Постанова

від 03.11.2014 по справі 826/13611/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 листопада 2014 року № 826/13611/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акстор» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення встановив:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Акстор» (далі - позивач, ТОВ «Акстор») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.05.2014 №0004752208 та №0004762208.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Мнідоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 15.05.2014 №2272/26-58-22-08-11/38186238 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами ПП «Ай Бі Консалтінг» прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.05.2014 №0004752208 та №0004762208, яке позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представники позивача надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду заперечення, в яких проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 29.05.2014 №0004752208 та №0004762208. Так, відповідачем вказано на відсутність реальних господарських операцій між позивачем та контрагентом ПП «Ай Бі Консалтінг».

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ч.4 ст.122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні представники сторін заявили клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи зазначене, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Акстор» зареєстровано як юридичну особа Солом'янському районною у місті Києві державною адміністрацією 09.04.2012 №10731020000022376, ідентифікаційний код юридичної особи 38186238, про що свідчить виписка з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На час розгляду справи позивача зареєстровано платником податку на додану вартість з 01.08.2012, індивідуальний податковий номер - 381862326580, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №200055565.

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Акстор» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2013 по 31.12.2013 та по податку на прибуток за період з 01.12.2013 по 31.12.2013 при взаємовідносинах з ПП «Ай Бі Консалтінг» та складено акт перевірки від 15.05.2014 №2272/26-58-22-08-11/38186238.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення:

- пп.198.3, п.198.6 ст.198,п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 237872,00 грн.,

- пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 225987,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 29.05.2014 №0004852208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 356808,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 237872,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 118936,00 грн.,

- від 29.05.2014 №0004762208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму в розмірі 282473,00 грн., у т.ч. за основним платежем на суму 225978,00 грн. таза штрафними санкціями в розмірі 56495,00 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на встановлення здійснення операцій між ТОВ «Акстор» та контрагентами ПП «Ай Бі Консалтінг» з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат, за відсутності факту реальності господарських операцій.

З матеріалів справи судом встановлено, що між TOB «Акстор» (покупець) та ПП «Ай Бі Консалтінг» (постачальник) укладено договір від 05.12.2013 №051213-1/о, відповідно до якого постачальник зобов'язується на протязі дії договору поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі заявки в кількості і в строки згідно умов цього договору та специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар згідно з умовами цього договору. (а.с.25)

До цього договору надано податкові накладні від 20.12.2013 №90, від 30.12.2013 №91, від 11.12.2013 №87, видаткові накладні від 20.12.2013 №90, від 30.12.2013 №91, від 11.12.2013 №87.

Розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі, до матеріалів справи надано платіжні доручення від 04.02.2014 №502, від 06.02.2014 №506.

Відповідачем на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП «Ай Бі Консалтінг», вказано на акт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 06.02.2014 №120/26-58-22-01-17/32040835, відповідно до якого встановлено відсутність у ПП «Ай Бі Консалтінг» об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів. Також податковий орган звертає увагу, що згідно з заявою гр. ОСОБА_1, (директор ПП «Ай Бі Консалтінг») вказано, що останній не має відношення до даного підприємства, ніяких документів не підписував та чим займається йому невідомо.

Беручи до уваги надані заперечення відповідача, що спірний контрагент не здійснював господарської діяльності та директора цих спірних контрагентів є тільки номінальними, а отже податкові накладні та інші первинні документи, якими підтверджується товарність господарських операцій не можуть бути належними доказами реальності вчинення цих господарських договорів.

Вказана позиція співпадає із висновками викладеними у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі №21-42l, в якій встановлено, якщо податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

З огляду на те, що документи, укладені між позивачем та спірним контрагентом підписані ОСОБА_1, а отже ці документи суд не бере до уваги як належний та допустимий доказ по справі на підтвердження дійсності укладених правочинів.

Крім цього, в судовому засіданні представником позивача не надано жодних доказів на підтвердження дійсної поставки товару, а саме якими особа здійснювалась поставка, яким транспортом, з яких складів, також відсутні товарно-транспортні накладні, подорожні листи та довіреності на осіб, яки передавали товар.

Суд не ставить під сумнів, що саме ТОВ «Акстор» було здійснено подальший продаж та реалізація товару відповідно до наданих до матеріалів справи доказів, однак, що товар придбано саме у спірного контрагента в судовому засіданні позивачем не доведено.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Суд погоджується з думкою відповідача, що належним чином укладений правочин заздалегідь не може свідчити про здійснення суб'єктом господарювання законної господарської діяльності, оскільки укладання такого правочину ще не підтверджує його виконання.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (із змінами і доповненнями) необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення до складу податкового кредиту суми ПДВ.

Підсумовуючи викладене, враховуючи, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, зважаючи на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, з огляду на те, що ТОВ «Акстор» не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам із спірними контрагентами, зважаючи на доведеність з боку податкового органу фіктивного характеру господарських операцій з вказаним контрагентом, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків акту перевірки та, відповідно, правомірність податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Соломянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.05.2014 №0004752208 та №0004762208.

За вказаних обставин, суд вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Акстор» - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Акстор» (адреса: 03151, мж. Київ, вул. Очаківська, 5/6, оф.501, код ЄДРПОУ 38186238) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4384 (чотирьох тисяч трьохсот восьмидесяти чотирьох) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 цього Кодексу.

Суддя О.А. Соколова