Постанова

від 08.07.2009 по справі б18/568-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б18/568-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 08 липня 2009 р.                                                                                    № Б18/568-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Яценко О.В.

розглянувши  касаційну скаргуЗленко Віталії Володимирівни

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.03.2009 року

у справігосподарського суду№ Б18/568-08Київської області

про банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Спорт-Сервіс»

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скарги Асатрян О.В. (дов. від 04.12.2008 р.)

від боржникане з'явились

від ДПІ у Подільському районі м. КиєваПерепелюк О.В. (дов. №8023/9/10 від 27.11.2008 р.)

В С Т А Н О В И В  :          

          господарський суд Київської області ухвалою від 10.11.2008 року порушив  провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Спорт-Сервіс»(далі –боржника) за заявою ліквідатора товариства, в зв'язку з прийняттям його засновником рішення про ліквідацію підприємства та призначення ліквідатора, здійснюючи провадження з особливостями, передбаченими статтею 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону).

Постановою господарського суду Київської області від 27.11.2008 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Зленко В.В., зобов'язано ліквідатора за результатами роботи надати суду звіт, ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державна податкова інспекція у Подільському районі міста Києва звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати зазначену постанову суду першої інстанції та припинити провадження у справі.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.03.2009 року апеляційну скаргу задоволено, постанову суду першої інстанції від 27.11.2008 року скасовано, провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ліквідатор боржника Зленко В.В. звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 1, 14, 51 Закону, статті 11 Закону України «Про державну податкову службу», статей 4-1, 21, 91, 106 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 51 Закону якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статей 91, 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання (з такими висновками погодився Верховний суд України в постанові №06/307 від 26.09.2006 року у справі №22/401-05-10793).

За частиною 4 статті 105 Цивільного кодексу України комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Згідно з частиною 1 статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом (частина 3 статті 110 ЦК України).

Частиною 1 статті 111 ЦК України передбачено, що ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Зі змісту частини 5 статті 60 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання, вбачається, що ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Отже, враховуючи вищезазначені вимоги закону, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника у порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є: оцінка вартості наявного майна боржника, публікація оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та складання проміжного ліквідаційного балансу. Крім того, звернення до суду з такою заявою можливо лише після закінчення строку, передбаченого статтею 105 ЦК України.

З матеріалів даної справи вбачається, що відповідно до протоколу загальних зборів учасників боржника №4 від 24.10.2008 року прийнято рішення про припинення діяльності боржника та призначення ліквідатора. 28.10.2008 року ліквідатором прийнято рішення про проведення ліквідаційної процедури відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, проведення інвентаризації майна, здійснення оголошення про ліквідацію та інших заходів, передбачених законодавством.

31.10.2008 року ліквідатором прийнято рішення про звернення до господарського суду з заявою про визнання боржника банкрутом з особливостями, передбаченими статтею 51 Закону.

Ліквідатор боржника звернувся до господарського суду із заявою про банкрутство за правилами 51 Закону 05.11.2008 року. До матеріалів заяви не додано оцінки вартості наявного майна боржника, публікація оголошення згідно з вимогами статті 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та не складено проміжного ліквідаційного балансу.

Отже, боржником подано заяву до суду без належних доказів подання оголошення відповідно до вимог статті 105 ЦК України, не додано необхідних додатків відповідно до 111 ЦК України та статті 60 Господарського кодексу України, та не доведено належним чином обставин, які можуть бути підставою порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 51 Закону та зумовлюють ліквідацію юридичної особи за наслідком затвердження ліквідаційного балансу за відсутності коштів для задоволення грошових вимог кредиторів боржника. (З такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові №08/172 від 10.06.2008 у справі №15/682-б)

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Постановою суду від 27.11.2008 року відкрито ліквідаційну процедуру, боржника визнано банкрутом за статтею 51 Закону.

З врахуванням викладеного постанову суду першої інстанції від 27.11.2008 року не можна вважати законною та обґрунтованою та належною до скасування, а провадження у справі припиненню, як порушене безпідставно.

Судом апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції від 27.11.2008 року скасовано, провадження у справі припинено, встановивши порушення процедури самоліквідації відповідно до статті 105 ЦК України.

          З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає постанову суду апеляційної інстанції від 19.03.2009 року законною та обґрунтованою, а доводи скаржника про відсутність прав податкового органу на оскарження постанови суду першої інстанції в апеляційному порядку необґрунтованими та  такими, що не спростовують висновків апеляційного суду.

          З правовою позицією про можливість оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції особою, чиїх прав та обов'язків безпосередньо стосується рішення суду першої інстанції погодився Верховний Суд України  у Постанові №06/307 від 26.09.2006року у справі №22/401-05010793, зазначивши при цьому, що протилежне суперечитиме статті 129 Конституції України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу Зленко Віталії Володимирівни залишити без задоволення.

2.          Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.03.2009 року залишити без змін.

Головуючий                                                                                       Н. Ткаченко

Судді                                                                                                           Л. Катеринчук

                    О. Яценко