Постанова

від 29.10.2014 по справі 915/1226/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2014 року Справа № 915/1226/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Одеської області на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 у справі № 915/1226/13 Господарського суду Миколаївської області за позовомМиколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до 1. Березанської районної державної адміністрації, 2. Виробничого кооперативу "Морський прибій" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" провизнання незаконними розпоряджень, визнання недійсними договорів і державного акту на право власності на землю та повернення земельної ділянки в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився - - відповідача-1не з'явився - - відповідача-2не з'явився - - третьої особине з'явився - Генеральної прокуратури УкраїниБоднарчук В.М.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2013 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Березанської районної державної адміністрації, Виробничого кооперативу "Морський прибій", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", в якій просив суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 28 вересня 2007 року № 1052; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,99 га, розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал п'ятий, (кадастровий номер: 4820983900:09:000:0343), укладений строком на 49 років між Березанською РДА та Виробничим кооперативом "Морський прибій" 01 жовтня 2007 року; визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 26 січня 2009 року № 71; визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, укладений між Березанською районною державною адміністрацією та Виробничим кооперативом "Морський прибій" 26 січня 2009 року; визнати недійсним державний акт серії ЯЗ № 140839 на право власності Виробничого кооперативу "Морський прибій" на зазначену земельну ділянку; повернути цю земельну ділянку у державну власність - у постійне користування державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство".

Позовні вимоги мотивовано порушенням норм земельного законодавства при прийнятті спірних рішень та при укладенні оспорюваних договорів.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.09.2013, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2014, позов задоволено частково. Визнано недійсними розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 28.09.2007 № 1052 та договір оренди земельної ділянки площею 0,99 га, укладений між Березанською районною державною адміністрацією та Виробничим кооперативом "Морський прибій" 01.10.2007. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто в солідарному порядку з відповідачів судовий збір у розмірі 294,00 грн.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу Виробничий кооператив "Морський прибій" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити без змін оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а скаргу - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2014 зазначені судові рішення залишені без змін, з посиланням на те, що в силу приписів статті 60 Земельного кодексу України розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації, у зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій встановивши відсутність проекту землеустрою щодо встановлення розмірів та меж прибережної захисної смуги в межах спірної земельної ділянки дійшли правомірного висновку в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду України від 09.09.2014 заяву Заступника Генерального прокурора задоволено частково, постанова Вищого господарського суду України від 07.04.2014 скасована, а справа направлена на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України 29.09.2014 касаційна скарга Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 після скасування постанови Вищого господарського суду від 07.04.2014 Верховним Судом України прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Миколаївська обласна державна адміністрація, Березанська районна державна адміністрація, Виробничий кооператив "Морський прибій", Державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство" не скористались правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка площею 0,99 га, відносно якої виник спір, розташована в зоні відпочинку "Рибаківка", квартал п'ятий, 27 (кадастровий номер: 4820983900:09:000:0343), станом на вересень 2007 року перебувала в постійному користуванні Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство".

28.09.2007 Березанською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 1052 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду", пунктами 1 та 2 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення Виробничому кооперативу "Морський прибій" земельної ділянки загальною площею 0,99 га відкритих заболочених земель, у тому числі 0,99 га боліт низинних, із земель Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", в оренду строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надано зазначену земельну ділянку Виробничому кооперативу "Морський прибій" в оренду.

На підставі зазначеного вище розпорядження 01.10.2007 між Березанською районною державною адміністрацією та Виробничим кооперативом "Морський прибій" було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю.

26.01.2009 Березанською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 71 про продаж Виробничим кооперативом "Морський прибій" спірної земельної ділянки для комерційного використання під розміщення туристичного готелю.

На підставі цього розпорядження 26.01.2009 між Березанською районною державною адміністрацією (продавцем) і Виробничим кооперативом "Морський прибій" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким продавець продав, а покупець купив зазначену земельну ділянку, на якій розташовано нерухоме майно - будинок, що належить покупцеві на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 18.08.2008 у справі № 17/499/08, з цільовим призначенням - для комерційного використання під розміщення та обслуговування туристичного готелю.

13.02.2009 Виробничому кооперативу "Морський прибій" відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області було видано державний акт серії ЯЗ № 140839 на право власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до статті 4 Водного кодексу України та частини першої статті 58 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина друга статті 58 Земельного кодексу України).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 Водного кодексу України, статті 60, 62 Земельного кодексу України).

З метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 84 Земельного кодексу України заборонено передавати їх у приватну власність.

Таким чином, наведені приписи зазначених норм закону свідчать про те, що прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню.

Ширина прибережних захисних смуг визначена частиною п'ятою статті 88 Водного кодексу України та має становити уздовж морів та навколо морських заток і лиманів не менше двох кілометрів від урізу води.

Частиною третьою статті 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі статтями 1, 20 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486, передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Верховний Суд України у постанові від 09.09.2014, скасовуючи постанову суду касаційної інстанції у даній справі, дійшов висновку, що аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність такого проекту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній двохкілометровій зоні від урізу води.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 02.09.2014 у справах № 905/6025/13, № 915/1223/13, постановах від 09.09.2014 № 915/1224/13, № 915/1220/13, № 915/1226/13 та від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14.

Статтею 111 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таким чином, з огляду на приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 09.09.2014 у даній справі, суди першої та апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності у матеріалах справи доказів, які б підтверджували, що на дату прийняття райдержадміністрацією оскаржуваного розпорядження були визначені розмір та межі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської райдержадміністрації № 71 від 26.01.2009 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 26.01.2009 між Березанською райдержадміністрацією та ВК "Морський прибій", без дослідження всіх доказів у справі в їх сукупності та надання оцінки всім доводам сторін.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, згідно акта технічного обстеження ділянок лісового фонду ДП "Очаківське лісомисливське господарство", потрібних для надання у тимчасове користування для інших видів використання, складеного за участі ВК "Морський прибій", обстежена земельна ділянка площею 0,99 га, під рекреаційне використання під кемпінг, розміщена в межах забороненої експлуатації водоохоронної зони - Чорного моря (т. 1, а.с. 36 зворотній бік -35).

27.09.2007 санітарно-епідеміологічною станцією Березанського району Миколаївської області надано погодження проекту землеустрою щодо відведення в оренду (користування) земельною ділянкою, де зазначено розміщення земельної ділянки відносно навколишніх територій, а саме - межування на півдні з Березанським лиманом (т.1, а.с.85).

17.10.2007 Державною екологічною інспекцією з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря надано висновок № 329309, в якому зазначено про межування спірної земельної ділянки з півдня з прибережною зоною лиману (т.1.,а.с.83).

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції спір, у відповідності до визначених позивачем правових підстав для звернення до суду з позовом, на підставі дослідження всіх доказів у справі та надання оцінки всім доводам сторін та документам, виходячи з норм законодавства, розглянутий не був.

Судова колегія також вважає за необхідне звернути увагу на те, що як вбачається з матеріалів справи, Виконавчим комітетом Миколаївської районної, міської Ради трудящих 15.11.1964 Миколаївському лісгоспу було відведено у постійне користування 307,40 га із земель с.г.артілі ім. Ілліча та 44,2 га із земель радгоспу "Примор'я", згідно державних актів на право постійного користування землею (т. 1 а.с. 63-66).

У поясненнях на позовну заяву ДП "Очаківське лісомисливське господарство", зокрема, вказувало, що спірна земельна ділянка на час прийняття райдержадміністрацією розпорядження перебувала у постійному користуванні лісомисливського господарства та належала державі, а відомості про вилучення земельної ділянки відсутні (т.1, а.с.59-61).

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Статтею 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент продажу земельної ділянки - 26.01.2009) встановлений порядок вилучення земельних ділянок та передбачено, зокрема, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Вказаною нормою також передбачено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті (частина 5 вказаної норми).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті (частина шоста статті 149 Земельного кодексу України).

Проте, вказані приписи законодавства та доводи сторін стосовно перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні третьої особи - ДП "Очаківське лісомисливське господарство", а відтак і дотримання вимог земельного законодавства при передачі спірної земельної ділянки у власність ВК "Морський прибій" судами також не взяті до уваги.

Оскільки в силу статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської райдержадміністрації № 71 від 26.01.2009, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 26.01.2009 між Березанською райдержадміністрацією та ВК "Морський прибій", визнання недійсним державного акта на право власності відповідача на земельну ділянку та повернення землі, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом третім статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.09.2013 у справі № 915/1226/13 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської райдержадміністрації № 71 від 26.01.2009; про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.01.2009 укладеного між Березанською райдержадміністрацією та ВК "Морський прибій"; про визнання недійсним державного акта серії ЯЗ № 140839 на право власності ВК "Морський прибій" на земельну ділянку; про повернення земельної ділянки площею 0,99 га, розташованої в зоні відпочинку "Рибаківка", Квартал п'ятий, 27 до державної власності у постійне користування ДП "Очаківське ЛМГ", і в цій частині справу направити на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова