Постанова

від 25.02.2015 по справі 910/16759/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2015 р. Справа№ 910/16759/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: Залерцов М.О. - дов. № 562 від 31.12.2014р.

Кабанцев Я.І. - дов. № 563 від 31.12.2014р.

від відповідача: Харченко М.В. - дов. № 26/08/14 від 26.08.2014р.

від третьої особи: Король О.М. - дов. № 91/2014/12/26-8 від 26.12.2014р.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014р. (повний текст підписано 03.11.2014р.)

у справі № 910/16759/14 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Кришталь»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Київенерго»

про стягнення 194 099, 72 грн.

В судовому засіданні 25.02.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014р. Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Кришталь» про стягнення 194 099, 72 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором № 05177/4-02 від 29.10.2004р. на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, а саме щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг, а тому просив суд стягнути з відповідача 174 689,79 грн. основної заборгованості, 1 342, 68 грн. пені, 5 270, 12 грн. інфляційних втрат, 4 062, 63 грн. 3% річних та 8 734, 49 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2014р. у справі №910/16759/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Кришталь» на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість у розмірі 40 267, 56 грн., пеню - 761, 41 грн., 3 % річних - 2 079, 09 грн., штраф - 2 013, 38 грн., інфляційні втрати - 2 052, 08 грн. та 943, 47 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 02.12.2014р. передано на розгляд судді Скрипці І.М.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2014р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2014р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 21.01.2015р.

Враховуючи перебування головуючого судді Скрипки І.М. у відпустці, судове засідання 21.01.2015р. у справі 910/16759/14 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» не відбулось.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року розгляд справи призначено на 04.02.2015р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015р. залучено до участі у справі № 910/16759/14 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Київенерго», продовжено строк розгляду справи на 15 днів та у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 18.02.2015р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 25.02.2015р.

24.02.2015р. від представника третьої особи надійшло клопотання, в якому викладено пояснення щодо постачання теплової енергії у гарячій воді до житлового будинку по вул. Вірменська, 11.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.02.2015р. підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову скасувати та прийняти в цій частині нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.02.2015р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.02.2015р. надав пояснення про те, що між ЖБК «Кришталь» та ПАТ «Київенерго» договір на постачання теплової енергії у гарячій воді до житлового будинку по вул. Вірменська, 11 ЖБК «Кришталь» не укладався, оскільки зазначений житловий будинок належить до зони обслуговування іншої теплопостачальної організації, а саме ТОВ «Євро-Реконструкція», а тому рішення у даній справі жодним чином не вплине на права та обов'язки ПАТ «Київенерго».

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29.10.2004р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», (позивач, постачальник за договором) та Житлово-будівельним кооперативом «Кришталь» (відповідач, абонент за договором) укладено договір № 05177/4-02 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, відповідно до п. 1.1. якого цей договір укладається у відповідності до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання».

За цим договором постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого відповідачем дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води у систему каналізації м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994р. за №165/374 (Правила користування -1), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 37 від 2002р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002р. за № 403/6691 (Правила приймання), а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють відносини, які виникають за цим договором.

Правила користування № 65 втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008р., яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила користування - 2).

Згідно п. 1.3. договору обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізацій, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку (погодинного, добового, помісячного, річного обсягу постачання послуг), який узгоджується з постачальником і є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 2.1.1. договору сторони погодили, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування.

Відповідно до п. 2.2.1. договору постачальних щомісяця направляє до банківської установи абонента розрахункові документи для оплати за поставлену питну воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами.

Згідно п. п. 2.2.2., 2.2.3. договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період. Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. В разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Цей договір, згідно п. 7.1. укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач присвоїв відповідачу два коди для обліку питної води. Перший - 2-192 включає в себе нарахування за питну холодну воду і її стоки, до березня 2012р. в даний код входили також стоки питної води, яка використовується для виготовлення гарячої води. Другий код - 2-40192 включає в себе нарахування за питну воду для виготовлення гарячої, а з березня 2012р. ще й стоки цієї води.

Позивач вказує на те, що присвоєння кодів абонентам являється особливістю ведення бухгалтерського (фінансового) обліку та нормами чинного законодавства України не передбачено узгодження його ведення зі споживачами послуг.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав, що за період з 01.12.2007р. по 30.04.2014р. за кодом 2-192 відповідачу було надано послуг з водопостачання та водовідведення (в тому числі і стоки води, що йшла на підігрів до березня 2012р.) на загальну суму 428 909, 88 грн., з яких відповідачем оплачено лише 305 718, 30 грн. (враховуючи перерахунки на суму 260,11 грн.), тобто заборгованість відповідача становить 122 931, 47 грн.; за кодом 2-40192 за період з 01.10.2005р. по 30.04.2014р. надано послуги з постачання питної води, для виготовлення гарячої води, з березня 2012р. також і її стоки, на суму 174 645, 50 грн., з яких відповідачем оплачено 119 384, 93 грн. (враховуючи перерахунки на суму 3 502, 25 грн.), внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 51 758, 32 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 174 689,79 грн.

Обсяг спожитої відповідачем питної води та прийнятих від нього стоків підтверджується актами зняття показників з приладу обліку за спірний період, копії яких позивачем долучено до матеріалів справи.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р. та зареєстровані в Мінюсті 07.10.2008р. за № 936/15627; далі - Правила № 190) передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 3.1. Правил № 190 розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Частиною четвертою статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі, якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог цієї статті.

Разом з тим, відповідно до пункту 3.13 Правил № 190 суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Отже, відповідно до пункту 3.13 Правил №190 розрахунок за спожиту питну воду, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 03.03.2011р. у справі № 42/230, від 10.03.2011р. у справі № 7/222.

При цьому, споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Так, судом встановлено, що постачання відповідачеві теплової енергії у гарячій воді на потреби опалення та гарячого водопостачання здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на підставі договору № 450083 від 02.07.2012р.

Крім того, з підписаної Головою правління ЖБК «Кришталь» довідки №06-10 від 03.10.2014р. вбачається, що бойлера на обслуговуванні кооперативу для підігріву холодної води, що поставляється ПАТ «АК «Київводоканал», не було і не має.

В свою чергу, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували перебування на балансі відповідача теплового пункту (бойлера) за спірний період, а відтак, відповідач не є балансоутримувачем зазначених бойлерів. Зворотного позивачем суду доведено не було.

Акти про зняття показань з водолічильника, якими позивач підтверджує позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кодом 2-40192, вірно не прийняті місцевим господарським судом до уваги, оскільки показання водолічильника знімалися у присутності абонента 2-40554 КП «УЖГ Дарницького району ЖЕД-203» та 2-40556 КП УЖГ ДАРН. Р-НУ ЖЕК-206, тобто в присутності представника іншої юридичної особи, ніж тієї, до якої заявлені позовні вимоги, в даному випадку - ЖБК «Кришталь».

Крім того, з наданих позивачем актів про зняття показань з водолічильника вбачається, що точка обліку знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Вербицького Архітектора, 36Б.

За приписами статті 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, а частиною 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.01.2014р. по справі №910/12493/13.

З огляду на те, що договір № 05177/4-02 від 29.10.2004р., укладений між сторонами, не регулює відносини з постачання питної води для виготовлення гарячої, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання питної води для виготовлення гарячої за кодом 2-40192.

У зв'язку з відмовою в позові в частині стягнення заборгованості за послуги з постачання питної води для виготовлення гарячої, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на вказану заборгованість, які є похідними та обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати наданих позивачем послуг з постачання питної води для виготовлення гарячої.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за постачання питної води та водовідведення за договором № 05177/4-02 від 29.10.2004р. у період з 01.12.2007р. по 30.04.2014р., яка обліковувалась позивачем за кодом 2-40192 з березня 2012р. та за кодом 2-192 до березня 2012р., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення. Відповідно до п. 3.7 Правил користування № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Отже, відповідач зобов'язаний розраховуватися за надані послуги з постачання питної води, водовідведення її стоків, а також за водовідведення стоків обсягів води, яка обліковувалась позивачем за кодом 2-40192 з березня 2012р. та за кодом 2-192 до березня 2012р.

Тобто, не залежно від того, ким і для яких подальших потреб використовувалась вода, облікована позивачем за кодом 2-40192, за умовами договору та наведених вище положень чинного законодавства, відповідач повинен платити за її стоки згідно обрахованих позивачем обсягів цих стоків та за встановленими тарифами.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку заборгованості за кодом 2-40192 в частині послуг з водовідведення води, що йде на підігрів, обсяги яких підтверджені документально, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вартість послуг з водовідведення води, що йде на підігрів, що обліковувались за кодом 2-40192 з березня 2012р. становить 30 007, 53 грн., що доведено позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано.

При здійсненні перерахунку, у графі «сплачено» за вказаним кодом зазначені суми надходження коштів, які позивач зараховував у рахунок оплати за воду, що йшла на підігрів.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку заборгованості, враховуючи те, що відповідач розраховувався за надані послуги своєчасно та в повному обсязі, за наведений позивачем період нарахування заборгованості з 01.03.2012р. по 30.04.2014р. має місце переплата, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості за вказаний період , і підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Оскільки у відповідача відсутнє прострочення грошового зобов'язання у вказані позивачем періоди нарахування заборгованості за приймання стічних вод, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на вказану суму заборгованості, які є похідними та обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати наданих позивачем послуг.

При цьому, зарахування сум, які надходили від відповідача в рахунок оплати послуг за договором № 05177/4-02 від 29.10.2004р. та були безпідставно зараховані позивачем у рахунок оплати води для підігріву, не змінює призначення платежу, оскільки дані кошти були сплачені відповідачем за надані позивачем послуги саме за договором № 05177/4-02 від 29.10.2004р., яким, як зазначалося вище, не передбачена оплата води для підігріву. Вказані кошти позивачем також були віднесені у рахунок оплати за договором № 05177/4-02 від 29.10.2004р. і не повертались назад як безпідставно набуті.

Щодо нарахування позивачем відповідачу заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за кодом 2-192, за період з 01.12.2007р. по 30.04.2014р. судом встановлено наступне.

Так, за вказаний період позивачем надано відповідачу послуги за цими кодами (питна вода (вода + стоки) питна вода (стоки) - з 12.2007р. - 09.2008р., 07.2009р. - 02.2012р.) (питна вода (стоки) питна вода (вода) питна вода (стоки) - 10.2008р. - 06.2009р.), 03.2012р. - 04.2014р.) на загальну суму 428 909, 88 грн., з яких відповідачем оплачено лише 305 718, 30 грн. (враховуючи перерахунки - 260,11 грн. зі знаком мінус), таким чином заборгованість становить 122 931, 47 грн.

Надання послуг з постачання холодної води та її стоків за цими кодами позивач підтвердив актами про зняття показань з приладів обліку, розшифровками рахунків абонента, в яких вказані об'єми спожитих послуг, тарифи, за якими проводились нарахування та вартість наданих послуг. Крім того, в матеріалах справи наявні платіжні вимоги, що виставлялись на оплату, відомості розщеплення сплат КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» КМДА за спірний період.

Доводи відповідача про відсутність розшифровок нарахувань, місцевим господарським судом вірно не прийнято до уваги, оскільки позивачем до матеріалів справи надано розшифровки обсягів наданих послуг за договором.

Обставини щодо наявності переплати у 2008р. у розмірі 5 255,96 грн. відповідачем належними та допустимими доказами не доведено.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги за кодом 2-192 у розмірі 122 931,47 грн., які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані.

При цьому, під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки позивач з даним позовом про стягнення з відповідача, зокрема, заборгованості за кодом 2-192 за період з 01.12.2007р. по 08.08.2011р. звернувся до суду 08.08.2014р., то строк позовної давності для звернення з даними вимогами до суду сплив.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу за кодом 2-192 за період з 01.12.2007р. по 08.08.2011р., у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності в три роки на звернення з даними вимогами до суду, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем доведений останнім належними та допустимими доказами, відповідачем не спростований, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у період з серпня 2011р. по квітень 2014р. року включно, з урахуванням строків позовної давності, підлягають задоволенню лише в розмірі 40 267, 56 грн.

У зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до п. 4.2. договору, у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Згідно п. 4.6. договору за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок пені за період з серпня 2011р. по квітень 2014р., нарахованої на суму заборгованості за кодом 2-192, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню в розмірі 761,41 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення п. 4.6. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу від суми, яку відповідач відмовився сплатити, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача про стягнення штрафу є обґрунтованими.

Колегія суддів, враховуючи розмір основного боргу, що задоволений судом, здійснивши власний розрахунок суми штрафу, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що штраф підлягає задоволенню в розмірі 2 013,38 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що в періоді - листопад 2011р. позивачем при визначенні початкової дати періоду прострочення помилково було зазначено 2014р.

Здійснивши власний розрахунок 3 % річних за період з серпня 2011р. по квітень 2014р. включно, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розмір 3% річних є більшим, ніж заявлено позивачем.

Проте, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 2 079,09 грн. 3% річних, заяв про збільшення розміру позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права самостійно виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних і підлягають задоволенню у заявленій до стягнення сумі за вказаний період - 2 079,09 грн.

При цьому, суд також виходив з того, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Крім того, слід також зазначити, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за період в межах строку позовної давності, колегія суддів встановила, що розмір інфляційних втрат становить 2 996, 52 грн.

Проте, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення за цей же період 2 052, 08 грн. інфляційних втрат, заяв про збільшення розміру позовних вимог позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права самостійно виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленій до стягнення сумі за вказаний період - 2 052,08 грн.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 27.10.2014р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014р. у справі №910/16759/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014р. у справі №910/16759/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/16759/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала