Ухвала

від 27.10.2014 по справі 807/3343/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2014 року м. Київ К/800/28931/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач) Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року

у справі № 807/3343/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційне підприємство «Шляхрембуд»

до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційне підприємство «Шляхрембуд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.11.2013 року в адміністративній справі № 807/3343/13-а скасовано. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Шляхрембуд» задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області від 28.08.2013 року № 0001472202, №0001482202 та №0009821703.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки ТОВ «ВКП «Шляхрембуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 09.08.2013 року №169/22-00/22092439, яким встановлено порушення: - п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств в розмірі 232 088, 00 грн.; - пп. 7.2.1 п.7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.10 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 149 240, 00 грн. та зменшено значення рядка 26 декларацій: за липень 2010 року на суму 458, 00 грн.; - п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі - 135 963, 00 грн.; - пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено платежі до бюджету із податку на доходи фізичних осіб на суму 106 909, 60 грн.

На підставі акта перевірки 28.08.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - № 0001472202, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 287 662, 50 грн., в т.ч. 232 088, 00 грн. за основним платежем та 55 574, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0001482202, яким позивачу визначено податкове грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 194 386, 00 грн., в т.ч. 157 075, 00 грн. за основним платежем та 37 311, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0009821703, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на доходи найманих працівників в сумі 109 899, 17 грн., в т.ч. 106 909, 60 грн. за основним платежем та 2 989, 57 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що угоди укладені позивачем з його контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом правомірно.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентами та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав фінансово-господарські відносини з ПП «Сістем-Кард ІФ», ПП «Львівресурс», фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 на підставі договорів про надання послуг та договору купівлі-продажу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, а також використання отриманого товару (послуг) у власній господарській діяльності, зокрема, копіями договорів, специфікацією, актами здачі-прийняття робіт, видатковими накладними, податковими накладними, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, виписками по рахунку.

На момент здійснення даних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали право виписувати податкові накладні.

Судом апеляційної інстанції вірно відхилено доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у зв'язку з відсутністю основних фондів та виробничих потужностей у контрагентів позивача відповідно до висновків актів перевірок.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Посилання відповідача на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва відносно посадових осіб позивача за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою ст. 212 Кримінального кодексу України, є необґрунтованим та, з урахуванням частини четвертої статті 72 КАС України, не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно посадових осіб позивача чи його контрагентів, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не зазначив норми податкового законодавства, які підлягають застосуванню до даних відносин, і з яких він виходив роблячи висновок про безтоварність даних операцій і відмову у задоволенні позову.

Не виправив цієї помилки в частині обґрунтування позиції про задоволення позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013 року №0009821703 щодо визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на доходи найманих працівників і суд апеляційної інстанції.

В силу пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів; інші доходи, крім зазначених у пункті 4.3 цієї статті.

Відповідно до пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Підпунктом 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України передбачено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Однак, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції встановлено реальність спірних господарських операцій, це не призвело до неправильного вирішення даної справи, оскільки готівкові кошти, видані директору підприємства ОСОБА_5, використані для проведення розрахунків із даними контрагентами.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 224 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року у справі № 807/3343/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук