Постанова

від 05.11.2014 по справі 904/2700/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.11.2014 року                                                                        Справа №  904/2700/14 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Орєшкіної Е.В. (доповідач) суддів: Пруднікова В.В., Широбокової Л.П., секретар судового засідання: Валяр М.Г., представники сторін у судове засідання не з'явились. Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім ”Альтер“ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2014 року у справі №904/2700/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “П.В.К.”, м.Одеса до товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім ”Альтер“, м.Дніпропетровськ про стягнення 23  719 грн. 68 коп. В С Т А Н О В И В: В квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю “П.В.К.” (надалі - ТОВ “П.В.К.”) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім ”Альтер“ (надалі – ТОВ “ТД ”Альтер“) на свою користь 22  498 грн. вартості транспортно-експедитерських послуг, 629 грн.         95 коп. інфляційних збитків, 480 грн. 78 коп. пені, 110 грн. 95 коп. 3% річних та 1  827 грн. понесених витрат по сплаті судового збору. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2014 року у справі №904/2700/14 (суддя Загинайко Т.В.) провадження у справі у сумі 268 грн. 91 коп. припинено; з ТОВ “ТД ”Альтер“ на користь ТОВ “П.В.К.” стягнуто 22  229 грн. 09 коп. заборгованості, 494 грн. 56 коп. інфляційних нарахувань, 94 грн. 31 коп. річних та 1 827 грн. судового збору; в решті позову відмовлено. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить Дніпропетровський апеляційний господарський суд в частині стягнення з ТОВ “ТД ”Альтер“                5  387 грн. 71 коп. заборгованості його скасувати. Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.   Як вбачається з матеріалів справи у 2013 році в період з 16.10.2013 року по 23.12.2013 року ТОВ “П.В.К.” (позивачем) було надано ТОВ “ТД ”Альтер“ (відповідачу) послуги з транспортного експедирування вантажу на загальну суму 22  498 грн., що підтверджується вантажними квитанціями (а.с. 128– 184, 186), а також актами надання послуг (а.с. 85-94); у 2014 році позивачем відповідачу надано послуги на суму 530 грн., що підтверджується вантажною квитанцією від 27.01.2014 року №644-00000748 (а.с.185).  Письмового договору транспортного експедирування між сторонами укладено не було. На вимогу Дніпропетровського апеляційного господарського суду (ухвали від 27.08.2014 року та від 15.10.2014 року) договору транспортно-експедиторських послуг №083607/12 від 17.07.2012 року, на наявність якого послався апелянт, останнім не надано.  Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.  Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4            ст. 202 Цивільного кодексу України).  Зобов'язанням є правовідношення,  в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених  ст.11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст.509 Цивільного кодексу України).  Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України). За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст. 929 Цивільного кодексу України). Фактичні дії сторін підпадають під норми ст.ст. 11, 202, 509, 929 Цивільного кодексу України, ст. 173, 175 Господарського кодексу України та свідчать про існування між сторонами відносин з надання транспортно-експедиторських послуг, в результаті чого у відповідача виникли зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України). Позивачем відповідачу було спрямовано претензію від 30.01.2014 року з вимогою сплатити заборгованість, яка отримана останнім 11.02.2014 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 12). Отже, відповідач отримані послуги повинен був оплатити в строк до 19.02.2014 року. ТОВ “Торговий дім ”Альтер“ за отриманий товар розрахувався частково, у тому числі у сумі 268 грн. 91 коп. після звернення позивача з позовом до суду, про що свідчить платіжне доручення від 25.04.2014 року №1465 (а.с.121). Згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє  провадження у справі якщо відсутній предмет спору. В зв'язку з припиненням зобов'язання відповідача перед позивачем у сумі 268 грн. 91 коп. після звернення з позовом до суду провадження у справі у зазначеній сумі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, після здійснених відповідачем часткових оплат його заборгованість перед позивачем становить 22 229 грн. 09 коп., доказів оплати якої на момент розгляду справи сторонами не надано, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що борг підлягає стягненню з відповідача. Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання,  на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 Цивільного кодексу України). Інфляційні нарахування підлягають стягненню у сумі 494 грн. 56 коп. (за березень 2014 року), а річні у сумі 94 грн. 31 коп. (з 19.02.2014 року по 10.04.2014 рік). Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання повинен вчиняться у письмовій формі. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України). Оскільки письмового договору між сторонами укладено не було (відповідних доказів суду не подано сторонами), відповідальність відповідача за несплату (прострочення оплати) наданих позивачем послуг не узгоджено, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 480 грн. 78 коп. Доводи апелянта з приводу того, що платіжним дорученням №1456 від 08.04.2014 року ним частково оплачені послуги в сумі 300 грн., що не було враховано місцевим господарським судом, до уваги не приймаються, оскільки оплата здійснена за транспортно-експедиторські послуги згідно рахунків КЦИБ-0013835 від 16.09.2013 року та КЦИБ-0014709 від 30.09.2013 року (а.с.230, 231) за послуги, надані у період з 11.09.2013 року по 30.09.2013 року, тоді як спірними є послуги надані, починаючи з 16.10.2013 року. Стосовно відсутності підстав для стягнення плати за послуги згідно вантажної квитанції №622-00000748 від 27.01.2014 року, на чому наполягає апелянт, слід зазначити, що частково оплативши в процесі розгляду справи місцевим господарським судом відповідно до платіжного доручення №1465 від 25.04.2014 року такі послуги, відповідач тим самим підтвердив факт їх надання позивачем. Відносно 5  087 грн. 71 коп. вартості вантажу, на яку, за твердженням апелянта, має бути зменшена сума боргу та на яку вантаж притриманий позивачем, колегія суддів вважає факт надання послуг за вантажною квитанцією №622-00000748 від 27.01.2014 року доведеним, про що зазначено вище; предметом позову у справі є стягнення заборгованості за надані позивачем послуги, сума яких за вказаною квитанцією становить 530 грн. До того ж, зі змісту листа позивача, датованого 10.02.2014 року (а.с.17) неможливо встановити, яка саме продукція та на яку суму ним притримана та яке це має відношення до спірних взаємовідносин сторін.         З огляду на викладене судова колегія вважає, що доводи апеляційної скар-ги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції; оскаржуване рішення ґрунтується на чинному законодавстві, підстав для його скасування не вбачається.       Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -                                                                                       ПОСТАНОВИВ:               Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім ”Альтер“  залишити без задоволення. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2014 року у справі №904/2700/14 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд. Головуючий суддя                                                          Е.В. Орєшкіна Суддя                                                                                   В.В. Прудніков Суддя                                                                                   Л.П. Широбокова (Повний текст постанови складено 07.11.2014 року).