Ухвала

від 21.10.2014 по справі 2а-3228/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/19625/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О. ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 по справі № 2а-3228/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янський нафтопродукт"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення-рішення від 14.09.2009 № 0005952302/0 та від 04.12.2009 №0008492302/0, якими позивачу Державною податковою інспекцією визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 109 475,00 грн. (у т. ч. 91 229,00 грн. за основним платежем та 18 246,00 грн. за штрафними санкціями) та податкове зобов'язання з ПДВ за штрафними санкціями в сумі 27 369,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.

Судові рішення вмотивовано висновком про те, що Закон України "Про податок на додану вартість" не обмежує право платника податку, в межах термінів позовної давності, на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

Не погодившись із судовими рішеннями державний податковий орган до Вищого адміністративний суд України подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що Товариство зобов'язане декларувати суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання. Позивач на дату виникнення такого права не скористався ним та одночасно із поданням декларації з ПДВ не подав скарги стосовно контрагентів щодо відмови у наданні податкових накладних, а тому, резюмує відповідач, Товариство не мало право включати до складу податкового кредиту червня - липня 2008 року податкові накладні попередніх звітних періодів.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з ПДВ та штрафних санкцій відповідно до оспорюваних податкових повідомлень - рішень слугував висновок контролюючого органу, викладений у акті від 31.08.2009 № 1568/23-02/32920917 невиїзної перевірки Товариства щодо правомірності дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за періоди червень - липень 2008 року, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 та пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок включення до податкового кредиту червня - липня 2008 року податкових накладних попередніх звітних періодів (за травень 2006 року та січень 2007 року). При цьому на думку контролюючого органу несвоєчасне включення сум ПДВ до податкового кредиту у період його виникнення свідчить про добровільну відмову платника податку від реалізації права на податковий кредит.

На підставі акту перевірки, вказаних висновків та результатів адміністративного оскарження Державна податкова інспекція прийняла оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги Підприємства, суди у цій справі керувалися положеннями ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Так, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів, підтверджених первинними документами, включаючи і належно оформлені податкові накладні, що були виписані зареєстрованими платниками ПДВ.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що Закон № 168/97-ВР не обмежує право платника на включення до податкового кредиту, сум податку, що підтверджуються податковими накладними, які отримані після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), а суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Отже, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, згідно якого підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними чи митними деклараціями, факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, а також аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність визначення податкового зобов'язання з ПДВ та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 по справі № 2а-3228/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко