Постанова

від 06.11.2014 по справі 916/2308/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2014 р.Справа № 916/2308/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Мирошниченко М.А.,

суддів: Головей В.М. та Шевченко В.В.

(Склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями та розпорядження голови суду № 1361 від 26.06.2014 р.)

при секретарі судового засідання - Максіміхіній Ю.В.

за участю представників:

ТОВ "Автотехцентр-3000" - Маринич Ю.В. (на підставі довіреності),

ТОВ "Веста Транс" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Транс" на рішення господарського суду Одеської області від 27.08.2014 р. по справі № 916/2308/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Транс" про стягнення 6 905,80 грн.

ВСТАНОВИЛА:

16.06.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотехцентр-3000" (далі позивач) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Транс" (далі відповідач) в якому просило стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 5 921,46 грн., пеню у розмірі 392,20 грн., штраф у розмірі 592,14 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами по справі договору поставки товару № 176 від 08.05.2012 р. в частині повної та своєчасної сплати грошових коштів за поставлений товар. (а.с. 2-4)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.06.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 916/2308/14. (а.с. 1)

Відповідач відзив на позов до суду першої не надав.

Рішенням місцевого суду від 27.08.2014 р. по даній (повний текст якого складено та підписано суддею Щавинською Ю.М. 01.09.2014 р.) позов задоволено у повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості у розмірі 5921,46 грн., пеню у розмірі 392,20 грн., штраф у розмірі 592,14 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1827 грн..

Рішення місцевого суду обґрунтовано тим, що в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач розрахувалось лише частково за поставлений товар у сумі 3 048,18 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.21-22). Несплаченою залишились сума у розмірі 5921,46 грн., що підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована і тому ці вимоги позивача підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві, місцевий суд не погодився з ним, оскільки розрахунок здійснений всупереч пункту 3.8. договору, за яким будь-які грошові кошти покупця, які надходять на виконання договору, вважаються такими, що надійшли на погашення тієї заборгованості покупця перед продавцем, що виникла раніше, відповідно до календарної черговості її виникнення. Враховуючи зазначене, судом за допомогою системи „Ліга-Закон", було зроблено власний розрахунок пені, згідно з яким її розмір становить 409,03 грн.

Разом з тим, приймаючи до уваги положення господарського процесуального кодексу щодо меж позовних вимог, суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені у заявленому позивачем розмірі - 392,20 грн.

Задовольняючи вимоги про стягнення з відповідача штрафу у сумі 592,14 грн., суд послався на п. 7.3 договору та приписи ст. 549 ЦК України, ст.. 230 ГК України. (а.с. 56-60)

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого суду, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначив, що відповідно до вимог п. 4.1 договору позивач повинен отримати від покупця відповідні заявки, проте ані матеріали справи не містять зазначених документів, ані рішення суду не містить відповідних посилань, та наявність права та обґрунтованість виписки позивачем видаткових накладних, які містять матеріали справи. Також матеріали справи, а саме видані ним (відповідачем) довіреності містять посилання на рахунки-фактури (так само як і п. 4.1. договору), які також - відсутні у матеріалах справи.

Щодо задоволення судом позовної вимоги у стягненні 10 % штрафу, то скаржник посилаючись на приписи ст.. ст.. 525, 610 ЦК України, ст.. 188 ГК України зазначив, що відмова від господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, відмова від договору в односторонньому порядку не допускається однак окремі договірні відносини допускають можливість односторонньої відмови від договору. Проте відповідач не відмовлявся від виконання умов договору.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 р. вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.10.2014 р. о 12:30 год., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

З поважних причин розгляд апеляційної скарги 16.10.2014р. не відбувся.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 р. апеляційну скаргу призначено до розгляду на 06.11.2014 р. о 14:00 год., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Оскільки представник позивача не заявив клопотання про фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів така фіксація не здійснювалось, але вівся протокол судового засідання.

Представник скаржника в судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, про причини свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи вищевказані обставини, а також думку представника позивача, колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю представника скаржника.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив суд залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 06.11.2014 р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається та це вірно встановив суд першої інстанції, що 08.05.2012 р. між позивачем - ТОВ "Автотехцентр-3000" (за договором постачальник) та відповідачем -ТОВ "Веста Транс" (за договором покупець) було укладено договір поставки товару № 176 (а.с.12-13), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах даного договору.

Згідно п. 1.2. договору предметом постачання є автомобільні запасні частини, мастила, інші комплектуючі для транспортних засобів, що надалі іменуються - товар, найменування, асортимент та кількість якого зазначаються в заявці Покупця, яка узгоджується між сторонами за допомогою факсимільного зв'язку або електронної пошти.

У п. 2.1. договору сторони визначили, що найменування, асортимент, марка товару, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, вказуються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.1. договору ціни на товар у постачальника встановлюються у гривнях і фіксуються в рахунку-фактурі на дату виставлення рахунку-фактури на кожну окрему партію товару. Ціна тари включена в ціну товару.

Згідно п.3.3. договору орієнтовна сума договору на момент його укладання становить 100 000 грн.

Згідно п. 3.4. договору загальна сума кожної окремої поставки зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних на товар.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що оплата товару покупцем проводиться у національній валюті України, на умовах відстрочки платежу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару.

Умовами п. 3.8. договору встановлено, що будь-які грошові кошти Покупця, які надходять на виконання даного договору, сторони вважають такими, що надійшли на погашення тієї заборгованості покупця перед продавцем, що виникла раніше, відповідно до календарної черговості її виникнення.

Відповідно до п. 4.1 договору сторони встановили, що покупець на кожну партію товару складає заявку та надсилає її постачальнику (факсом електронною поштою). Постачальник розглядає заявку та узгоджує її. Заявка вважається узгодженою обома сторонами, якщо вони дійшли згоди щодо асортименту, кількості та ціни товару. На підставі узгодженої заявки постачальник виставляє покупцеві рахунок-фактуру.

При цьому, згідно п. 4.3. договору моментом поставки вважається момент підписання представником покупця видаткової накладної на товар.

Згідно п. 7.2. договору у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочки по оплаті.

Пунктом 7.3 договору сторони обумовили, що порушення покупцем строків оплати більш ніж на 30 календарних днів, вважається односторонньою відмовою від виконання умов цього договору. За односторонню відмову від виконання умов договору Покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Згідно п.9.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 7 лютого 2013 року включно, а в частині здійснення розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У відповідності до п. 9.2 договору, якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не заявить про його розірвання, то договір вважатиметься пролонгованим на один рік.

Проаналізувавши положення укладеного між сторонами договору, колегія суддів дійшла висновку, що цей договорів за своєю правовою природою є договором постави, до якого застосовуються загальні положення Глави 54 купівлі-продажу Цивільного кодексу України.

Відповідно вимог ст.. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Ця стаття кореспондується із положеннями ст.. 265 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання взятих на себе зобов'язань по договору виставив відповідачу рахунки - фактури № 2288/9 від 08.10.2013 р. на загальну суму 4100,04 грн. разом з ПДВ, № 2312/9 від 11.10.2013 р. на суму 2070,36 грн. разом з ПДВ, № 2386/9 від 24.10.2013 р. на загальну суму 1322,16 грн. разом з ПДВ, № 2416/9 від 29.010.2013 р. на загальну суму 1477,08 грн. разом з ПДВ, загальна сума за всіма рахунками - фактури складає 8969,64 грн. (а.с. 49-52)

Крім того, колегія суддів встановила та це вірно встановив суд першої інстанції на виконання умов договору позивач поставив відповідачу зазначений у рахунках - фактури товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 2436/9 від 10.10.2013 р. на суму 4100,04 грн. разом з ПДВ, № 2500/9 від 24.10.2013 р. на суму 2070,36 грн. разом з ПДВ, № 2501/9 від 24.10.2013 р. на суму 1322,16 грн., разом з ПДВ, № 2522/9 від 29.10.2013 р. на суму 1477,08 грн. разом з ПДВ, а загальна сума товару складає 8969,64 грн.. Зазначені видаткові накладні підписані обома сторонами без зауважень. (а.с.14,16,18,19).

Враховуючи вищевикладені обставини справи колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що по-перше сторони між собою обумовили який саме товар позивач буде поставляти відповідачу, по-друге відповідач, а саме його уповноважена особа отримала цей товар без будь-яких зауважень. Тобто умови п. 3.4 п. 4.1 та п. 4.3 договору були виконані належним чином, а тому посилання відповідача (скаржника) в апеляційній скарзі на те, що в матеріалах справи відсутні рахунки-фактури та те, що позивач не мав права на виставлення видаткових накладних є хибним та таким яке спростовується матеріалами справи.

Крім того матеріали справи свідчать, що в порушення взятих на себе зобов'язань, а саме п. 3.6 договору відповідач розрахувався лише частково за поставлений товар у сумі 3 048,18 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 21-22), тобто несплаченою залишилась сума у розмірі 5 921,46 грн.

В порушення вимог ст.. 33 ГПК України відповідач ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надав будь-які докази які б спростували вищевикладене.

Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, оскільки наявність основної заборгованості у сумі 5 921,46 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення вимог позивача в цій частині.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вже було зазначено вище п. 7.2. договору сторони встановили, що у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, Покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочки по оплаті.

Колегія суддів апеляційної інстанції за допомогою системи „Ліга-Закон", було зроблено власний розрахунок пені, згідно з яким її розмір становить 409,03 грн., тобто місцевий господарський суд зробив вірний розрахунок пені, а також дійшов вірного висновку, що розрахунок наданий позивачем суперечить п. 3.8 договору, оскільки будь-які грошові кошти покупця, які надходять на виконання договору, вважаються такими, що надійшли на погашення тієї заборгованості покупця перед продавцем, що виникла раніше, відповідно до календарної черговості її виникнення.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у заявленому позивачем розмірі - 392,20 грн..

Щодо задоволення судом першої інстанції вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 10 % в сумі 592,14 грн. передбачених п. 7.3 договору, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 9.04.2012 р. у справі №20/246-08, які є обов'язковими для суду при прийнятті рішення, відповідно до ст. 82 та ст. 111-28 ГПК України, у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст.. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Крім закріплення у нормах Глави 49 ЦК України, неустойка знайшла правове регулювання також у положеннях Господарського кодексу України, де для її визначення застосовується термін "штрафні санкції". Згідно із положеннями ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та положення норм чинного законодавства України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтоване стягнення з відповідача 10 % штрафу в сумі 592,14 грн., оскільки відповідач своєчасно не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті боргу та прострочив цю оплату більше ніж 30 днів, а таке прострочення сторони у п. 7.3 договору визначили (за їх домовленістю - волевиявленням) як односторонню відмову від виконання умов договору та передбачили за це можливість стягнення штрафу у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Таким чином доводи скаржника наведені в апеляційній скарзі не доводять помилковість прийнятого судом першої інстанції рішення, а тому не приймаються колегією суддів до уваги з вищевикладених підстав.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського Одеської суду області від 27.08.2014 р. по справі №916/2308/14 залишити без змін , а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста Транс" - без задоволення .

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 06.11.2014 р.

Головуючий суддя Мирошниченко М.А.

Судді Головей В.М.

Шевченко В.В.