Рішення

від 04.11.2014 по справі 922/3856/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р.Справа № 922/3856/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі, м. Дергачі 3-я особа Управління праці та соціального захисту населення Дергачівської районної державної адміністрації, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергачівський моторобудівний завод", м. Дергачі 3-я особа - ОСОБА_1, м. Харків про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

позивача - Шовкопляс В.В., довіреність № 234-07/2011 року від 14.01.2014 року;

3-ої особи на стороні позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_3, довіреність № 154 від 22.10.2014 року;

3-ої особи на стороні відповідача - ОСОБА_4, довіреність від 31.07.2012 року;

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі в Харківській області звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дергачівський моторобудівний завод" про визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлової будівлі від 03.06.2011 року, що розташована за адресою: Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, АДРЕСА_1.

03 листопада 2014 року від відповідача до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про прийняття додаткових доказів за вх. № 38187, яке долучене судом до матеріалів справи.

03 листопада 2014 року від Управління праці та соціального населення Дергачівської районної державної адміністрації до канцелярії суду надійшло клопотання за вх. № 38382 про відкладення розгляду справи, у зв'язку з хворобою представника третьої особи.

У судовому засіданні 04 листопада 2014 року присутній представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд задовольнити позов, оскільки вважає, що спірний договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 03.06.2011 року укладений с порушенням чинного законодавства на підставі того, що на момент його підписання не були врегульовані відношення з позивачем та Управлінням праці та соціального захисту населення Державної районної державної адміністрації (третьою особою на стороні позивача), які знаходились в договірних відношеннях з відповідачем на підставі договорів оренди та займали, й на даний час займають приміщення, що є предметом спірного договору. Також представник позивача надав письмові обгрунтування позовних вимог за вх. № 38771, які долучені судом до матеріалів справи.

Управління праці та соціального населення Дергачівської районної державної адміністрації свого представника у судове засідання не правило.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.11.2014 року заперечує проти задоволення позовних вимог з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні також заперечує проти задоволення позовних вимог та надав письмовий відзив на позовну заяву за вх. №38644, який долучений судом до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш, як на 15 днів.

Враховуючи, що строк вирішення спору спливає 09.11.2014 року, а жодним учасником процесу не було заявлено клопотання про продовження строку розгляду спору, суд не знаходить правових підстав для задоволення клопотання третьої особи відкладення розгляду справи.

Крім того, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статтею 4-3 та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши присутніх представників сторін, судом встановлено наступне.

03 червня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дергачівський моторобудівний завод" (відповідачем) та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до п. 1.1. Договору, продавець (Товариство з обмеженою відповідальністю "Дергачівський моторобудівний завод") передає у власність покупця (ОСОБА_1) нежитлову будівлю, що розташована за адресою: Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, АДРЕСА_1, а покупець приймає зазначене майно і сплачує за нього обумовлену грошову суму на умовах, визначених цим договором.

На земельній ділянці площею 0,4152 га розташований: адміністративно-побутовий корпус, загальною площею 6813,40 кв.м., який призначений в плані літ. "А-6". Кадастровий номер земельної ділянки 6322010100:00:004:0419.

1.2. Майно, що є предметом купівлі-продажу за цим Договором, належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Дергачівською міською радою Харківської області від 29 квітня 2011 року та зареєстрованого Комунальним підприємством технічної інвентаризації "Інвенрос" Дергачівського району, Харківської області від 28 квітня 2011 року за реєстровим №400 в книзі 4, витяг про державну реєстрацію прав, виданий Дергачівським комунальним підприємством технічної інвентаризації "Інвенрос" Харківської області від 29 квітня 2011 року № 29827572, реєстраційний № 33541714.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що право власності на майно у покупця виникає з моменту нотаріального посвідчення та реєстрації цього правочину у Державному реєстрі правочинів і не пов'язане з підписанням Акта приймання- передачі цього майна.

Однак, у будівлі, яка є предметом договору купівлі-продажу, на даний час розташовані Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі в Харківській області та Управління праці та соціального захисту населення Дергачівської районної державної адміністрації, які й зареєстровані за адресою: 62301, Харківська область, Дергачівський район, АДРЕСА_1

Позивач, дізнавшись про укладення договору купівлі-продажу від 03.06.2011 року, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним вказаного договору, оскільки вважає, що права та законні інтереси позивача порушені, та спірний договір укладений з порушенням норм діючого законодавства, зазначаючи, що позивач та третя особа на стороні позивача знаходяться та зареєстровані у будівлі, яка є предметом спірного договору, на правах відповідно до договорів оренди, укладених з відповідачем та не були повідомлені про вчинення вищевказаного правочину.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2.5.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 Цивільного кодексу України, частина друга статті 207 Господарського кодексу України), і оспорюванні, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 Цивільного кодексу України, частина перша статті 207 Господарського кодексу України).

Як вбачається з вищезазначеного, недійсним є договір, визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої сторони, - з вичерпного переліку підстав, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, дотримані відповідачем та ОСОБА_1 під час укладання договору купівлі-продажу від 03.06.2011 року.

Крім того, спірний договір не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, тому сторонами при укладанні спірного договору додержано всіх необхідних вимог щодо чинності правочину.

Проте, хоч позивач і не є стороною у вищевказаному правочині, останній стверджує, що при укладенні спірного договору були порушені його права, посилаючись на те, що під час підписання договору купівлі-продажу в приміщенні яке є предметом спірного договору знаходились дві державні установи на правах оренди.

Досліджуючи матеріали справи, суд дійшов висновку, що дане твердження є хибним виходячи з наступного.

29 серпня 2001 року між Дергачівським державним моторобудівним заводом та Управлінням Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області (позивачем) був укладений договір оренди № 2/30, за яким позивач отримав в строкове платне користування нежитлові приміщення адміністративно-побутового корпусу площею 585,17 кв.м., що знаходились на балансі Дергачівського державного моторобудівного заводу.

Також, Дергачівський державний моторобудівним завод та Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі Харківської області уклали договір оренди № 4/18, за яким позивач додатково отримав в строкове платне користування нежитлові приміщення адміністративно-побутового корпусу площею 162,0 кв.м., що знаходились на балансі Дергачівського державного моторобудівного заводу.

28 грудня 2006 року було створене Товариство з обмеженою відповідальністю "Дергачівський моторобудівний завод" (відповідач).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дергачівський моторобудівний завод" уклало з РВ ФДМУ по Харківській області договір оренди цілісного комплексу Дергачівського державного моторобудівного заводу № 449-ЦМК від 28.04.2007 року. При цьому власником орендованого майна залишилась держава. Пунктом 10.7. договору оренди було обумовлено, що чинність цього договору припиняється, зокрема, внаслідок приватизації орендованого майна за участю орендаря.

За ч. 2 ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

У зв'язку з цим між відповідачем як орендарем та позивачем як суборендарем було укладено договір суборенди № 49 від 17.05.2007 року, який змінив собою попередні договори оренди. За цим договором суборенди Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі отримало в строкове платне користування нежитлові приміщення адміністративно-побутового корпусу площею 702, 0 кв. Пунктом 10.1. договору суборенди було обумовлено, що цей договір укладено строком до 16.04.2010 року. При цьому строк надання майна в суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди № 1119-ЦМК від 28.04.2007 року. Договір може бути пролонгований лише шляхом укладення нового договору. Тобто сторонами було обумовлено припинення цього договору суборенди при закінченні дії договору оренди, а також неможливість автоматичної пролонгації договору на новий термін.

06 квітня 2010 року між відповідачем та РВ ФДМУ по Харківській області було укладено договір № 1287 купівлі-продажу об'єкту малої приватизації (група-А) цілісного майнового комплексу колишнього підприємства "Дергачівський державний моторобудівний завод", тобто відбулась приватизація орендарем цілісного майнового комплексу Дергачівського державного моторобудівного заводу, в тому числі приміщень орендованих позивачем. Передача права власності за цим договором була відтермінована до моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

У зв'язку з цим, щоб забезпечити тимчасову (до нового врегулювання) можливість для Управління Пенсійного фонду України в Дергачівському районі здійснювати свою діяльність, позивач та відповідач кілька разів за взаємною домовленістю укладали додаткові угоди до договору суборенди від 17.05.2007 року, якими подовжували термін його дії: додатковою угодою № 2 від 16.04.2010 року - до 17.07.2010 року, № 3/39 від 18.07.2010 року - до 18.10.2010 року, ; 4 від 18.10.2010 року - до 18.11.2010 року, № 5 від 19.11.2010 року - до 31.12.2010 року, № 6/56 від 31.12.2010 року - до 28.02.2011 року. Кожною з додаткових угод було обумовлено, що строк надання майна в суборенду не може перевищувати терміну дії договору.

Одже, у договорі суборенди та додаткових угодах до нього чітко було обумовлено строк дії договору та механізм його продовження.

20 жовтня 2010 року цілісний майновий комплекс Дергачівського державного моторобудівного заводу було передано за актом приймання-передачі із власності держави у власність позивача, тобто відбулась приватизація об'єкта орендарем, внаслідок чого дія договору оренди №449-ЦМК від 28.04.2007 року припинилась.

Як вбачається, припинилась і дія договору суборенди № 49 від 17.05.2007 року. Разом із тим Товариство з обмеженою відповідальністю "Дергачівський моторобудівний завод" кілька разів пролонгувало його дію шляхом підписання додаткових угод з Управлінням Пенсійного фонду України в Дергачівському районі. Останнім терміном дії такого договору сторони зазначили 28.02.2011 року і після цього новий термін не встановлювали.

Відповідно до ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Тобто на права УПФУ укладення спірного договору купівлі-продажу, тобто зміна власника приміщення, ніяк не впливала.

Однак, з моменту приватизації відповідачем цілісного майнового комплексу Дергачівського державного моторобудівного заводу (з 20.10.2010 року) договір оренди та договір суборенди припинились, що було заздалегідь обумовлено.

Крім того, слід звернути увагу, що позивачем, починаючи з 28.02.2011 року, ніяк не врегульовано правові підстави свого знаходження у приміщеннях.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до рішення господарського суду Харківської області від 14.07.2006 року у справі № 40/226-06, що залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2006 року, було розірвано договір оренди № 1 від 29.08.2001 року, укладений між Дергачівським державним моторобудівним заводом як орендодавцем та Управлінням праці та соціального захисту населення Дергачівської державної адміністрації Харківської області як орендарем, за яким Управління отримало в строкове платне користування нежитлові приміщення в адміністративно-побутовому корпусі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що позивачем не доведено суду які права позивача та чим саме були порушені ці права, не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.06.2011 року, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими, документально недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Повне рішення складено 10.11.2014 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/3856/14