Постанова

від 30.10.2014 по справі 803/477/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2014 року Справа № 4771/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,

представника позивача Ганущин М.В.,

представника відповідача Мандзирохи А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньзапчастини» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньзапчастини» (далі - Позивач, ТОВ «Волиньзапчастини») звернулося до суду з позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - Відповідач, Нововолинська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0002172200 та №0002182200 від 21.10.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність висновків податкового органу, оскільки сторони належним чином та в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, дійсність господарських операцій підтверджується первинними документами, які відповідають вимогам до первинних документів, встановлених законодавством.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 року позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що реальність господарських операцій між Позивачем та його контрагентом ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» доведена наявними в справі доказами і не спростована Відповідачем.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Нововолинська ОДПІ, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню із винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Звертає увагу на те, що до перевірки ТОВ «Волиньзапчастини» не надано документів на підтвердження проведення розрахунків за отримані послуги, а також відсутні первинні документи: договір, замовлення про надання послуг, документи складського обліку, що підтверджують оприбуткування (списання) GPS, матеріальних звітів, сертифікати відповідності на встановлені GPS, перелік автотранспортних засобів на котрі були встановлені GPS та інші документи, які б підтверджували фактичне надання послуг із встановлення GPS та їх використання в господарській діяльності.

Крім того, вказує, що при прийнятті рішення суд першої інстанції брав до уваги письмові докази та усні пояснення сторони позивача, які не мають відношення до обставин справи. Так, на аркушах 5-6 мотивувальної частини рішення суду, вказано, що між ТОВ «Волиньзапчастини» та ТОВ «Західавтотрек» 17.10.2011 року укладено договір на виконання робіт із встановлення GPS, однак в даному договорі немає жодного посилання стосовно того, що встановлюватимуться такі пристрої за договором субпідряду укладеного із ПП «Будівельні матеріали ЛВ», тобто фактично це є дві різні господарські операції жодним чином не пов'язані між собою, однак суд першої інстанції з невідомих причин поставив їх в взаємозалежність один від одного. Також у вищевказаного контрагента відсутні наймані працівники, в тому числі і за цивільно-правовими договорами, що висвітлено в акті перевірки.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції при винесенні рішення безпідставно враховуються платіжні доручення, які долучені позивачем в ході розгляду справи, однак такі документи не можуть слугувати підставою для спростування винесених податкових повідомлень-рішень та їх скасування, адже вони не надавались до перевірки, що знаходить своє відображення і в акті №643/172/2201/33211369 від 11.10.2013 року «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Волиньзапчастини» щодо встановлення фінансово-господарських взаємовідносин та взаєморозрахунків з ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» за І квартал 2012 року» (розділ третій перший абзац). Крім того, в порушення ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції порушено право відповідача та не надано можливості представнику відповідача висловити свою думку чи заперечення із приводу долучення таких документів до матеріалів справи. Крім того, представник позивача увів суд в оману зауважуючи, що всі документи, які ним долучаються, в тому числі, договори оренди та замовлення послуг, нібито надавались «для огляду» інспекторам, які проводили перевірку.

Вислухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, представника позивача, яка просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.10.2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньзапчастини» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Нововолинської міської ради Волинської області за № 11991020000000041.

Основними видами діяльності ТОВ «Волиньзапчастини» є: 50.10.1 оптова торгівля автомобілями; 50.10.2 роздрібна торгівля автомобілями; 50.10.3 посередництво в торгівлі автомобілями; 50.20.0 технічне обслуговування та ремонт автомобілів; 50.30.1 оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям; 50.50.0 роздрібна торгівля пальним.

З матеріалів справи вбачається, що з 03.10.2013 року по 07.10.2013 року Нововолинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Волинській області проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Волиньзапчастини» щодо встановлення фінансово-господарських взаємовідносин та взаєморозрахунків з ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» за І квартал 2012 року, за результати якої складено акт перевірки №643/172/2201/33211369 від 11.10.2013 року.

В ході перевірки встановлено, що ТОВ «Волиньзапчастини» в І кварталі 2012 року здійснювало фінансово-господарські операції з ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», а саме ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» надавало ТОВ «Волиньзапчастини» послуги із встановлення GPS-пристроїв.

На підтвердження здійснення фінансово-господарських операцій з ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», позивачем надано копії 3-х актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та копії 3-х накладних на загальну суму 68 000 грн., в тому числі ПДВ 11 333, 33 грн.

Проте, до перевірки ТОВ «Волиньзапчастини» не надано документів на підтвердження проведення розрахунків за отримані послуги, а також відсутні первинні документи: договір, замовлення про надання послуг, документів складського обліку, що підтверджують оприбуткування GPS, перелік автотранспортних засобів на які були встановлені GPS та інших документів, які б підтверджували фактичне надання послуг із встановлення GPS та їх використання в господарській діяльності.

Разом з тим, Нововолинською ОДПІ отримано від ДПІ у Сихівському районі м. Львова акт №953/22-20/37741019 від 07.07.2012 року «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2011 року по 02.07.2012 року», у якому встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності та встановлено укладання цивільно-правових відносин та проведення транзитних операцій, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з контрагентами з метою штучного формування податкового кредиту. Також, перевіркою не підтверджено реальність здійснення фінансово-господарських операцій за період з 01.121.2011 року по 30.04.2012 року та встановлено відсутність об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціях з придбання та продажу товарів підприємствам, в тому числі ТОВ «Волиньзапчастини».

Враховуючи матеріали перевірки ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ» та відсутність у ТОВ «Волиньзапчастини» первинних документів, які б підтверджували фактичне отримання послуг із встановлення GPS та їх використання в господарській діяльності, за результати перевірки ТОВ «Волиньзапчастини» не підтверджено господарських операцій по отриманню послуг із встановлення GPS від ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», чим порушено п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, ст.22, ст.23, ст.138 Податкового Кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 11 900 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 11 900 грн. та п.п.185.1 ст.185, п.198.1., п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 11 333, 00 грн., в тому числі за січень 2012 року в сумі 11 333, 00 грн.

На підставі акту перевірки №643/172/2201/33211369 від 11.10.2013 року Нововолинською ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0002182200 від 21.10.2013 року, яким ТОВ «Волиньзапчастини» визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 17 850 грн., в тому числі за основним платежем 11 900 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 5 950 грн. та податкове повідомлення-рішення №0002172200 від 21.10.2013 року, яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 16 999, 50 грн., в тому числі за основним платежем 11 333 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 5 666, 70 грн.

ТОВ «Волиньзапчастини» оскаржено податкові повідомлення-рішення №0002182200 та №0002172200 від 21.10.2013 року в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Волинській області №3213/10/10.2-06 від 22.11.2013 року про результати розгляду первинної скарги та рішенням Міністерства доходів і зборів України №2301/6/99-99-10-01-15 від 06.02.2014 року про результати розгляду скарги, податкові повідомлення-рішення №0002182200 та №0002172200 від 21.10.2013 року залишені без змін, а скарги без задоволення.

Суд першої інстанції при вирішенні справи дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Проте колегія суддів апеляційного суду з таким висновком не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Разом з тим, правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються статтею 198 ПК України.

Так, пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2. та 198.3 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Якщо певна господарська операція між суб'єктами господарювання (платниками податку) не відбулася, чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Тобто, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 08.09.09 року по справі за позовом ВАТ «Київхімволокно» до ДПІ у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість фактичного здійснення суб'єктом господарювання господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних; для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;

- виявлення ведення обліку для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному суб'єктом господарювання у документах обліку;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності в разі відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

З метою підтвердження чи спростування права платника на податковий кредит слід дослідити чи відбувались господарські операції в дійсності, чи лише їх сутність була відображена платником у податковій звітності з метою отримання права на податковий кредит (на податкову вигоду).

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно ст.44 ПК України платник податків зобов'язаний надати до перевірки всі наявні у нього документи, що підтверджують здійснення господарської операції, у випадку не надання документів до закінчення перевірки вважається, що такі документи були відсутні у платника податку станом на день проведення перевірки (п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України).

В свою чергу, оцінюючи правомірність винесених податковим органом податкових повідомлень-рішень судом повинні братись до уваги лише ті документи, які фактично були надані платником податків до перевірки, адже саме на підставі таких документів було зроблено висновок про здійснене порушення.

Проте наданих Позивачем до перевірки документів - копії 3-х актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та копії 3-х накладних на загальну суму 68 000 грн., в тому числі ПДВ 11 333, 33 грн. недостатньо для підтвердження реальності господарських операцій, враховуючи сукупність наведених податковим органом обставин, що обґрунтовують їх фіктивність, а також відсутність на час проведення перевірки інших документів. Зокрема, неспростованими залишились доводи Відповідача в частині неможливості фактичного здійснення суб'єктом господарювання господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, відсутності необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської, економічної діяльності в разі відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення Позивачем господарських операцій з ПП «Будівельні матеріали плюс ЛВ», а відтак правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0002172200 та №0002182200 від 21.10.2013 року.

З огляду на викладене, оскаржувана постанова підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.04.2014 року у справі № 803/477/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньзапчастини» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська

Повний текст виготовлено 31.10.2014 року