Ухвала

від 22.10.2014 по справі 25/253-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/48388/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011 по справі №25/253-А за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен» в особі Структурного підрозділу «Служба матеріально-технічного постачання» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Господарського суду міста Києва від 14.09.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011, позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» в особі Структурного підрозділу «Служба матеріально-технічного постачання» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - задоволено частково. Визнано частково недійсними податкові повідомлення-рішення від 22.12.2005 №0001952303/0., від 28.02.2006 №0001952303/1, від 15.05.2006 №0001952303/2 в частині донарахування ПДВ в сумі 83947,00грн. основного платежу та 35193,00грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього на суму 119140,00грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва 09.08.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 20.09.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 6.1 статті 6, пункту 10.4. статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість».

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Структурного підрозділу «Служба матеріально технічного постачання» Комунального підприємства «Київський метрополітен» за період з 01.10.2003 по 01.07.2005.

Перевіркою встановлено порушення Структурним підрозділом «Служба матеріально технічного постачання» Комунального підприємства «Київський метрополітен» вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 6.1 статті 6, пункту 10.4. статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість.

Підставою для висновку про заниження податку слугувало те, що підприємство, в порушення вказаних норм Закону, а також пункт 3.4 розділу 3 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054, при визначенні податкового зобов'язання з ПДВ включало лише 10% від загальної суми продажу металобрухту. Структурний підрозділ «Служба матеріально технічного постачання» нараховував податкові зобов'язання з ПДВ від реалізації металобрухту тільки у тій частині, яка залишалась у його розпорядженні відповідно до порядку розподілу коштів від реалізації металобрухту, визначеному локальними актами Комунального підприємства «Київський метрополітен» (5%; 50% та 10% у відповідних періодах).

При цьому, Структурний підрозділ «Служба матеріально технічного постачання» як платник ПДВ виписував податкові накладні на адресу покупців металобрухту Закритого акціонерного товариства «Київвтормет», ПЗ Закритого акціонерного товариства «Вторкольормет», Товариства з обмеженою відповідальністю «КДТ «АЗОКМ» на суму продажу з урахуванням 20% ПДВ.

У книзі обліку продажу товарів податкові зобов'язання відображались позивачем таким чином: у графі 16 відображався дохід Структурного підрозділу «Служба матеріально технічного постачання»; графа 17 сума ПДВ з отриманого ним доходу; у графі 18 дохід структурних підрозділів Комунального підприємства «Київський метрополітен» за зданий металобрухт; у графі 19 сума ПДВ структурних підрозділів.

Тобто, при визначенні податкового зобов'язання до декларації з ПДВ враховувалась лише дані графи 17 (сума ПДВ від суми, що залишається на балансі підприємства); сума графи 19 книги обліку продажу до складу податкового зобов'язання в податкових деклараціях не включалась.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва складено акт від 16.12.2005 №219/23-0311/05415384 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.12.2005 №0001952303/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 125920,50грн., у тому числі 83947,00грн. основного платежу та 41973,50грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 22.12.2005 №0001952303/0 скарги позивача залишені без задоволення, а Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.02.2006 №0001952303/1 та від 15.05.2006 №0001952303/2.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що порушення позивачем вимог податкового законодавства призвели до заниження податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 83947,00грн. основного платежу, проте Структурним підрозділом були допущені також і порушення у відображенні податкового кредиту, що полягали у заниженні податкового кредиту за період з 01.10.2003 по 01.07.2005, та як наслідок завищенні податкового зобов'язання з ПДВ у відповідному звітному періоді.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Таким чином, базою оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу металобрухту повинна бути саме договірна вартість реалізованого металобрухту спеціалізованим організаціям.

Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкового зобов'язання з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з пунктом 3.4 розділу 3 Порядку заповнення і подання податкової декларації, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 83947,00грн. основного платежу.

Відтак, визначаючи вказану суму заниження згідно оспорюваних податкових повідомлень-рішень, податковий орган неправомірно та безпідставно не врахував встановлені перевіркою факти заниження податкового кредиту у перевіряємому періоді, наслідком якого було завищення ПДВ у відповідних звітних періодах, що у кінцевому результаті фактично не призвело до заниження ПДВ, а відтак донарахування ПДВ в сумі 83947 грн. основного платежу неправомірне.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем в періоді, що перевірявся, було також занижено суму податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, Структурний підрозділ «Служба матеріально технічного постачання» відвантажувало матеріали Службам комунального підприємства «Київський метрополітен», обсяг продажу яких включено підприємством в рядок 4 податкової декларації з ПДВ як «операції, які звільнені від оподаткування». Податкові зобов'язання з ПДВ з обсягу продажу даних матеріалів підприємством не були нараховані, оскільки вищевказані матеріали використовувалися для ремонту вагонів, обладнання метрополітену, тобто, їх використання пов'язано з наданням послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом. Дані послуги звільнені від оподаткування податком а додану вартість згідно підпунктом 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, яка діяла до 31.03.2005, у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування згідно з статтями 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.

З урахуванням змін та доповнень, внесених Законом України від 25.03.2005 №2505-IV підпункт 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» викладено в наступній редакції: якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

В періоді, що перевірявся, Структурний підрозділ «Служба матеріально технічного постачання» не вів окремий податковий облік операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які підлягають оподаткуванню та які звільнені від оподаткування згідно з підпунктом 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Структурний підрозділ «Служба матеріально технічного постачання» визначав та включав суми ПДВ до податкового кредиту лише у тому випадку, коли придбані матеріали реалізував за межі Комунального підприємства «Київський метрополітен».

Відповідно до абзацу 3 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідач при перевірці встановив, що Структурний підрозділ «Служба матеріально технічного постачання» в порушення абзацу 3 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не провів розподіл податкового кредиту щодо продажу товарів, що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, в результаті чого до валових витрат віднесені суми податку на додану вартість у загальному розмірі 42154,00грн., які повинні бути включені до податкового кредиту відповідних звітних податкових періодів.

Проте, такі суми заниження податкового кредиту не враховані ДПІ за результатами перевірки при визначенні податкового зобов'язання з ПДВ.

Окрім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом при визначенні донарахованої суми ПДВ не враховано заниження податкового кредиту на загальну суму 49279,83грн. за період з жовтня 2003 року по червень 2005 року в розрізі податкових періодів, наведених у додатках до акту перевірки.

Право на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками товарів (робіт, послуг) передбачене підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за першою подією, в даному випадку, датою отримання податкових накладних, оскільки здача-приймання металобрухту від структурних підрозділів завжди передував сплаті коштів за цей металобрухт.

Враховуючи, що збирання, зберігання, реалізація металобрухту - це основний вид діяльності Структурного підрозділу «Служба матеріально-технічного постачання», а витрати, понесені службою у зв'язку з організацією та здійсненням основної діяльності відносились ним до складу валових витрат підрозділу у вказаному періоду, позивач мав право на включення сплаченого (нарахованого) ПДВ до податкового кредиту в період з 01.10.2003 по 01.04.2005.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при перевірці повноти нарахування податку на додану вартість та визначенні суми податку, що підлягала сплаті до бюджету, податковим органом безпідставно та неправомірно не враховані суми заниження податкового кредиту за відповідні періоди, що призвело до прийняття неправомірного податкового повідомлення-рішення в частині визначення до сплати ПДВ в сумі 83947,00грн. основного платежу та 35193,00грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього на суму 119140,00грн.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 220 1 , 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду міста Києва від 14.09.2006 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011 по справі №25/253-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв