Рішення

від 29.10.2014 по справі 914/3111/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ   29.10.2014 р.                                                          Справа № 914/3111/14 За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Первомайська трикотажна фабрика», м. Первомайськ, до відповідача:товариства з обмеженою відповідальністю «Діон», м. Львів, про: стягнення коштів, Суддя Т. Рим За участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився. На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю «Первомайська трикотажна фабрика» до товариства з обмеженою відповідальністю «Діон» про стягнення заборгованості. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.09.2014 року провадження у справі порушено, справу призначено до розгляду на 01.10.2014 р. Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду. Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Між сторонами укладено договору купівлі-продажу №04.2012 від 21.05.2012 р. На виконання своїх зобов'язань позивач перерахував відповідачу на рахунок вартість товару в розмірі 180.992,00 грн. Відповідач передав позивачу товар на суму 102.243,60 грн. У зв'язку з наведеним, в силу положень частини другої статті 693 Цивільного кодексу України позивач просить повернути 78.748,40 грн. суми попередньої оплати. Крім того, відповідачу нараховано 1.968,71 грн. – 0,1% пені, 9.985,30 грн. інфляційних втрат, 4.459,53 грн. – 3% річних. Ухвалою господарського суду Львівської області від 22.10.2014 р. прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову. Згідно з поданою заявою позивач просить стягнути з відповідача 78.748,40 грн. основного боргу, 1.968,71 грн. пені, 11.339,77 грн. процентів за користування чужими коштами. Відповідач у судове засідання не з'явився, хоч був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення, надіслав до суду заяву про визнання позовних вимог, просить розглянути справу без участі повноважного представника. З огляду на зазначене розгляд справи здійснюється на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами та відсутності представника відповідача. Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке. Між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу №04.2012 від 21.05.2012 р. (надалі – Договір). За умовами цього договору продавець (відповідач у справі) зобов'язується закупити пряжу (надалі – товар) та передати товар у власність покупця (позивач у справі). Покупець зобов'язується оплатити товар на умовах цього договору та прийняти товар повністю однією партією. На виконання умов договору позивачем здійснено передоплату за товар у сумі 180.992,00 грн., що підтверджується: платіжним дорученням №1 від 01.06.2012 р. на суму 42.000,00 грн., платіжним дорученням №2 від 05.07.2012 р. на суму 95.300,00 грн., платіжним дорученням №7 від 15.08.2012 р. на суму 43.692,00 грн. На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 102.243,60 грн., про що свідчить видаткова накладна №РН-0000134 від 06.09.2012 р. Позивачем скеровано на адресу відповідача претензії від 16.06.2014 р. №17/16-06-14, від 03.07.2014 р. №51/03-07-14 про повернення грошових коштів. До матеріалів справи долучено докази надіслання претензії. Сторонами погоджено стан взаємних розрахунків, про що складено відповідний акт за період з 01.05.2012 р. по 30.09.2012 р. Згідно з цим актом заборгованість відповідача перед позивачем становить 78.748,40 грн. При ухваленні рішення суд керувався таким. Між сторонами у справі виникли зобов'язання з приводу купівлі-продажу товару на підставі Договорів купівлі-продажу в силу пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина друга статті 693 Цивільного кодекс України). Як установлено судом, позивачем перераховано на рахунок відповідача 180.992,00 грн. за поставку товар. Проте відповідач передав позивачу товару лише на суму 102.243,60  грн. Зважаючи на ці обставини, оскільки відповідачем отримано оплату за товар, та не поставлено товар позивачу у повному обсязі, останнім заявлено у встановленому порядку претензію про повернення цих коштів, відтак у відповідача виник обов'язок повернути зазначену суму коштів. Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 78.748,40 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Пунктом 4.1 Договору передбачено, що за порушення терміну постачання товару згідно з п. 3.1 цього договору продавець сплачує пеню на користь покупця з розрахунку 0,1% від вартості товару за кожний день прострочення, але не більше 2,5% вартості товару. відповідно до положень пункту 3.1 Договору товар повинен бути підготовлений для передачі покупцю однією партією на протязі терміну 45 днів з моменту здійснення покупцем оплати повної вартості договору. За таких обставин вимоги позивача про стягнення 1.968,71 грн. пені є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. В частині стягнення 11.339,77 грн. процентів за користування чужими коштами, суд виходив із наступного. У постанові від 16.09.2014 р. у справі № 921/266/13-г/7 Верховний Суд України роз'яснив, що повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України. Разом з тим, згідно з пунктом 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. №14 підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге – встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством Позивач покликається при здійсненні розрахунку на розмір процентів визначений частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України. Згідно з положенням названої норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Проте таке покликання є помилковим з урахуванням такого. Відповідно до положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Із положень частини шостої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що вона регулює відносини щодо нарахування штрафних санкції за порушення грошових зобов'язань. Крім того, поняття процентів за користування чужими коштами не тотожне штрафним санкціям (пеня, штраф, неустойка). Із положень статті 536 Цивільного кодексу України вбачається, що проценти за цією статтею є плата за користування чужими грошовими коштами. У даній справі позивач нараховує проценти за користування чужими грошовими коштами, тому до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України. Умовами Договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено. Тому відсутні правові підстави для стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 27.12.2010 р. у справі № 9/67-38. Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами. Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог. Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача з урахуванням заяви про зміну предмета позову 92.056,88 грн. Таким чином, до сплати підлягає 1.841,14 грн. судового збору. З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне повернути зайво сплачений судовий збір у розмірі 62,12 грн. Враховуючи наведене, керуючись статтями 80, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд В И Р І Ш И В : 1.          Позовні вимоги задовольнити частково. 2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Діон» (адреса: вулиця Зелена, будинок 204, Сихівський район, місто Львів, 79035; ідентифікаційний код 23975477) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Первомайська трикотажна фабрика» (адреса: вулиця Дорожня, будинок 3-А, місто Первомайськ, Харківська область, 64107; ідентифікаційний код 37327380) 78.748,40 грн. боргу, 1.968,71 грн. пені, 1.614,30 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору. 3.          Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України. 4.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити. 5.          Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Первомайська трикотажна фабрика» (адреса: вулиця Дорожня, будинок 3-А, місто Первомайськ, Харківська область, 64107; ідентифікаційний код 37327380)  судовий збір в сумі 62,12 грн., зайво сплачений відповідно до платіжного доручення №593 від 13.08.2014 р. Повне рішення складено 03.11.2014 р.           Суддя                                                                                 Рим Т.Я.