Ухвала

від 14.10.2014 по справі 813/8674/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 р. Справа № 876/2406/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Матковської З. М., Гулида Р. М.,

за участю секретаря Гнатик А. З.

представника відповідача Боднар Л. Б.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 року у справі № 813/8674/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжгалузеве спеціалізоване підприємство "Промматеріал" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжгалузеве спеціалізоване підприємство "Промматеріал" звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, яким просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001662210/34-01 від 4 вересня 2013 року.

Позов мотивує тим, що винесене податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм податкового законодавства, оскільки на підтвердження реального проведення господарської операції у позивача наявні всі первинні документи й документи первинного, та бухгалтерського обліку, а висновки відповідача стосовно завищення податкового кредиту по господарських операціях та їх нереальністю із контрагентом ПП "Один два три" є необґрунтованими. На підтвердження розміру податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, що не мали недоліків, однак, відповідачем до уваги взяті не були.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 4 вересня 2013 року № 0001662210/3401.

З таким рішенням суду не погодився відповідач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відсутні підтвердження реальності виконання договору між позивачем та ПП «Один Два Три». Зокрема відсутні відомості про перевізника та про наявність у контрагента виробничих потужностей для виконання укладених договорів.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, просив апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоч і був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до статті 196 КАС України не перешкоджає проведенню засідання без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Вивчивши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що з 6 серпня 2013 року по 12 серпня 2013 року відповідачем проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із ПП "Один Два Три" за період з 1 вересня 2010 року до 30 вересня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 13 серпня 2013 року №244/22-10/31363574, відповідно до якого в ході перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем занижено ПДВ за вересень 2010 року на суму 90000 грн.

На основі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001662210/34-01 від 4 вересня 2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 112500 грн, з них 90000 грн - за основним платежем, 22500 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до матеріалів справи позивач на основі усної домовленості придбав у ПП "Один два три" металеві форми для виготовлення пінополіуретанових півциліндрів для ізоляції труби - 6 штук загальною вартістю 540000 грн.

На підтвердження факту поставки продукції позивачем додано видаткову накладну № 9/09-10 від 9 вересня 2010 року на суму 540000 грн; податкову накладну № 573 від 9 вересня 2010 року на суму 540000 грн в т. ч. ПДВ 90000 грн.

Факт оплати за вказану поставку підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 6852 за 2010 рік та карткою рахунку контрагента за вересень-листопад 2010 року відповідно до яких позивачем сплачено за поставку 150000 грн, заборгованість складає 390000,00 грн.

Вказані факти також підтверджуються показами свідків - працівників позивача: ОСОБА_2 (директор), ОСОБА_4 (виконроб), ОСОБА_5

Водночас, відповідно до акта перевірки висновки про безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП "Один Два Три" зроблено на основі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва № 1690/22- 8/34029127 від 16 травня 2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства "Один два три" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 1 жовтня 2009 року до 30 листопада 2010 року.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом..

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 цієї ж статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з частиною 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 5 червня 1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні статті 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні у справі "Щокін проти України" ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, пункту 71 рішення у справі "Булвес проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес проти Болгарії", а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати".

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог цього Закону, проте, як в ході проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності таких обставин.

Відтак суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції про безпідставність прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення -суду першої інстанції

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 року у справі № 813/8674/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дати складення в повному обсязі.

Головуючий Кузьмич С. М.

Судді Матковська З. М.

Гулид Р. М.

Повний текст ухвали складено 17 жовтня 2014 року