Ухвала

від 28.10.2014 по справі 826/5480/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5480/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

28 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від « 26» травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія» «Лев» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2013 №800/26-55-22-03, від 23.01.2014 №11526552203, від 20.01.2014 № 10526552201, від 09.04.2014 № 51426552210.

Постановою Окружного адміністративного суду від 26.05.2014 року адміністративний позов було задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 26.05.2014 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2014 року - без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як було встановлено судом першої інстанції, у жовтні 2014 року посадовими особами відповідача було проведено перевірку даних позивача, на підставі акту перевірки №534/26-55-22-01/21507393 від 21.10.2013 відповідачем прийнято оскаржував податкові повідомлення-рішення:

1) №800/26-55-22-03 від 06.11.2013, яким позивачу за порушення п.п.240.2, 250.10.3 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «екологічний податок» на загальну суму 100289 грн.76коп., в т.ч. за основним платежем в сумі 80567грн.01коп., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 19722грн.75 коп.;

2) №11526552203 від 23.01.2014, яким позивачу за порушення п.п.240.2, 250.10.3 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «екологічний податок» на загальну суму 399грн.50коп., в т.ч. за основним платежем в сумі 183грн.60коп., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 215390 грн.;

3) №10526552201 від 20.01.2014, яким позивачу за порушення пп. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 201.4, 201.7 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 62247 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 50963 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 11284грн.;

4) №51426552210 від 09.04.2014, яким позивачу за порушення пп. 135.5.4, 138.2, 138.10.2, 138.10.3 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 503948 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 441191 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 62757 грн.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачем, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Окружний адміністративний суд м.Києва прийшов до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстації з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

Перевіркою встановлено, що за адресою: м. Київ, вул. Скляренка, 13 відбулося розміщення відпрацьованих люмінесцентних ламп (відходів) в спеціальних контейнерах в ІІ-ІV кварталах 2011 в кількості 98 штук та I-IV кварталах 2012 в кількості 202 штуки.

Позивачем екологічний податок за розміщення відходів в II-ІV кварталах 2011 та I-ІV кварталах 2012 не нараховано, податкові декларації з екологічного податку не подано.

Фактично, як зазначає представник відповідача, відпрацьовані люмінесцентні лампи (відходи) в кількості 300 штук не були утилізовані у відповідності до вимог чинного законодавства, а їх розміщення відбулось з моменту списання за весь перевіряємий період за адресою м. Київ, вул. Скляренка, 13.

Спеціально відведених місць зберігання у позивача немає, дозволів/лімітів, узгоджених з уповноваженим органом (Державною екологічною інспекцією) ТОВ ВК ФК Компанією «Лев» до перевірки не надано.

В частині встановленого завищення позивачем витрат в сумі 2 572 373 грн., контролюючий орган посилається на те, що позивачем у перевіреному періоді було укладено договори по придбанню послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів або їх частин з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14

Умовами договорів передбачено, що виконання робіт здійснюється на підприємстві замовника. ТОВ ВК ФК Компанія «Лев» надано до перевірки наряди-замовлення на надання послуг по мийці, прибиранню, технічному обслуговуванню і ремонту автомобілів та акти здачі-прийняття робіт щодо отриманих послуг.

В акті перевірки вчинено запис про те, що у наданих до перевірки нарядах-замовленнях не відображено найменування та коду послуг, трудомісткості послуг, вартості нормо-годин, надбавки за шкідливі умови праці, П.І.Б виконавця.

Крім того, перевіркою встановлено, що наряди-замовлення на надання послуг з мийки, оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: в них не зазначено виконавця робіт, та відсутні підписи тощо.

Враховуючи зазначене, перевіркою зроблено висновок про те, що позивачем неправомірно включено до складу витрат оплату фізичним особам-підприємцям, які були залучені до виконання послуг по мийці, прибиранню та технічним роботам з ремонту автомобілів, оскільки ці витрати, на думку відповідача, не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, що призвело до завищення показників у рядку 06.3 Декларацій «Витрати на збут» на загальну суму 2 459 593 грн.

Також перевіркою встановлено, що між позивачем (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_15 (перевізник) укладено договір про надання комерційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

В акті перевірки зазначається, що акти прийому-передачі виконаних робіт, підписані між позивачем і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_15, оформлені з порушенням, а саме: в них не зазначено обов'язкових реквізитів, змісту та обсягу господарської операції, одиниці виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), маршруту руху транспортних засобів, часу та дати здійснення перевезень, місця завантаження та розвантаження вантажу тощо, внаслідок зазначеного ТОВ ВК ФК Компанія «Лев» завищено показники у рядку 06.3 Декларацій «Витрати на збут» на загальну суму 37370 грн.

Перевіркою також встановлено, що між ТОВ ВК ФК Компанія «Лев» (Довіритель) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_16 (Повірений) укладено договір доручення про надання консультаційних послуг.

Згідно акту перевірки, факт надання послуг не підтверджується комплектом документів (звіти, видаткові накладні, розрахунок винагороди, акти тощо), у яких відображається зміст та обсяг наданих послуг, кількість укладених договорів купівлі-продажу товару, номера та дати витратних накладних, розрахунок винагороди тощо, внаслідок чого позивачем завищено витрати по даній господарській операції на 68662 грн.

Стосовно завищення позивачем витрат в сумі 6748 грн., контролюючий орган посилається на те, що позивачем було списано більше бензину а ніж продано автомобілів в розрахунку літрів на автомобіль.

Крім того, під час перевірки встановлено безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «ТД «Ортей» та ПП «ТД «Алькор» внаслідок наявності актів про неможливість проведення зустрічних звірок даних контрагентів позивача, з урахуванням чого позивача позбавлено права на податковий кредит в сумі 50963 грн. та засновано відповідні штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів погоджується з такими доводами відповідача, враховуючи наступне.

В даному випадку позиція контролюючого органу зводиться до того, що позивач, незважаючи на наявність у нього угод з організаціями, які надають послуги з утилізації відходів, все одно зобов'язаний подавати відповідні декларації та сплачувати екологічний податок.

Надаючи правову оцінки таким твердженням відповідача, колегія зазначає, що згідно пп.

240.1.3 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент вчинення спірних правопорушень) платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

При цьому, розміщенням відходів, згідно п.п.14.1.223 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначається зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Отже, спеціально відведеним місцем для зберігання відходів є лише те місце чи об'єкт, на використання якого отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Позивач не має спеціально відведених місць/об'єктів для зберігання відходів, на які отримані відповідні дозволи, в розумінні п.п.14.1.223, п.п. 240.1.3 Податкового кодексу України та, як наслідок, не є платником екологічного податку.

В Узагальнюючій податковій консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженій наказом ДПС України від 16.12.2011 №258, зазначено, що платниками екологічного податку за розміщення побутових відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях. В консультації зазначено, що «місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, контейнери або урни для збирання побутових відходів не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів».

Законом України від 24.05.2012 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» було внесено зміни, зокрема, в підпункти 14.1.223 та 240.1.3 Податкового кодексу України.

Відповідно до нової редакції п.п.14.1.223 Податкового кодексу України, яка набрала чинності 01.07.2012, розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Отже, ні за первинною, ні за новою редакцією підпунктів 14.1.223 та 240.1.3 Податкового кодексу України позивач не є платником екологічного податку, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія «Лев» не здійснювало розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Крім того, приходячи до переконання про наявність у позивача ознак платника екологічного податку, відповідачем помилково не прийнято до уваги того, що в перевіряємому періоді між позивачем і спеціалізованими організаціями укладеного наступні договори з вивезення та подальшої утилізації відходів:

-Договір №3132 від 25.04.2012 з ТОВ «Еко-Пром-Сервіс» про надання послуг з вивезення та подальшої утилізації твердих відходів, до переліку яких відносяться відпрацьовані люмінесцентні лампи;

-Договір №0103/1 від 01.03.2012 з ПП «Віва-Ойл» на вивезення відпрацьованих мастил.

Враховуючи зазначене, позивач, в розумінні п. 240.1 Податкового кодексу України, не є платником екологічного податку, внаслідок чого податкові повідомлення-рішення №800/26-55-22-03 від 06.11.2013 та №11526552203 від 23.01.2014 є необґрунтованими та такими, що підлягають визнанню протиправними і скасуванню.

Стосовно завищенням позивачем витрат в сумі 2 459 593 грн. за наслідками взаємовідносин з фізичними особами - підприємцями ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Документальною перевіркою згідно з п.п. 75.1.2 Податкового кодексу України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Як вбачається з акта перевірки відповідно до 289-ти актів здачі-приймання робіт позивачем до складу витрат за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 віднесено оплату фізичним особам-підприємцям (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14) за послуги по мийці, прибиранню та технічному обслуговуванню автомобілів в сумі 2 459 593,36 грн.

Разом з тим, єдиною підставою для висновків про неправомірне формування позивачем витрат в сумі 2 459 593грн.36 коп., в даному випадку, є невідповідність, на думку відповідача, вимогам чинного законодавства лише трьох нарядів замовлень:

- №172-4 від 06.04.2011 на перевірку регулювання кутів встановлення колеса, в якому в графі П.І.Б. виконавця зазначено «БР-1»;

- №415-5 від 20.05.2011 на діагностику рульового механізму та діагностику сидіння, в якому в графі П.І.Б. виконавця взагалі нічого не зазначено;

- №9-6 від 01.06.2011 на діагностику пошуку стуку, в якому в графі П.І.Б. взагалі нічого не зазначено.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п. 5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень,

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Проаналізувавши зміст Акту перевірки та письмові докази, наявні в матеріалах адміністративної справи, колегією суддів встановлено, що згідно наряду - замовлення № 172-4 від 06.04.2011 спеціалістом з приймання автомобілів ОСОБА_17 прийнято автомобіль Ноnda CR-V 06.04.2011J 17:34 для виконання робіт з перевірки та регулювання кутів встановлення коліс.

Як зазначає представник позивача, оскільки особі-приймальнику на час приймання автомобіля не відомо, хто саме в майбутньому буде виконувати роботи по цьому наряду-замовленню, у графі «Виконавець» було зазначено «Бр-1» (бригада - 1).

Роботи по даному автомобілю були виконані механіком ОСОБА_18, про що свідчать його підписи в наряді-замовлені, а знизу в цьому ж наряді-замовленні чітко зазначено прізвище «Ромасевич», що дає змогу ідентифікувати, ким саме виконувались дані роботи.

Крім того, як зазначає представник позивача та не спростовано представником відповідача, ОСОБА_18 є штатним працівником ТОВ ВК ФК Компанія «ЛЕВ», внаслідок чого по даним роботам позивачем не проводилась оплата будь-якому з підрядників (фізичним особам-підприємцям).

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів» та «Порядком гарантійного ремонту дорожньо-транспортних засобів» позивачем було відкрито наряд-замовлення № 415-5 від 20.05.2011 для фіксування звернення г-на ОСОБА_19 на недоліки належного йому автомобіля Ноnda Ассогd, що знаходився на той час на гарантії.

Після огляду автомобіля фахівцем з гарантії було підтверджено недоліки в рульовому механізмі. Наряд-замовлення № 415-5 було перекваліфіковано в планово-гарантійний (ПГ) наряд-замовлення, необхідний для замовлення гарантійних запасних частин і який не є підставою для оплати власником автомобіля.

Рульовий механізм було замовлено та після отримання на склад компанії, замінено по гарантії (про що складено Акт огляду гарантійного автомобіля № 467/11) згідно наряду-замовлення № Г172-6 від 07.06.2011 в якому чітко зазначено прізвище та підпис виконавця: Костюченко, який також не є СГД, а є працівником підприємства.

Стосовно наряду-замовлення № 9-6 від 01.06.2011, з матеріалів справи вбачається, що фахівцем відділу сервісу ОСОБА_20 було відкрито даний наряд-замовлення для пошуку (зі слів власниці автомобіля ОСОБА_21) стуку, який було усунуто заміною передніх гальмівних колодок підрядником СГД ОСОБА_2

Згідно наряду-замовлення № 9-6 від 01.06.2011 було складено Акт виконаних робіт № 4769 від 01.06.2011 на заміну передніх гальмівних колодок на суму 164грн.16коп., які сплачені ОСОБА_21 в касу підприємства в повному обсязі. Належним чином завірені копії наряду-замовлення та акту виконаних робіт позивачем на підтвердження власної правової позиції долучено до матеріалів справи.

Враховуючи зазначене, висновки відповідача про неправомірність формування витрат внаслідок не належного оформлення первинних документів є необґрунтованими, оскільки досліджені вище наряди-замовлення, акти приймання-передачі, акти виконаних робіт містять в собі П.І.Б. та підписи відповідальних за проведення робіт осіб, чого посадовими особами контролюючого органу, на власний розсуд, до уваги не прийнято.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, суд виходить також з того, що відповідачем під час проведення контрольного заходу не було досліджено інших 286 актів (виконання робіт) на підставі яких і було сформовано спірні показники податкового обліку.

В акті перевірки відповідачем не розкрито змісту порушення позивачем податкового законодавства, вчинення якого, на думку ДПІ, призвело до невизнання спірних сум витрат, обставин за яких воно вчинено та в порушення вимог п.п.75.1.2 Податкового кодексу України не наведено детального аналізу кожної окремої господарської операції, за якими не підтверджується спірна сума витрат в розмірі 2 459 593 грн., що вказує на безпідставність висновків акту перевірки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказана податковим органом інформація про не належність оформлення трьох первинних документів, не може бути беззаперечним доказом відсутності об'єктів оподаткування податком на прибуток підприємств по господарським операціям позивача з контрагентами, на підставі яких сформовано витрати в сумі 2 459 593 грн.

За таких обставин, доводи, акта перевірки про завищення позивачем витрат в сумі 2 459 593 грн., спростовуються належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах адміністративної справи.

Стосовно формування позивачем витрат в сумі 37370 грн. за наслідками взаємовідносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_15 колегія суддів зазначає:

27 червня 2008 між ТОВ ВКФК «Компанія «Лев» (замовник) і ФОП - ОСОБА_15 укладено договір № 1-06/08 про надання комерційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого перевізник зобов'язується доставити ввірені йому замовником вантажі (автомобілі Хонда) автомобільним транспортом до пункту призначення згідно Додатку № 1 у встановлений договором термін і передати його (товар) уповноваженому представнику замовника, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення платежу встановлену плату.

Кількість і вигляд вантажів, вантажовідправники, вантажоодержувачі і суми, які належать до сплати перевізникові, обумовлюються перед кожним конкретним перевезенням і закріплюються в одноразових Заявках, які є невід'ємною частиною даного договору.

Посилання контролюючого органу на неналежне оформлення актів виконаних робіт, відсутність заявок на перевезення та товарно-транспортних накладних судом відхиляється, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, згідно заявок № 13-А від 01.08.2012, № 02-08-01 від 06.08.2012, № 02-08-02 від 17.08.2012, № 02-08-03 від 20.08.2012, № 02-08-04 від 18.08.2012 позивачем здійснено замовлення автомобільного тягача для здійснення перевезення автомобілів, перелік яких вказано в даних заявках.

Заявки містять в собі інформацію про замовника, перевізника, найменування вантажу з зазначенням державного номеру автомобіля, що перевозиться, погоджений термін доставки вантажу, інформацію про марку а/м, державний номер тягача та причепа, прізвище ім'я та по-батькові водія та додаткові умові відповідно до кожної окремої поставки.

При цьому, оскільки інформація, викладена в актах прийому-передачі виконаних робіт (дата перевезення та сума коштів за перевезення) дають змогу чітко ідентифікувати даний первинний документ з відповідною заявкою, колегія суддів погоджується з твердженням позивача з приводу відсутності необхідності дублювання в актах прийому-передачі виконаних робіт інформації, яка вже зазначена в заявках на перевезення.

3 приводу посилань контролюючого органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних колегія сіддів зазначає, що оскільки позивач не є підприємством, яке надає послуги з перевезення, витрати по договору № 1-06/08 від 27.06.2008 цілком обґрунтовано сформовані позивачем на підставі актів прийому-передачі виконаних робіт.

До того ж, акт перевірки не містить в собі інформації про проведення звірки ФОП ОСОБА_15 з метою дослідження первинних документів по взаємовідносинам з позивачем, в рамках якої податковий орган не позбавлений можливості надати аналіз інформації, зазначеній у відповідних товарно-транспортних накладних, чого ДПІ зроблено не було, внаслідок чого твердження про відсутність товарно-транспортних накладних, як виключно-достатнього доказу для формування витрат, є передчасним і помилковим.

В частині формування позивачем витрат в сумі 68662 грн. за наслідками взаємовідносин з ФОП ОСОБА_16, встановлено наступне.

03 лютого 2009 між ТОВ ВКФК «Компанія «Лев» (довіритель) і ФОП ОСОБА_22 (повірений) укладено договір доручення № 01/7, відповідно до умов якого довіритель доручає, а повірений зобов'язується від імені і за рахунок довірителя вчинити наступні юридичні дії:

- надавати покупцям консультації щодо наявності товару та його ціни;

- укладати з покупцями договори купівлі-продажу товару та оформляти для цього всі необхідні документи;

- представляти інтереси довірителя по всіх питаннях, пов'язаних з виконанням умов даного договору перед покупцями.

Сторони домовились, що виконання цього договору доручення для повіреного є оплатним. За вчинення дій, визначених в договорі, довіритель зобов'язується виплатити повіреному плату в розмірі 2,5 % від суми продажу товару згідно витратних накладних.

На спростування твердження відповідача про не підтвердження факту надання послуг комплексом документів, як то звітами, витратними накладними, розрахунками винагороди, позивачем до матеріалів адміністративної справи надано належним чином завірені копії Звітів по договору доручення за січень-червень 2012 та акти здачі-приймання робіт № 27 від 16.02.2012, № 41 від 19.03.2012, № 56 від 18.04.2012, № 70 від 17.05.2012, № 84 від 18.06.2012, № 104 від 18.07.2012.

Колегія суддів вважає за можливе погодитись з тим, що вказані вище документи є достатніми підставами для віднесення позивачем до витрат суми в розмірі 68662 грн., адже як вбачається зі змісту звітів по договору доручення, вони містять в собі інформацію про номера та дати витратних накладних за наслідками здійснених контрагентом консультацій, які (витратні накладні) контролюючим органом під час перевірки не досліджувались.

Тобто, в даному випадку вбачається, що посадовими особами контролюючого органу зроблено висновок про відсутність в первинних документах змісту та обсягу господарської операції без проведення аналізу всіх первинних документів (витратних накладних), внаслідок чого такі висновки відповідача сприймаються судом як необґрунтовані.

До того ж, акти здачі-приймання робіт містять в собі помісячну інформацію щодо сум проданих товарів (без ПДВ) за наслідками наданих ФОП ОСОБА_16 консультаційних послуг третім особам в інтересах позивача та містять в собі суми коштів, розраховані контрагентом як винагорода (2,5 %) за надані на користь позивача послуги, з урахуванням чого колегія суддів не вбачає доказів порушення сторонами умов договору № 01/7 від 03.02.2009, внаслідок чого твердження про неправомірність віднесення ТОВ КВФК «Лев» до витрат суми в розмірі 68662 грн. є помилковим.

Стосовно неправомірного, на думку податкового органу, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 50 963 грн., колегія суддів зазначає наступне.

В даному випадку позиція контролюючого органу зводиться до недійсності і нікчемності правочинів та безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «ТД «Ортей», ПП «ТД «Алькор», внаслідок не встановлення в актах про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів позивача реального здійснення господарських операцій.

Ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформація про відсутність постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам податкової служби не надано повноважень на визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) угод та/або укладення між позивачем і контрагентами угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, які, з урахуванням ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи відсутні.

Стосовно встановленої контролюючим органом під час проведення перевірки «безтоварності» господарських операцій позивача з ТОВ «ТД «Ортей», ПП «ТД «Алькор», внаслідок наявності у останніх ознак фіктивності, колегія суддів зазначає наступне.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Водночас, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Як вже зазначалось, ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відтак, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як то акт перевірки позивача та акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, не сприймається судом як преюдиційна обставина, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ ВК ФК Компанія «Лев» та постачальником ТОВ Торговий Дім «Ортей» укладено договір № 1005/2012 від 10.05.2012, згідно умов якого продавець зобов'язується поставити покупцю автозапчастини у строк та на умовах цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Загальною сумою договору є загальна сума відповідно до виписаних та сплачених документів.

Поставка товарів здійснюється на умовах DDР, (ІНКОТЕРМС 2010), місце поставки склад - покупця, розташований за адресою: 04073, м. Київ, вул. Скляренка, 13, якщо сторони договору не домовляться про інші умови поставки.

Товар вважається прийнятим по кількості - згідно з кількістю зазначеною у накладній; по якості - згідно із документом, що посвідчує якість товару.

На підтвердження факту отримання товару від ТОВ «ТД «Ортей» та правомірності формування податкового кредиту, позивачем до матеріалів справи долучено належним чином оформлені та завірені копії видаткових накладних, податкових накладних і виписок з рахунку .

Між ТОВ ВК ФК Компанія «Лев» та постачальником ПП «Торговий дім «Алькор» було укладено договір № 07/11-Л від 10.01.2011, згідно з умовами якого продавець зобов'язується поставити покупцю автозапчастини у строки та на умовах цього договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його вартість.

Загальною сумою договору є загальна сума відповідно до виписаних та сплачених вантажовідправник документів.

Поставка товарів здійснюється на умовах DDP , (ІНКОТЕРМС 2010), місце поставки - склад покупця, розташований за адресою: 04073, м. Київ, вул. Скляренка, 13, якщо сторони договору не домовляться про інші умови поставки.

Товар вважається прийнятим по кількості - згідно з кількістю, зазначеною у накладній; по якості - згідно із документом, що посвідчує якість товару.

На підтвердження факту отримання товару від ТОВ «ТД «Ортей», та правомірності формування податкового кредиту, позивачем до матеріалів справи долучено належним чином оформлені та завірені копії видаткових накладних, податкових накладних і виписок з рахунку.

Втім, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, відповідач посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV- містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується із посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах адміністративної справи.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Товари та роботи, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а самі по собі операції з придбання таких товарів та виконання робіт не можуть бути визначені судом як порушення встановленого порядку.

Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

3 урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №10526552201 від 20.01.2014, яким позивачу за порушення п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 201.4, 201.7 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 62247 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 50963 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 11284грн. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Втім, колегія суддів не погоджується з правомірністю віднесення до витрат суми в розмірі 6748 грн., мотивовуючи це наступним.

Як вбачається з акту перевірки та не спростовується матеріалами справи, за період травень 2011року - грудень 2012року позивачем було реалізовано 303 автомобілі, та проведено ряд тест-драйвів, в той час як палива списано більше, аніж продано автомобілів та проведено тест-драйвів.

При цьому, на спростування доводів акту перевірки в частині неправомірного віднесення до витрат суми в розмірі 6748 грн., позивачем до матеріалів справи не надано журналу обліку тест-драйвів та належним чином оформлених заявок на проведення тест-драйвів.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 09.04.2014 № 51426552210 в частині основного платежу в сумі 1429,92 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 352грн.71коп. є правомірним та скасуванню не підлягає.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві, від 06.11.2013 №800/26-55-22-03, від 23.01.2014 №11526552203, від 20.01.2014 № 10526552201,є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2014 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволені апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві - відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.05.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді Я.С. Мамчур

І.Л. Желтобрюх

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.