Постанова

від 30.10.2014 по справі 909/113/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2014 р. Справа № 909/113/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Кравчук Н. М.

суддів Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області за № 05/2-606 вих-14 від 03.09.2014р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2014р.

у справі № 909/113/14

за позовом: Івано-Франківського міського споживчого товариства, м. Івано-Франківськ

до відповідача: Івано-Франківської обласної спілки споживчих товариств, м. Івано-Франківськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Івано-Франківська міська рада, м. Івано-Франківськ

про визнання права власності на нежитлові приміщення за набувальною давністю,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Макогон Ю.І. - старший прокурор відділу прокуратури Львівської області (посвідчення № 020325 від 06.09.2012р.)

від позивача: Іванців М.В. - представник (довіреність б/н від 31.01.2013р.)

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

ОСОБА_5 - слухач

Учасникам судового процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.22, 27, 28, 29 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2014р. у справі № 909/113/14 (суддя Калашник В.О.) позовні вимоги задоволено. Визнано за Івано-Франківським міським споживчим товариством право власності за набувальною давністю на цех напівфабрикатів, загальною площею - 276,4 кв.м., що включає в себе наступні приміщення: І поверх літера "А" - приміщення площею - 124,9 кв.м.; 2 поверх літера "А" - приміщення площею 23,3 кв.м., а всього по літері "А", загальна площа приміщення складає - 148,2 кв.м.; І поверх літера "Б" - приміщення загальною площею - 66,4 кв.м; І поверх літера "В" - приміщення загальною площею - 61,8 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач добросовісно набув права на спірне нерухоме майно, відкрито та безперервно ним володіє протягом тривалого часу, не приховував факту знаходження майна в його володінні, а тому наявні підстави згідно з ст. 344 ЦК України, про визнання за ним права власності на спірний об'єкт за набувальною давністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, перший заступник прокурора Івано-Франківської області подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази про передачу спірного приміщення позивачу у користування. Крім того, на думку прокурора, судом не було досліджено факту безперервного користування Івано-Франківським міським споживчим товариством приміщенням понад 10 років, як того вимагає ст. 344 ЦК України.

17.09.2014р. автоматизованою системою документообігу суду дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2014р. в склад колегії суддів для розгляду справи №909/113/14 введено суддів Гнатюк Г.М. та Мирутенка О.Л.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2014р. поновлено строк на подання апеляційної скарги та прийнято її до провадження і призначено до розгляду на 16.10.2014р.

Ухвалою суду від 16.10.2014р. розгляд справи відкладено на 30.10.2014р.

На розгляд колегії суддів від громадянина ОСОБА_5 надійшла заява про залучення його до справи в якості третьої особи без самостійних вимог б/н від 09.09.2014р. (зареєстрована в канцелярії суду за вх№ 01-05/4465/14 від 17.09.2014р.). Дана заява обґрунтована тим, що оскаржуване рішення може вплинути на права та обов'язки заявника, оскільки спірне приміщення знаходиться на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_5, окрім того, даним нерухомим майном останній користується з моменту будівництва, на підтвердження чого долучив копію витягу про реєстрацію права власності за ним на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з ч.1 ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Окрім того, ч.2 вказаної статті встановлено, що у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Як вбачається зі змісту заяви гр.. ОСОБА_5, обставини, на які покликається останній не містять підстав, які б свідчили про необхідність залучення його до участі у справі № 909/113/14, оскільки предметом позову у даній справі є визнання права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а за гр.. ОСОБА_5 зареєстроване право власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відтак, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні даного клопотання.

В судовому засіданні прокурор доводи апеляційної скарги підтримав повністю, просить суд апеляційну скаргу задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив, просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На підтвердження своїх заперечень подав заяву про долучення до матеріалів справи додаткові докази (зареєстрована в канцелярії суду за вх№ 01-04/6318/14 від 30.10.2014р.). Серед яких, зокрема, копія витягу від 15.11.2005р. про реєстрацію права власності за позивачем на нерухоме майно - цех напівфабрикатів за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення господарського суду у справі № 6/244 від 24.10.2005р.

Відповідно до ч.1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Проте, представник позивача не навів суду підстав неможливості подання цих додаткових доказів до суду першої інстанції.

Івано-Франківська міська рада та Івано-Франківська обласна спілка споживчих товариств явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, причини неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про скасування рішення місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Івано-Франківське міське споживче товариство звернулося до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності на цех напівфабрикатів, що знаходяться по АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Свої вимоги обґрунтовує тим, що будівля ковбасного цеху, яка розташована по АДРЕСА_1 належала Івано-Франківській обласній спілці споживчих товариств. Наприкінці 1984 року власник будівлі здійснив передачу на баланс Івано-Франківського міського споживчого товариства ряд об'єктів нерухомого майна, серед яких було приміщення ковбасного цеху по АДРЕСА_1.

Як стверджує позивач, з часу передачі вказаного нерухомого майна останній використовує його як кулінарний цех напівфабрикатів та обліковує на своєму балансі, що підтверджується довідками за №1 від 18.01.2005р. та за №13/14 від 16.01.2014р. (а.с. 45-46).

У 2001 році КП "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" провело обмір приміщень цеху та виготовило інвентарну справу. Згідно вказаної інвентарної справи, цех напівфабрикатів складається із наступних приміщень: 1 поверх літера "А" - приміщення площею - 124,9кв.м.; 2 поверх літера "А" - приміщення площею 23,3 кв.м., а всього по літері "А", загальна площа приміщення складає - 148,2 кв.м. 1 поверх літера "Б" - приміщення загальною площею - 66,4 кв.м; 1 поверх літера "В" - приміщення загальною площею - 61, 8 кв.м.

В підтвердження своїх вимог позивач також покликається на договори, зокрема: угоду №342/137 від 01.01.2005р. на обслуговування систем газового господарства та договір № 175 від 22.03.2006р. на відпуск і споживання питної води з комунального водопроводу та на приймання стічних вод до комунальної каналізації (а.с. 32-36).

Зазначені обставини, на думку позивача, підтверджують факт відкритого володіння спірним нерухомим майном. Однак, здійснюючи відкрите володіння будівлі цеху напівфабрикатів він не має можливості в повній мірі скористатись ним як власник об'єкту нерухомості, оскільки у нього відсутні правовстановлюючі документи, які б дозволили провести державну реєстрацію права власності.

Таким чином, на думку позивача, він позбавлений права володіння, користування та розпорядження своїм майном. З метою захисту свого права, як власника спірного майна, останній звернувся до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності на це нерухоме майно за набувальною власністю, оскільки він відкрито користується ним впродовж 30 років.

При прийняті постанови, колегія суддів керувалася наступним.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Главою 24 Цивільного кодексу України встановлені способи набуття права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

У п.1 ч.1 ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Верховний суд України, аналізуючи деякі питання застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, у листі від 01.07.2013р. зазначив, що для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство). По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги. По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).

Цей строк відповідно до ст. 344 ЦК для нерухомого майна встановлений тривалістю десять років, для рухомого майна - п'ять років.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач є - майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна.

Відповідно до п.п. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власність споживчих товариств утворюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством. Засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що є необхідним для здійснення статутних завдань, є власністю споживчої кооперації. Крім того, до майна споживчої кооперації можуть належати будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, машини, товари, кошти та інше майно.

Відповідач Івано-Франківська обласна спілка споживчих товариств у клопотанні №02-09/2/2-15 від 07.03.2014р. зазначає, що наприкінці 1984 року, реалізовуючи програму закріплення власності на місцях в межах системи кооперації здійснила передачу на баланс Івано-Франківського міського споживчого товариства ряд об'єктів нерухомого майна, серед яких було приміщення ковбасного цеху по АДРЕСА_1 (а.с. 59).

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, в розумінні ст.34 ГПК України, про передачу спірного об'єкта позивачу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що перебування на балансі позивача спірного майна не є безспірною ознакою наявності у нього відповідного речового права на це майно. Баланс не визначає підстав перебування майна у володінні підприємства.

Передача об'єкту державної (комунальної) власності на баланс іншого підприємства не позбавляє це майно статусу державного (комунального).

Копія листа Головного архітектора міста Івано-Франківська від 19.10.83р. №1-18/443 адресованого голові правління облспоживспілки про дозвіл на реконструкцію ковбасного цеху під цех півфабрикатів і кулінарії не може слугувати беззаперечним доказом зміни форми власності спірної будівлі при передачі її на баланс (а.с. 50-51).

А Інвентаризаційна справа будинковолодіння №3 по вул. Г. Артемівського у м. Івано-Франківську, яка виготовлена Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації у 2001р., підтверджує лише те, що спірний об'єкт не є збудований самовільно (а.с. 17-27).

Щодо довідок (а.с.45, 46), на які покликається позивач як на факт перебування спірного приміщення на його балансі, то вони також не можуть вважатись доказом перебування майна у володінні позивача протягом визначеного періоду часу, адже ці довідки складені та підписані самим головою правління, як посадової особи позивача і не свідчать про фактичне використання та експлуатацію нерухомого майна.

На підтвердження використання та обслуговування спірного об'єкта позивачем долучено угоду №342/137 від 01.01.2005р. на обслуговування систем газового господарства та договір № 175 від 22.03.2006р. на відпуск і споживання питної води з комунального водопроводу та на приймання стічних вод до комунальної каналізації (а.с. 32-36).

Проте, в матеріалах наявні довідки комунальних підприємств № 3/07 від 22.07.2014р., № 6-2/1296 від 25.07.2014р. та № 179/08 від 04.08.2014р. про те, що послуги з водопостачанню, з електроенергії та газу по АДРЕСА_1 з 2005-2006рр. не надаються (долучені до матеріалів апеляційного провадження).

Також не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи і твердження позивача про те, що ним вчасно сплачується податок за користування земельною ділянкою площею 0,0490га по АДРЕСА_1, яка згідно державної статистичної звітності з кількісного обліку земель обліковується за Івано-Франківським міським споживчим товариством, а це, на його думку, підтверджує факт відкритого і добросовісного користування спірним майном, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу (в редакції чинної станом на 25.10.2001р.) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Однак, позивачем не надано суду доказів про виникнення у нього права користування земельною ділянкою, у порядку визначену земельним законодавством.

Як вбачається зі змісту листа Управління Держкомзему у м. Івано-Франківську № 19 від 19.11.2012р. згідно бази даних державного реєстру земель на території Івано-Франківської міської ради право власності (користування) земельною ділянкою за Івано-Франківським споживчим товариством по АДРЕСА_1 не зареєстровано (правовстановлюючі документи на землю не виготовлені) (а.с. 48).

Колегія суддів також звертає увагу, що рішення господарського суду Івано-Франківської області у справі № 6/244 від 24.10.2005р., на підставі якого за Івано-Франківським міським споживчим товариством було зареєстроване право власності на нерухоме майно - цех напівфабрикатів за адресою: АДРЕСА_1, скасоване постановою Вищого господарського суду України від 12.09.2012р. у справі № 6/244, яка міститься в матеріалах справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, можливість звернення до суду за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів пов'язується як процесуальним, так і матеріальним законом, з порушенням, оспорюванням, а також невизнанням цих прав іншими особами, виникненням у них сумнівів у належності, зокрема, майна позивачеві, чим створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності.

Однак, позивач не навів обставин і доказів, які б свідчили як про наявність у нього матеріального права, так і про його порушення відповідачем у справі, що унеможливлює здійснення його судового захисту саме від цього відповідача.

Втім, підставність перебування позивача у спірному приміщенні не тільки є спірною, а й фактично позовні вимоги ґрунтується на голослівному твердженні відповідача (зміст клопотання а.с. 59) про передачу йому на баланс спірного приміщення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України не підтверджено тих обставин, які мають значення для справи та надають йому право звернення до суду з позовом про визнання за ним права власності на нерухоме майно за набувальною давністю згідно ст. 344 ЦК України, від так позовні вимоги є безпідставними, а тому до задоволення не підлягають.

Так, відповідно ст. 4-2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Однак, позивачем всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б спростовували факти, викладені в апеляційній скарзі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому його слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області за № 05/2-606 вих-14 від 03.09.2014р. задоволити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.04.2014р. у справі № 909/113/14 скасувати. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

3. Стягнути з Івано-Франківського міського споживчого товариства (вул. Залізнична, 47/5, Івано-Франківськ, код 01753380) в дохід державного бюджету України 1169,44 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

5. Справу повернути господарському суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.