Постанова

від 05.11.2014 по справі 910/10348/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2014 р. Справа№ 910/10348/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Федорчука Р.В.

Тищенко О.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 05.11.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 (повне рішення складено 14.07.2014)

у справі №910/10348/14 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кронверк Сінема Україна»

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 29 302,48 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.07.2014 у справі №910/10348/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кронверк Сінема Україна» основну заборгованість в сумі 23 235,00 грн., пеню в сумі 1 420,48 грн., штраф в розмірі 4 647,00 грн., судовий збір в розмірі 1 827,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 26.08.2014 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів - головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Федорчук Р.В. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/10348/14 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 у зв'язку з перебуванням судді Лобаня О.І. у відпустці, змінено склад судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Тищенко О.В., Федорчук Р.В.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі, просив рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення та апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 скасувати.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «Кронверк Сінема Україна» (орендар) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (суборендар) було укладено договір суборенди нежилого приміщення (далі - договір).

Відповідно до п.п. 1.1 договору орендар передає, а суборендар приймає в суборенду частину нежитлового приміщення, далі об'єкт оренди за адресою: м. Київ, пр. Генерала Ватутіна, 2-Т, 3 пов., кінотеатр «Кронверк Сінема» ТРЦ Скаймолл.

Згідно з п.1.2 договору об'єктом оренди є: частина нежитлового приміщення загальною площею 30 кв.м. та яка буде використовуватись для розміщення виключно розважальних гральних автоматів.

Згідно з п.п. 5.1, 5.2.6 договору за користування об'єктом оренди суборендар сплачує орендарю орендну плату, розмір якої складає 50% від валового прибутку суборендаря від діяльності, яка здійснюється на об'єкті оренди, за виключенням суми у розмірі 825,00 грн.

Орендна плата сплачується орендарем починаючи з дати підписання акта приймання передачі (п. 5.2.3 договору). Орендна плата сплачується суборендарем щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Як свідчать матеріали справи, орендар свої зобов'язання по договору виконав належним чином, а саме передав відповідачу в суборенду приміщення, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.01.2013, який підписаний сторонами договору.

Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань відповідач за орендоване приміщення по договору розрахувався частково, а саме не була сплачена орендна плата за листопад та грудень 2013 року.

Відповідно до акта надання послуг за листопад 2013 року №793 від 30.11.2013 та інвентаризаційної відомості №К-010122 позивачем було надано послуги на загальну суму 10 980,00 грн., згідно з актом надання послуг за грудень 2013 року №846 від 31.12.2013 і інвентаризаційної відомості №К-010123 позивачем надано послуг на суму 12 255,00 грн.

Проте, своє зобов'язання зі спати орендних платежів відповідач належним чином не виконав, у зв'язку із чим сума заборгованості відповідача за несплату орендної плати за період листопад -грудень 2013 року становить 23 235,00 грн.

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кронверк Сінема Україна» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення основної заборгованості з орендної плати в сумі 23 235,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 6 067,48 грн

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості з орендної плати в сумі 23 235,00 грн., пеню в сумі 1 420,48 грн. та штраф в розмірі 4 647,00 грн. є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не враховано той факт, що позивач порушив п.п. 10.8 та п. 12.2 договору, а саме: не звернувся для вирішення спорів до відповідача, ні шляхом переговорів, ні шляхом направлення претензії на адресу відповідача для досудового врегулювання спору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно з ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Пунктами 5.1, 5.2.4 та 5.2.6 договору передбачено, що за користування об'єктом оренди суборендар сплачує орендарю орендну плату, розмір якої складає 50% від валового прибутку суборендаря від діяльності, яка здійснюється на об'єкті оренди, за виключенням суми у розмірі 825,00 грн. не пізніше 5 числа місяця наступного за розрахунковим.

Натомість відповідач свого обов'язку зі спати орендних платежів належним чином не виконав, у зв'язку із чим заборгованість відповідача по орендним платежам склала 23 235,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду настав.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання відповідачем свого зобов'язання щодо спати орендних платежів за період листопад-грудень 2013 року, не містять їх і матеріали справи.

З огляду на зазначене вище, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду міста Києва про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з листопада по грудень 2013 року в сумі 23 235,00 грн.

Разом з цим, доводи скаржника, що позивач порушив п.п. 10.8 та п. 12.2 договору, а саме не звернувся до відповідача для досудового врегулювання спору, судова колегія не приймає до уваги, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002 зазначено, що встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

На переконання судової колегії, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем свого договірного обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 4 647,00 грн. штрафу та 1 420,48 грн. пені за період прострочення виконання договірного зобов'язання.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею). Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 10.2 договору визначено, що у разі несвоєчасної сплати орендної плати суборендар сплачує орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожен день прострочки.

За умовами п. 10.3.2 договору у разі прострочення сплати орендної плати більше ніж 20 календарних днів, крім пені суборендар зобов'язується сплатити неустойку у розмірі 20% від простроченої суми грошового зобов'язання.

Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати орендних платежів.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2, 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 року №20/246-08.

При укладені договору (п. 10.2, п. 10.3.2 договору) сторони дійшли згоди щодо стягнення одночасно штрафу та пені у разі невиконання відповідачем умов договору щодо строку сплати орендної плати. Тому одночасне застосування штрафу та пені не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам укладеного між сторонами договору.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок пені та штрафу, нарахованих позивачем за прострочення сплати орендної плати, погоджується з висновком господарського суду міста Києва про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 4 647,00 грн. штрафу та 1 420,48 грн. пені за час прострочення.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 08.07.2014.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За таких обставин та з урахуванням вищенаведених законодавчих приписів, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому рішення суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для його скасування у суду апеляційної інстанції не має.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 у справі №910/10348/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2014 у справі №910/10348/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10348/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді Р.В. Федорчук

О.В. Тищенко