Рішення

від 27.10.2014 по справі 910/16759/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/16759/14 27.10.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Кришталь"

про стягнення 194 099,72 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Залерцов М.О. - представник за довіреністю;

від відповідача: Харченко М.В. - представник за довіреністю;

Рішення прийняте 27.10.2014 у зв'язку з оголошенням перерви 15.10.2014 на 27.10.2014.

У судовому засіданні 27.10.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Кришталь" про стягнення 194 099,72 грн., з яких: 174 689,79 грн. - сума основного боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення, 1 342,68 грн. - пеня, 5 270,12 грн. - інфляційні втрати, 4 062,63 грн. - 3% річних, та 8 734,49 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.08.2014 порушено провадження у справі №910/16759/14, розгляд справи призначено на 10.09.2014.

В судовому засіданні 10.09.2014, оголошено перерву на 06.10.2014.

06.10.2014, в порядку ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 15.10.2014.

В судовому засіданні 15.10.2014, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 27.10.2014.

У відзиві на позов відповідач визнав суму боргу у розмірі 22 358,96 грн. за період з вересня 2011 року по квітень 2014 року, оскільки в порядку ст.257, 267 Цивільного кодексу України, відповідач звернувся із заявою про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 22.10.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2004 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі - позивач, постачальник за договором, в подальшому змінено найменування на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал») та Житлово-будівельним кооперативом «Кришталь" (далі - відповідач, абонент за договором) було укладено договір №05177/4-02 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі - договір).

Договір укладався у відповідності із Законом України "Про питну воду та питне водопостачання"

Відповідно до п.1.1. договору позивач, як постачальник, зобов'язався надавати відповідачу послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого відповідачем дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а відповідач, як абонент, зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за №165/374 (правила -), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють відносини, які виникають за цим договором.

Правила - 1 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила - 2).

Згідно із п. 1.3. договору обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізацій, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку (погодинного, добового, помісячного, річного обсягу постачання послуг), який узгоджується з постачальником і є невід'ємною частиною договору.

Як передбачено п. 2.1.1. договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування.

Пунктом 2.2.1. договору передбачено, що постачальних щомісяця направляє до банківської установи абонента розрахункові документи для оплати за поставлену питну воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами.

У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період.

Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента (п. 2.2.2. договору). В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п. 2.2.3).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що за період з 01.12.2007 по 30.04.2014 за кодом 2-192 надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на суму 428 909,88 грн., з яких сплачено 305 718,30 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість розміром 122 931,47 грн. (з урахуванням перерахунків на суму 260,11 грн.), за кодом 2-40192 у період з 01.10.2005 по 30.04.2014 на суму 174 645,50 грн., з яких сплачено 119 384,93 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість розміром 51 758,32 грн. (з урахуванням перерахунків на суму 3 502, 25 грн.

У відзиві на позов відповідач погодився із існуванням заборгованості у розмірі 22 358,96 грн., а саме за період з вересня 2011 року по квітень 2014 року, оскільки в порядку ст. 267 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності.

Також відповідач у відзиві заперечив проти нарахування заборгованості за послуги з постачання води, яка йде на підігрів.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з пояснень, позивач присвоїв відповідачу два коди для обліку питної води. Перший - 2-192 включає в себе нарахування за питну холодну воду і її строки, до березня 2012 року в даний код входили також стоки питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води. Другий код - 2-40192 включає в себе нарахування за питну воду для виготовлення гарячої, а з березня 2012 року ще й стоки цієї води.

Позивач, пояснив суду, що присвоєння кодів абонентам являється особливістю ведення бухгалтерського (фінансового) обліку та нормами чинного законодавства України не передбачено узгодження його ведення зі споживачами послуг.

Позивач стверджує, що за період з 01.12.2007 по 30.04.2014 за кодом 2-192 відповідачу було надано послуг з водопостачання та водовідведення (в т.ч. і стоки води, що йшла на підігрів до березня 2012 року), на загальну суму 428 909,88 грн., з яких сплачено лише 305 718,30 грн. (враховуючи перерахунки на суму 260,11 грн.), тобто заборгованість становить 122 931,47 грн.; за кодом 2-40192 за період з 01.10.2005 по 30.04.2014 за послуги питної води, для виготовлення гарячої води, з березня 2012 року також і її стоки, виставлено на суму 174 645,50 грн., з яких сплачено 119 384,93 грн. (враховуючи перерахунки на суму 3 502,25 грн.) внаслідок чого утворилась заборгованість - 51 758,32 грн. Таким чином заборгованість становить 174 689,79 грн.

Позивачем надані акти зняття показників з приладу обліку за спірний період, якими підтверджується обсяг спожитої відповідачем питної води, та прийнятих від нього стоків.

Так, згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, та зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 та зареєстровані в Мінюсті 07.10.2008 за № 936/15627; далі - Правила № 190) передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.1. Правила № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Згідно до ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Частиною четвертою статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що у разі, якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог цієї статті.

Разом з цим, відповідно до пункту 3.13 Правил № 190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

За змістом статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Отже, відповідно до пункту 3.13 Правил №190 розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 03.03.2011 у справі № 42/230, від 10.03.2011 у справі № 7/222. При цьому, споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Постачання відповідачеві теплової енергії у гарячій воді на потреби опалення та гарячого водопостачання здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", на підставі укладеного останніми договору від 02.07.2012 № 450083.

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка підписана головою правління ЖБК "Кришталь" №06-10 від 03.10.2014, відповідно до якої ЖБК "Кришталь" зазначив, що бойлера на обслуговуванні кооперативу для підігріву холодної води, що поставляється ПАТ "АК "Київводоканал" не було і не має.

Позивачем в порядку ст. 33 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами перебування на балансі відповідача теплового пункту за спірний період.

Отже, з матеріалів справи та пояснень, судом встановлено, що за спірний період на балансі відповідача не знаходились теплові пункти (бойлери).

А відтак, відповідач не є балансоутримувачем зазначених бойлерів. Зворотного позивачем суду доведено не було.

Акти про зняття показань з водолічильника, якими позивач підтверджує позовну вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за кодом 2-40192, судом не приймаються як належні, оскільки показання водолічильника знімалися у присутності абонента 2-40554 КП "УЖГ Дарницького району ЖЕД-203" та 2-40556 КП УЖГ ДАРН. Р-НУ ЖЕК-206, тобто в присутності представника іншої юридичної особи, ніж тієї, до якої заявлені позовна вимога.

Крім того, з наданих позивачем актів про зняття показань з водолічильника видно, що точка обліку знаходиться також за адресою: м. Київ, вул. Вербицького Архітектора, 36Б.

Окрім того, за правилами статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, а частиною 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Оскільки Договір не регулює відносин постачання питної води для виготовлення гарячої, то підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання такої води, суд не вбачає.

Така є правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.01.2014 по справі №910/12493/13.

Отже, підстав для стягнення з відповідача заборгованості за воду, обліковану позивачем за кодом 2-40192, як на підігрів для виготовлення гарячої води, суд не вбачає. Нараховані на вказану суму заборгованості 3% річних, пеня, штраф та інфляційні втрати також не підлягають стягненню.

У частині позовних вимог про стягнення заборгованості за постачання питної води та водовідведення за Договором у період з 01.12.2007 по 30.04.2014, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до п. 3.7 Правил користування № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов Договору.

Тому суд зазначає, що відповідач зобов'язаний розраховуватися за надані послуги з постачання питної води, водовідведення її стоків, а також за водовідведення стоків обсягів води, яка обліковувалась позивачем за кодом 2-40192 з березня 2012 року та за кодом 2-192 до березня 2012 року.

Тобто, не залежно від того, ким і для яких подальших потреб використовувалась вода, облікована позивачем за кодом 2-40192, за умовами Договору та наведених вище положень чинного законодавства, відповідач повинен платити за її стоки згідно обрахованих позивачем обсягів цих стоків, та за тарифами.

Суд перевірив розрахунок позивача за кодом 2-40192 в частині послуг з водовідведення води, що йде на підігрів, обсяги яких підтверджені документально. Таким чином, вартість послуг в частині послуг з водовідведення води, що йде на підігрів, що обліковувались за кодом 2-40192 з березня 2012 року становить 30 007,53 грн., що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами та підтверджено матеріалами справи.

При здійсненні перерахунку у графі "сплачено" за вказаним кодом зазначені суми надходження коштів, які позивач зараховував у рахунок оплати за воду, що йшла на підігрів.

Отже, згідно здійсненого судом розрахунку, відповідач не має заборгованості перед позивачем за надані останнім послуги за Договором із постачання питної води та приймання стічних вод, відповідач розраховувався своєчасно та в повному обсязі, та за наведений позивачем період нарахування заборгованості з 01.03.2012 по 30.04.2014 має місце переплата, тому підстави для задоволення судом позову про стягнення заборгованості в суду відсутні. Також, оскільки судом не встановлено прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача за Договором у вказані позивачем періоди нарахування заборгованості за приймання стічних вод, то заявлені позивачем 3% річних, пеня, штраф та інфляційні втрати, також не підлягають стягненню.

При цьому, зарахування судом сум, які надходили від відповідача в рахунок виконання умов Договору та були безпідставно зараховані позивачем у рахунок оплати води для підігріву, не змінює призначення платежу, позаяк дані кошти надходили саме за Договором в рахунок оплати передбачених ним послуг, яким, як зазначалося вище, не передбачена оплата води для підігріву. Позивачем також вказані кошти були віднесені у рахунок оплати за Договором, і не повертались назад як безпідставно набуті.

Щодо нарахування позивачем відповідачу за послуги з водопостачання та водовідведення за кодом 2-192, за період з 01.12.2007 по 30.04.2014 судом встановлено наступне.

За вказаний період позивачем надано відповідачу послуги за цими кодами (питна вода (вода + стоки) питна вода (стоки) - з 12.2007 року - 09.2008 року, 07.2009 року - 02.2012) (питна вода (стоки) питна вода (вода) питна вода (стоки) - 10.2008 року - 06.2009 року), 03.2012 року - 04.2014 року) та виставлено на оплату - 428 909,88 грн., сплачено відповідачем у розмірі 305 718,30 грн. (враховуючи перерахунки - 260,11 грн. зі знаком мінус), таким чином заборгованість становить 122 931,47 грн.

Надання послуг з постачання холодної води та її стоків за цими кодами позивач підтвердив актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводились нарахування та вартість наданих послуг. Крім того, суду надано платіжні вимоги, що виставлялись на оплату (залучені до матеріалів справи), відомості розщеплення сплат КП "Головний інформаційно-обчислювальний центр" КМДА, за спірний період.

Твердження відповідача про відсутність розшифровок нарахувань судом визнані безпідставними, оскільки позивач до матеріалів справи надав розшифровки обсягів наданих послу за Договором.

Обставини щодо наявності переплати у 2008 році у розмірі 5 255,96 грн., відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.

Таким чином, існування заборгованості за надані послуги за кодом 2-192 у розмірі 122 931,47 грн. позивачем належним чином доведено, наведений розрахунок перевірений судом, а відповідачем вартість наданих послуг за вказаний період не сплачена у вказаному обсязі, протилежного суду відповідач не довів належними доказами.

Однак, судом не може бути задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача боргу за кодом 2-192 за період з 01.12.2007 по 08.08.2011, оскільки позовна заява була надіслана до господарського суду міста Києва 08.08.2014., тобто позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення суми боргу за вказаний період після закінчення встановлених для такої вимоги строків позовної давності, і про застосування цих строків відповідачем подано відповідну заяву.

Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи та в їх сукупності, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем доведений, документально обґрунтований і відповідачем не спростований, а тому вимога про стягнення з відповідача заборгованості за надані у період з серпня 2011 року по квітень 2014 року включно послуг, з урахуванням строків давності, підлягає задоволенню частково в сумі 40 267, 56 грн.

Оскільки відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.2 Договору, у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

При перевірці розрахунку пеня за період з серпня 2011 року по квітень 2014 року, суд врахував положення ч.6 ст. 232 ГК України та положення ч. 3, 5 с. 254 ЦК України.

Таким чином, здійснивши перерахунок пені (код 2-192) її розмір, що підлягає стягненню становить 761,41 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши детальний розрахунок позивача щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що періоді - листопад 2011 року позивач помилково зазначив рік (2014) при визначенні початкової дати періоду прострочення, що враховано судом при здійсненні перерахунку.

За перерахунком суду 3 % річних за період з серпня 2011 по квітень 2014 року включно підлягають стягненню у розмірі 2 079,09 грн. За здійсненим перерахунком за вказаний період розмір 3 % річних є більшим ніж заявлений позивачем за цей же період, тому керуючись п.2 ч. 1 ст. 83 ГПК України та враховуючи відсутність клопотання заінтересованої сторони, суд дійшов висновку задовольнити 3 % річних у розмірі заявленому позивачем (за вказаний період).

При цьому, суд також виходив з того, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, слід також зазначити, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

За перерахунком суду, за період в межах строку позовної давності, розмір інфляційних втрат становить 2 996,52 грн., однак за розрахунком позивача за цей же період - 2 052,08 грн., тобто менший розмір ніж за перерахунком суду. Тому керуючись п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, інфляційні втрати підлягають задоволенню у розмірі 2 052,08 грн.

Відповідно до п. 4.6 Договору, за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми , яку відмовився сплатити.

За перерахунком суду, враховуючи розмір основного боргу, що задоволений судом, розмір штрафу становить 2 013,38 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав доказів повної оплати наданих послуг та не навів підстав для звільнення від обов'язку їх оплатити.

З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представниками учасників судового процесу пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі основного боргу 40 267,56 грн., пені - 761,41 грн., 3 % річних - 2 079,09 грн., штрафу - 2 013,38 грн., інфляційні втрати - 2 052,08 грн.

З огляду на часткове задоволення позову судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача і відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Кришталь" (02121, м. Київ, вул. Вірменська, 11, код 22867892) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А, код 03327664) заборгованість у розмірі 40 267,56 грн. (сорок тисяч двісті шістдесят сім гривень 56 коп.), пеню - 761,41 грн. (сімсот шістдесят одна гривня 41 коп.), 3 % річних - 2 079,09 грн. (дві тисячі сімдесят дев'ять гривень 09 коп.), штраф - 2 013,38 грн. (дві тисячі тринадцять гривень 38 коп.), інфляційні втрати - 2 052,08 грн. (дві тисячі п'ятдесят дві гривні 08 коп.) та 943,47 грн. (дев'ятсот сорок три гривні 47 коп.) судового збору.

3.В іншій частині у позові відмовити.

4.Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 03.11.2014.

Суддя М.Є. Літвінова