КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 826/15041/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.
У Х В А Л А
Іменем України
04 лютого 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року у справі № 826/15041/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛЬ ХАЙТЕК" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
В С Т А Н О В И В :
Товариство з обмеженою відповідальністю "СТИЛЬ ХАЙТЕК" (надалі - ТОВ "СТИЛЬ ХАЙТЕК") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м.Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.09.2014 р. №0003942203.
Позов обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо не реальності здійснення господарських угод з контрагентом спростовуються наданими позивачем первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2014 р. позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 05.09.2014 року №0003942203.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним рішень.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2014 р., як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві діяла в межах наданих чинним законодавством повноважень та дотримала всі вимоги, тому рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Сторони, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, до суду не прибули, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду. Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України справу розглянуто у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 25.07.2014 року № 1304 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» (код ЄДРПОУ 33601473) з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «ВЕСТЕС» (код ЄДРПОУ 39050876) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014.
За результатами перевірки складено акт перевірки від 07.08.2014 № 373/26-57-22-03-10/33601473, яким встановлено порушення податкового законодавства: п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, п. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», абз. 5 Постанови КМУ «Про затвердження порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 2164,00 грн. (т. 1, а.с. 9-26).
На підставі акту перевірки від 07.08.2014 № 373/26-57-22-03-10/33601473 ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м.Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2014 року № 0003942203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 2705,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2164,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 541,00 грн. (т. 1, а.с. 27).
Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.
Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
З огляду статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.
Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та нарахування податку.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення став акт ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 18.07.2014 № 569/26-57-22-04-10/39050876 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВЕСТЕС» (код ЄДРПОУ 39050876) щодо підтвердження господарських відносин із платниками за березень 2014 року» (т. 1, а.с. 12).
Згідно даного акту вбачається, що перевіркою встановити місцезнаходження ТОВ «ВЕСТЕС» не є можливим, стан платник « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.
У зв'язку з чим, податковий орган проаналізувавши документи надані до перевірки та акт по ТОВ «Вестес» встановив, що у ТОВ «Вестес» відсутні будь-які наявні складські приміщення, наявності автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства (т. 1, а.с. 15).
Таким чином ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві дійшла висновку, що ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» отримано від ТОВ «Вестес» паперові носії за формою первинних документів, в яких наведені відомості, що не відповідають фактичним (реальним) обставинам справи, оскільки вони складені на підставі недійсності господарських операцій та відповідно не можуть бути підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліку (т. 1, а.с. 20).
Відтак, відповідач дійшов висновку, що наявність у ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Право на податковий кредит у ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» не виникає, оскільки не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування (т. 1, а.с. 20).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо хибних висновків податкового органу з наступних підстав.
Згідно матеріалів справи, між ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» та ТОВ «ВЕСТЕС» був укладений усний договір поставки товарів.
На підтвердження виконання договору позивачем надано до суду копію рахунку-фактури № 173 від 24.03.2014 на поставку товарів загальною вартістю 12985,08 грн., включаючи ПДВ в розмірі 2164,18 грн. за підписом Коваленко Я.Г. (т. 1, а.с. 28); копію видаткової накладної № 173 від 24.03.2014 за підписом Коваленко Я.Г. від імені директора ТОВ «ВЕСТЕС» та від одержувача: ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» - Кокурін О.М. за довіреністю № 14 від 24.03.2014 (т. 1, а.с. 29); копію витягу із журналу реєстрації довіреностей за 2006-2014 роки на підтвердження виданої ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» довіреності на ім'я Кокурін О.М. від 24.03.2014 (т. 1, а.с. 100); копію свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів на ім'я власника Кокурін О.М. на підтвердження факту транспортування отриманого від ТОВ «ВЕСТЕС» товару (т. 1, а.с. 98-99); копію податкової накладної № 173 від 24.03.2014 загальною сумою в розмірі 12985,08 грн., включаючи ПДВ в розмірі 2164,18 грн. за підписом Коваленко Я.Г. (т. 1, а.с. 30) та копію виписки банку щодо оплати ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» отриманих від ТОВ «ВЕСТЕС» товарів за договірною ціною (т. 1, а.с. 31).
Крім цього, позивачем на спростування позиції відповідача, що ТОВ «ВЕСТЕС» не закуповувало поставлений ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» товар, а, відтак, був відсутній об'єкт оподаткування, було надано суду видаткові накладні від 20.02.2014 № РН-70 та № СФ-70, виписані постачальником ТОВ «НОТТЕС» одержувачу: ТОВ «ВЕСТЕС» (т. 1, а.с. 96-97).
Також позивачем були надані докази на підтвердження факту, що всі первинні документи від ТОВ «ВЕСТЕС» виписані уповноваженою особою, а саме директором товариства - Коваленко Я.Г. (т. 1, а.с. 71-72).
На підтвердження подальшої реалізації поставленого від ТОВ «ВЕСТЕС» товару з метою отримання доходу позивачем був наданий договір між ТОВ «СТИЛЬ ХАЙТЕК» з ТОВ «Юта Сервіс» про постачання обладнання та виконання робіт з монтажу системи відео спостереження та санкціонованого доступу, акт виконаних робіт за зазначеним договором та копії виписок банку про сплату послуг. (т. 1, а.с. 60-65).
З урахуванням зазначених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції. Апелянтом вказане не спростовано.
Не заслуговують уваги посилання апелянта на висновки актів перевірок інших податкових органів, оскільки ймовірні порушення податкового законодавства підприємств по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.
Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мали право складати податкові накладні, в свою чергу, податкова накладна, на підставі якої позивач формував податковий кредит, відповідає вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.
Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Решта доводів апелянта також не заслуговують уваги, оскільки не спростовують вищезазначених вірних висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним рішень.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року у справі № 826/15041/14, залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року у справі № 826/15041/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТИЛЬ ХАЙТЕК" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
М.І. Кобаль
.
Головуючий суддя Карпушова О.В.
Судді: Епель О.В.
Кобаль М.І.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 04.02.2015 |
Оприлюднено | 11.02.2015 |
Номер документу | 42631237 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Карпушова О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні