Ухвала

від 24.06.2015 по справі 826/13611/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/5616/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

секретаря судового засідання- Бруя О.Д.,

за участю представника позивача - Савченко С.І.,

представника відповідача - Михайлюк-Філімонової Є.В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСТОР" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року у справі № 826/13611/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСТОР" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно - виробнича компанія "АКСТОР" (далі - ТОВ "АКСТОР") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 травня 2014 року №0004752208 та № 0004762208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, відмовлено у задоволені позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "АКСТОР" подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі .

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "Акстор" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та по податку на прибуток за період з 01 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року при взаємовідносинах з ПП "Ай Бі Консалтінг".

За результатами перевірки складено акт від 15 травня 2014 року №2272/26-58-22-08-11/38186238 за висновками якого, встановлені таки порушення: підпункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 ПК України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 237 872,00 грн.; підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 39.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 225 987,00 грн.;

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29 травня 2014 року: №0004852208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 356 808,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 237 872,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 118936,00 грн.; №0004762208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму в розмірі 282 473,00 грн., у т.ч. за основним платежем на суму 225 978,00 грн. таза штрафними санкціями в розмірі 56 495,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суди встановили, що між позивачем та ПП "Ай Бі Консалтінг" (постачальник) укладено ряд договорів, відповідно до яких постачальник зобов'язується протягом дії договорів поставити та передати у власність покупцеві товар на підставі заявки в кількості і в строки згідно умов цього договору та специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар згідно з умовами цього договору.

В підтвердження реальності правочинів, позивачем надано податків накладні та договори. Названі документи підписувались директором ПП "Ай Бі Консалтінг" ОСОБА_3

Проте, відповідно до пояснень ОСОБА_3, він не має відношення до даного підприємства, ніяких документів не підписував та чим займається йому невідомо.

Також, суди послались на висновки акту ДПІ від 06 лютого 2014 року №120/26-58-22-01-17/32040835 по зустрічній звірці контрагента, відповідно до якого, встановлено відсутність у підприємства об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів.

Враховуючи, що до уваги можуть братися лише ті первинні документи, які складені в результаті фактичного здійснення господарської операції та зважаючи на те, що визначальною ознакою господарської операції є зміна майнового стану платника податків, що не підтверджено судами під час розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та обґрунтованість висновків акту перевірки і правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АКСТОР" залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року у справі № 826/13611/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: