Постанова

від 31.10.2014 по справі 826/15041/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/387

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

31 жовтня 2014 року 09:35 № 826/15041/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛЬ ХАЙТЕК" до Державної податкової інспекції у Святошинькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ ХАЙТЕК» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.09.2014 № 0003942203.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.14 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/15041/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 30.10.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання по справі.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 30.10.2014 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

На підставі наказу від 25.07.2014 року № 1304 та на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» (код ЄДРПОУ 33601473) з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «ВЕСТЕС» (код ЄДРПОУ 39050876) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014, за результатом якої складено акт перевірки від 07.08.2014 № 373/26-57-22-03-10/33601473 (т. 1, а.с. 9-26).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, п. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», абз. 5 Постанови КМУ «Про затвердження порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 2164,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 07.08.2014 № 373/26-57-22-03-10/33601473 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 05.09.2014:

- № 0003942203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 2705,00 грн., за основним платежем - 2164,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 541,00 грн. (т. 1, а.с. 27).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали:

- акт ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.07.2014 № 569/26-57-22-04-10/39050876 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВЕСТЕС» (код ЄДРПОУ 39050876) щодо підтвердження господарських відносин із платниками за березень 2014 року» (т. 1, а.с. 12).

Згідно даного акту вбачається, що перевіркою встановити місцезнаходження ТОВ «ВЕСТЕС» не є можливим, стан платник « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

У зв'язку з чим, податковий орган проаналізувавши документи надані до перевірки та акт по ТОВ «Вестес» встановив, що у ТОВ «Вестес» відсутні будь-які наявні складські приміщення, наявності автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства (т. 1, а.с. 15).

Таким чином ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві дійшла висновку, що ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» отримано від ТОВ «Вестес» паперові носії за формою первинних документів, в яких наведені відомості, що не відповідають фактичним (реальним) обставинам справи, оскільки вони складені на підставі недійсності господарських операцій та відповідно не можуть бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку (т. 1, а.с. 20).

Відтак, відповідач дійшов висновку, що наявність у ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Право на податковий кредит у ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» не виникає, оскільки не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування (т. 1, а.с. 20).

Позивач не погодився з такою позицією податкового органу та прийнятим податковим повідомленням - рішенням від 05.09.2014 № 0003942203, а тому звернувся до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського Кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» та ТОВ «ВЕСТЕС» був укладений усний договір поставки товарів, на підтвердження якого, позивачем було надано до суду:

- рахунок-фактуру № 173 від 24.03.2014 на поставку товарів загальною вартістю 12985,08 грн., включаючи ПДВ в розмірі 2164,18 грн. за підписом ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 28);

- видаткову накладну № 173 від 24.03.2014 за підписом ОСОБА_1 від імені директора ТОВ «ВЕСТЕС» та від одержувача: ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» - ОСОБА_2 за довіреністю № 14 від 24.03.2014 (т. 1, а.с. 29);

- витяг із журналу реєстрації довіреностей за 2006-2014 роки на підтвердження виданої ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» довіреності на ім'я ОСОБА_2 від 24.03.2014 (т. 1, а.с. 100);

- свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів на ім'я власника ОСОБА_2 на підтвердження факту транспортування отриманого від ТОВ «ВЕСТЕС» товару (т. 1, а.с. 98-99);

- податкову накладну № 173 від 24.03.2014 загальною сумою в розмірі 12985,08 грн., включаючи ПДВ в розмірі 2164,18 грн. за підписом ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 30);

- виписку банку щодо оплати ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» отриманих від ТОВ «ВЕСТЕС» товарів за договірною ціною (т. 1, а.с. 31).

Крім цього, позивачем на спростування позиції відповідача, що ТОВ «ВЕСТЕС» не закуповувало поставлений ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» товар, а, відтак, був відсутній об'єкт оподаткування, було надано суду видаткові накладні від 20.02.2014 № РН-70 та № СФ-70, виписані постачальником ТОВ «НОТТЕС» одержувачу: ТОВ «ВЕСТЕС» (т. 1, а.с. 96-97).

Крім того, позивачем були надані докази на підтвердження факту, що всі первинні документи від ТОВ «ВЕСТЕС» виписані уповноваженою особою, а саме директором товариства - ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 71-72).

Крім іншого, позивачем були надані суду докази щодо взаємодії ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» із суб'єктом господарювання щодо подальшої реалізації поставленого від ТОВ «ВЕСТЕС» товару з метою отримання позивачем доходу, що підтверджує використання товарів у господарській діяльності товариства (т. 1, а.с. 60-65).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковий орган, на основі припущень, прийняв хибне рішення, що недійсності господарських операцій між ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» та ТОВ «ВЕСТЕС», та як наслідок відсутність у ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» права на податковий кредит, оскільки, не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування у ТОВ «Вестес» для його реалізації позивачеві.

Однак, позивач наданими суду доказами спростував вищенаведені твердження відповідача.

Крім цього, порушення податкового законодавства контрагентом платника податків не може бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та контрагентом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю . Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК», ані до його контрагента - ТОВ «ВЕСТЕС», в той час як позивач наданими доказами підтвердив реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам із вищевказаним контрагентом.

Крім іншого, суд звертає увагу відповідача, що невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 № 825/2164/14 (колегія суддів: Файдюк В.В., Чаку Є.В., Старова Н.Е.).

Крім цього, суд вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду. Однак, такого рішення суду відповідачем не надано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 05.09.2014 № 0003942203.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ ХАЙТЕК» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 05.09.2014 № 0003942203.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СТИЛЬ ХАЙТЕК» (код ЄДРПОУ 33601473) понесені судові витрати в розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова