Ухвала

від 22.10.2014 по справі 2а-339/10/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/36853/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Мосійчук І.М.,

представника позивача Петренка Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 по справі №2-а-339/10/1070 за позовом Дочірнього підприємства фірми «Еко-Пак» до Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області, Державної податкової адміністрації в Київській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2011, позовні вимоги Дочірнього підприємства фірми «Еко-Пак» до Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області, Державної податкової адміністрації в Київській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково. В частині позовних вимог щодо скасування направлення на перевірку від 26.11.2008 №244 провадження у справі закрито. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.12.2008 №0007302301/0 про донарахування податкових зобов'язань по податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) у частині нарахування податкового зобов'язання у розмірі 153103,50грн. у тому числі за основним платежем 102029,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 51074,50грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.12.2008 №0007312301/0 про донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) у частині нарахування податкового зобов'язання у розмірі 464521,50грн. у тому числі за основним платежем - 309681,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 154840,50грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 скасовано в частині незадоволених позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.12.2008 №0007302301/0 та від 31.12.2008 №0007312301/0, прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позовних вимог. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.12.2008 №0007302301/0 про донарахування податкових зобов'язань по податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій у частині нарахування податкового зобов'язання у розмірі 169400,90грн., у тому числі за основним платежем 119077,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 50323,90грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.12.2008 №0007312301/0 про донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій у частині нарахування податкового зобов'язання у розмірі 325600,50грн., у тому числі за основним платежем - 217067,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 108533,50грн. В решті постанову першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кагарлицька об'єднана державна податкова інспекція в Київській області 18.06.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 24.06.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі Кагарлицька об'єднана державна податкова інспекція в Київській області просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 в частині задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог Кагарлицька об'єднана державна податкова інспекція в Київській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пунктів 4.1, 4.2 статті 4, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 72, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення начальника Державної податкової адміністрації у Київській області від 25.11.2008, наказу начальника Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 26.11.2008 №249 та направлення на перевірку від 26.11.2008 №244 у період з 26.11.2008 по 16.12.2008 з урахуванням продовження термінів проведення перевірки, Кагарлицькою об'єднаною державною податковою інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства фірми «Еко-Пак» з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2008.

За результатами перевірки Кагарлицькою об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт від 23.12.2008 №339/23-1/25301582 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.12.2008 №0007302301/0 про донарахування позивачеві податкових зобов'язань по податку на прибуток у розмірі 322504,40грн., в тому числі за основним платежем - 221106,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 101398,40грн.; та від 31.12.2008 №0007312301/0 про донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 790122,00грн., в тому числі за основним платежем - 526748,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 263374,00грн.

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» з огляду на те, що забезпечення працівників підприємства безоплатним перевезенням до місця роботи є фактично операцією з поставки послуг за рахунок коштів підприємства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари (роботи, послуги) - товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Як встановлено судами попередніх інстанцій встановлено, що безоплатне забезпечення працівників підприємства доставкою до місця роботи передбачено вимогами колективного договору №260 позивача та профспілкового комітету.

Таким чином, споживачем послуг з перевезення був позивач, а організований безоплатний проїзд працівників здійснений в межах трудового законодавства і не є поставкою товару без оплати чи операцією з безоплатної поставки товару в розумінні Закону «Про податок на додану вартість», оскільки здійснюється не в межах цивільного чи господарського обороту, а у зв'язку із врегульованим спеціальним законодавством трудових відносин між роботодавцем та працівником.

Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушень позивачем вимог пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» є правильним.

Щодо порушення позивачем пунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виявилось у завищенні позивачем податкового кредиту за січень-лютий 2007 року по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій підтверджуються матеріалами справи, зокрема, належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське».

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем пункту 6.2 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при продажі товарів за договором комісії через Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліга-V» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Агронив» фірмі «INTERTRADE LLC» (США) за межі митної території України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» при експорті товарів застосовується ставка податку на додану вартість у розмірі 0 відсотків до бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчено належно оформленою митною вантажною декларацією.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» експорт - це продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Товари, послуги вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою вантажною декларацією відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію» від 09.06.1997 №574, Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 №307 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 24.09.1997 за №443/2247, Порядку заповнення граф вантажної митної декларації відповідно до митних режимів експорту, імпорту, транзиту, тимчасового ввезення (вивезення), митного складу, магазину безмитної торгівлі, затвердженого наказом Державної митної служби України від 30.06.1998 №380, та з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2002 №243 «Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції».

Вантажно-митна декларація вважається повністю оформленою за наявності на її аркушах всіх штампів та особистої номерної печатки інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару.

Пунктом 4 Положення про вантажну митну декларацію визначено, що митний орган не приймає ВМД для оформлення: якщо вона подається без повного комплекту документів, необхідних для здійснення митного оформлення товарів; якщо вона заповнена декларантом з порушенням цього Положення; в і інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до абзацу 10 пункту 2 Положення про вантажну митну декларацію вантажна митна декларація, заповнена у звичайному порядку, вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митниці, що здійснила митне оформлення товарів і транспортних засобів.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції» від 01.03.2002 №243 підтвердженням факту перетину товарами митного кордону України є те, що платник податку, який здійснив операцію з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України (експорт), повинен надати оригінал п'ятого основного аркуша («примірник для декларанта») вантажної митної декларації форми МД-2 (МД-3), на якому митним органом за зверненням платника податку вчинено напис про фактичне вивезення експортованих товарів за межі митної території України та засвідчено гербовою печаткою митного органу і підписом відповідальної особи, який разом з розрахунком експортного відшкодування подається до податкового органу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, п'яті аркуші ВМД «Примірник Декларанта» мають реєстраційні номери та штампи Південної регіональної митниці: «Перевірено», «Сплачено», «Під митним контролем», які підтверджують, що товар - вугілля деревне, насіння гарбузове (продовольче), насіння (плоди) коріандру, горох продовольчий сушений, значиться прийнятим до митного контролю та митний контроль завершено, що свідчить про те, що документи, надані Дочірнім підприємством фірми «Еко-Пак» Південній регіональній митниці засвідчують підстави та умови до вивезення товарів за межі митної території України, сплату податків і зборів, встановлених на експорт товарів, та складені з дотриманням експортером вимог, передбачених статті 195 Митного кодексу України та Положення про вантажну митну декларацію.

Факт перетину товаром кордону засвідчений у ВМД написом митного органу: «Задекларовані в цій ВМД товари вивезено за межі митної території України в повному обсязі» та підписом і гербовою печаткою відповідної митниці.

Таким чином, Дочірнє підприємство фірми «Еко-Пак» відповідно до підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 та підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі належно оформлених вантажно-митних декларацій, обґрунтовано застосовано 0% ставку ПДВ по зобов'язаннях, які виникли при відображенні експортних операцій у податковому обліку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем пункту 5.2 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем завищено валові витрати по господарським операціям з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, який здійснював пасажирські перевезення працівників позивача без відповідних підтверджуючих документів, а саме: - ліцензії, що дає дозвіл на проведення транспортних перевезень, детального розрахунку акту виконаних робіт, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зараховуються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності, під якою розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, витрати на перевезення працівників пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки зумовлені виробничою необхідністю з огляду на місцерозташування та графік робочих змін підприємства, а також витрати підтверджено необхідними первинними документами.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності віднесення Дочірнім підприємством фірми «Еко-Пак» до складу валових витрат суми витрат по господарським операціям з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2

Щодо порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у заниженні у І кварталі 2008 року валових доходів, колегія суддів зазначає наступне.

Задовольняючи в цій частині позов, суд першої інстанції, з висновками якового погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що товар отриманий позивачем відповідно до договору купівлі-продажу від 30.04.2007 №475, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгове діло», не є безповоротною фінансовою допомогою та відповідно у позивача був відсутній обов'язок відображати суму заборгованості перед контрагентом у складі валового доходу.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу про порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ґрунтувалися на тому, що в І кварталі 2008 року кредиторська заборгованість позивача у розмірі 219336,00грн. перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгове діло» набула статусу безповоротної фінансової допомоги у зв'язку з тим, що 23.01.2008 було скасовано реєстрацію останнього. У ліквідаційному балансі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгове діло», що затверджений рішенням суду, заборгованість позивача у розмірі 219336,00грн. не значиться.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій в порушення вимог процесуального законодавства не надано належної правової оцінки обставинам справи щодо ліквідації кредитора позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгове діло».

Окрім того, судами залишено поза увагою доводи податкового органу, що позивачем було сформовано валові витрати по господарській операції з купівлі товару у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгове діло», проте відповідний товар оплачений не був.

Таким чином, судами не з'ясовано належним чином обставини справи щодо взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгове діло», не з'ясовано питання щодо припинення відповідного господарського зобов'язання та відповідно не надано належної правової оцінки формуванню позивачем валових витрат та доходів за відповідною господарською операцією.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене та з огляду на положення частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України щодо перегляду судом касаційної інстанції рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що справа в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.12.2008 №0007302301/0 та від 31.12.2008 №0007312301/0 підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій в цій частині як таких, що не відповідають статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 по справі №2-а-339/10/1070 скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.12.2008 №0007302301/0 та від 31.12.2008 №0007312301/0, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2011 по справі №2-а-339/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв