Ухвала

від 10.09.2010 по справі 2а-108/09

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2010 р. справа № 2а-108/09

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Уханенка С.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області на постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 жовтня 2009 року

у адміністративні справі № 2а-108/01-09 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області про зобов'язання провести нарахування та виплату доплати до пенсії, -

в с т а н о в и л а :

Постановою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 жовтня 2009 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, відмовлено в задоволенні вимог щодо поновлення строку звернення до суду, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу доплати до пенсії відповідно до положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 15 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 30 листопада 2008 року, зобов'язано відповідача при здійсненні перерахунку та виплати позивачу щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»керуватися розміром мінімальної пенсії за віком, встановленим на час її виплати у грудні 2007 року та у період травня-листопада 2008 року. В іншій частині вимог судом відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що у 2006 р. дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»була призупинена, після внесення змін до наведеної норми було запроваджене поетапне підвищення до пенсії дітям війни, і у територіального органу пенсійного фонду не було правових та фінансових підстав для призначення та виплати підвищення до пенсії у розмірах, які зазначаються позивачем в позові. Вказує, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється не з коштів Пенсійного фонду України, а за рахунок коштів державного бюджету, які повинні використовуватися за цільовим призначенням. Оскільки Законом не визначено механізм розрахунку підвищення пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у суду були відсутні правові підстави зобов'язувати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену пенсію в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. УПФУ в м. Бердянську вважає, що стосовно позивача діяв на підставі та у спосіб, що передбачені законом, у межах повноважень та фінансового забезпечення державних соціальних гарантій.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем лише з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, і потреби у повторному дослідженні доказів й дослідження нових доказів чи уточнення обставин за допомогою пояснень учасників адміністративного процесу немає, а також з огляду на викладене в апеляційній скарзі клопотання про розгляд справи у відсутності його представника -колегія суддів визнала за доцільне розглянути апеляційну скаргу у даній адміністративній справі в порядку письмового провадження.

При перегляді справи в апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору по цій справі є протиправна бездіяльність територіального органу пенсійного фонду щодо нарахування та виплати позивачу у період 2006-2008 р.р. підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, та захист права позивача на отримання сум підвищення до пенсії відповідно до вимог Закону від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, уповноваженого державою на виплату підвищення до пенсії, визначеної Законом України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 р.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в УПФ України в м. Бердянську та має статус «дитини війни», що відповідно надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 р.

Задовольняючи частково позов щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату передбаченого ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р. підвищення до пенсії за період з року, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неможливість звуження змісту права позивача на гарантований державою соціальний захист та обов'язку держави в особі відповідача по справі забезпечити належний матеріальний рівень позивача, який має статус «дитини війни».

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції і вважає такі висновки суду законними та обґрунтованими, оскільки право позивача на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р підтверджено Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, яким визнано неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», що змінювали розмір підвищення до пенсії «дітей війни»до 10 відсотків від прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Враховуючи, що вказані рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного закону, що визнані неконституційними, суд першої інстанції правильно вирішив про обов'язок відповідача перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р.

Правильними є висновки суду першої інстанції щодо необхідності врахування відповідачем при проведенні розрахунку підвищення пенсії позивача положень ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»і іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Враховуючи приписи зазначеної у попередньому абзаці норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою встановлено право особи зі статусом «дитина війни»на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність іншого визначеного законом мінімального розміру пенсії за віком, окрім зазначеного частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»- не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та його права на отримання щомісячного підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління.

Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст.87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст.21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч.4 ст.22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.

Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 р. -покладено саме на відповідні територіальні управління за місцем його проживання.

Відповідно до глави 4 Бюджетного кодексу України про бюджетний процес та встановленому у ст.35 Бюджетного кодексу України порядку розроблення бюджетних запитів, які враховуються при підготовці проекту Державного бюджету України -колегія суддів вважає, що правомірними вважалися б дії відповідача у разі прийняття ним участі у формуванні Бюджету України, як це передбачено діючими нормативно-правовими актами, тобто відповідні звернення до Головного Управління та Пенсійного Фонду України з пропозиціями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності після надання Конституційним Судом України роз'яснень щодо неконституційності положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік». І такої можливості на погляд колегії суддів відповідач не був позбавлений.

Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено саме на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач по справі заперечуючи проти адміністративного позову, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивача у період з 15.12.2007 року по 31.12.2007 року, та у період з 22.05.2008 року по 30.11.2008 року. Таких доказів відповідачем не надано.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у Прикінцевих положеннях Закону України «Про соціальний захист дітей війни»Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Невиконання Кабінетом Міністрів України наведених норм Закону не може слугувати підставою для порушення прав позивача стосовно належної, гарантованої державою соціальної підтримки.

Доводи апелянта на відсутність відповідного фінансування даних видатків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, навіть при відсутності належного фінансування державою даного виду виплат, відповідач був зобов'язаний діяти на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і використовувати надані йому повноваження з метою, з якою ці повноваження надані.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із обґрунтуванням суду першої інстанції щодо протиправності бездіяльності відповідача, які свідчать про ігнорування територіальним органом пенсійного фонду рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008, а також не виконання вимог ст.6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004 р., що призвело до порушення прав позивача у період з 15.12.2007 року по 31.12.2007 року, та у період з 22.05.2008 року по 30.11.2008 року, які повинні бути відновленні шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цій частині рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтоване та мотивоване з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні вимог.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Бердянську Запорізької області - залишити без задоволення, постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 жовтня 2009 року -залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.

Судді: Сафронова С.В.

Поплавський В.Ю.

Уханенко С.А.