Постанова

від 31.07.2018 по справі 826/5480/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

31 липня 2018 року

справа №826/5480/14

адміністративне провадження №К/9901/4330/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2014 року у складі судді Кобилянського К.М. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у складі суддів Шостак О.О., Мамчур Я.С., Желтобрюх І.Л. у справі №826/5480/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія Лев до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

23 квітня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фінансово-кредитна компанія Лев (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 06 листопада 2013 року №800/26-55-22-03, від 23 січня 2014 року №11526552203, від 20 січня 2014 №10526552201, від 09 квітня 2014 №51426552210, з мотивів безпідставності їх прийняття.

26 травня 2014 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року, адміністративний позов Товариства задоволено частково, внаслідок чого визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 06 листопада 2013 року № 800/26-55-22-03, від 20 січня 2014 року № 10526552201, від 23 січня 2014 року № 11526552203, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення від 09 квітня 2014 року №51426552210 в частині основного платежу в сумі 439761,08 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 62404,29 грн., в решті позову відмовлено.

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій встановили правомірність формування позивачем даних бухгалтерського обліку та податкової звітності та недоведеність податковим органом складу податкових правопорушень покладених в основу збільшення грошових зобов'язань з донарахованих видів податків в частині скасованих податкових повідомлень - рішень.

14 листопада 2014 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити повністю.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи, шляхом відтворення частини акту перевірки виділивши це як обґрунтування касаційної скарги та пославшись на порушення судами норм статей 138, 139, пунктів 198.1, 198.2,198.3,198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.7 статті 201, пункту 240.2 статті 240, статті 246, підпункту 250.10.3 пункту 250.10 статті 250 Податкового кодексу України. Крім того, відповідач зазначив, що на його думку судом апеляційної інстанції прийнято рішення з порушенням підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03 квітня 1997 року №168/97- ВР, що доводить його незаконність в розумінні статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

11 грудня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 17 листопада 2014 року, та витребувано справу №826/5480/14 із Окружного адміністративного суду м. Києва.

Заперечення або відзив на касаційну скаргу Товариства до Суду не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

15 січня 2018 року матеріали касаційної скарги К/9901/4330/18 разом із судовою справою № 826/5480/14 передані до Верховного Суду.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство є юридичною особою, включене до ЕДРПОУ за номером 21507393, перебуває на податковому обліку з 16 жовтня 1995 року.

Податковим органом у вересні - жовтні 2013 року проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, результати якої викладені в акті перевірки від 21 жовтня 2013 року №543/26-55-01/21507393 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу згідно з підпунктами 54.3.1, 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України на підставі акту перевірки, у урахуванням апеляційного адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання з трьох видів податків.

Податковим повідомленням-рішенням від 06 листопада 2013 року №800/26-55-22-03 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем екологічний податок за основним платежем в сумі 80567,01 грн. за порушення пункту 240.2 статті 240, статті 246, підпункту 250.10.3 статті 250 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 19722,75 грн. на підставі підпункту 120.1 пункту 120, пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням від 23 січня 2014 року № 11526552203 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем екологічний податок за основним платежем в сумі 183,60 грн. за порушення пункту 240.2 статті 240, статті 246, підпункту 250.10.3 статті 250 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 215 грн. 90 коп. на підставі підпункту 120.1 пункту 120, пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Оцінюючи спірні правовідносини з збільшення податковим органом екологічного податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій з цього податку, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що позивач відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент вчинення спірних правопорушень) не є платником екологічного податку, ним не здійснюється розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, в розумінні підпункту 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 цього кодексу, на що вказує також усталена позиція податкового органу викладена з цього питання в Узагальнюючій податковій консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженій наказом Державної податкової служби України від 16 грудня 2011 року №258.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між позивачем і спеціалізованими організаціями укладено договори вивезення та подальшої утилізації відходів.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є платником екологічного податку, внаслідок чого підстави для збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій відсутні. Крім того, Суд зазначає, що акт перевірки здійсненої виключно податковим органом не є належним доказом доведення складу податкового правопорушення стосовно екологічного податку з огляду на наявність імперативної норми пункту 250.12 статті 250 Податкового кодексу України, якою встановлено, що контролюючі органи залучають за попереднім погодженням зокрема працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів у тому числі розміщення відходів.

Інформація викладена актом перевірки доводить недотримання податковим органом наведеної норми, що унеможливлює прийняття цього акту, як доказу встановлених правопорушень. Недоведеність відповідачем податкових правопорушень в розумінні статті 109 Податкового кодексу України унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність збільшення податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Податковим повідомленням-рішенням від 20 січня 2014 року №10526552201 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 50963 грн. за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, статті 198, пунктів 201.4, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 11284 грн. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу. Стосовно неправомірного, на думку податкового органу, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 50 963 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Позиція контролюючого органу зводиться до недійсності і нікчемності правочинів та безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами Товариством з обмеженою відповідальність ТД Ортей та Приватного підприємства ТД Алькор , внаслідок не встановлення в актах податкових органів фактів неможливості проведення зустрічних звірок вказаних контрагентів позивача реального здійснення господарських операцій.

Суд вважає позицію податкового органу неприйнятною з огляду на те, що зазначені акти, є документами інформаційного характеру, якими підтверджені факти неможливості проведення звірки, не є документами які підтверджують або не підтверджують реальність здійснення господарських операцій за результатами яких позивачем сформований податковий кредит.

Оцінюючи спірні правовідносини у цій частині спору, суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень статей 203, 204,215,216, 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, з посиланням на статтю 20 Податкового кодексу України, зазначили про відсутність в органах податкової служби повноважень на визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та відсутність у межах спірних відносин ознак фіктивності, безтоварності господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлені обставини укладення та виконання між позивачем та його контрагентами договорів поставки автозапчастин, прийняття та оплати цього товару, а також подальшого його використання у власній господарській діяльності.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту за спірними господарськими операціями та безпідставність збільшення відповідачем сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Податковим повідомленням-рішенням від 09 квітня 2014 року №51426552210 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 441191 грн. за порушення пунктів підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2, підпунктів 138.10.2, 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 62757 грн. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

В основу визначення податку на прибуток податковим органом покладено декілька податкових правопорушень.

Щодо завищенням позивачем витрат в сумі 2 459 593 грн. за наслідками взаємовідносин з тринадцятьма фізичними особами - підприємцями.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень пункту 1.1 статті 1, підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, якою врегульовані питання (межі) документальної перевірки, як способу реалізації владних управлінських функцій відповідачем, як суб'єктом владних повноважень та фактичних обставинах справи, якими встановлено, що відповідачем встановлено завищення валових витрат сформованих на підставі 289-ти актів здачі-приймання робіт за звітні податкові періоди півріччя, три квартали, рік 2011 року та 2012 року, в яких позивачем віднесено до складу витрат суми сплачені фізичним особам-підприємцям за послуги по мийці, прибиранню та технічному обслуговуванню автомобілів в сумі 2 459 593,36 грн.

Підставою корегування валових витрат стала за висновком податкового органу неналежність (неповнота заповнення) трьох нарядів замовлень, а саме №172-4 від 06 квітня 2011 року (на перевірку регулювання кутів встановлення колеса), №415-5 від 20 травня 2011 року на діагностику рульового механізму та діагностику сидіння, №9-6 від 01 червня 2011 року на діагностику пошуку стуку.

Суди попередніх інстанцій з огляду на не встановлення актом перевірки податкових правопорушень відповідно до пункту 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22 грудня 2010 року, дослідивши всі документи та встановивши всі обставини по трьом спірним операціям встановили доведеність здійснення послуг та наявність підстав для формування витрат за цими операціями, а також встановили те, що відповідачем під час проведення контрольного заходу не досліджено інші 286 актів (виконання робіт), якими зафіксовані факти здійснення господарських операцій на підставі яких сформовані дані бухгалтерського обліку, дійшли висновку про безпідставність висновків податкового органу про не підтвердження позивачем витрат на суму 2 459 593 грн.

Щодо формування позивачем витрат в сумі 37370 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 червня 2008 між позивачем, як замовником та фізичною особою - підприємцем укладено та виконано договір про надання комерційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, шляхом дослідження заявок замовлення автомобільного тягача для здійснення перевезення автомобілів, актів прийому-передачі виконаних робіт.

За позицією контролюючого органу сторонами договору неналежно оформлені акти виконаних робіт, має місце відсутність (неповнота заповнення) заявок на перевезення та товарно-транспортних накладних, що унеможливлює формування витрат за цими господарськими операціями.

Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки інформація, викладена в актах прийому-передачі виконаних робіт (дата перевезення та сума коштів за перевезення) дають змогу чітко ідентифікувати даний первинний документ з відповідною заявкою, внаслідок чого відсутня необхідність дублювання в актах прийому-передачі виконаних робіт інформації, яка вже зазначена в заявках на перевезення.

Посилання податкового органу на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, як підставу неналежного формування витрат, судами відхиленні з огляду на те, що контрагент позивача надає послуги з перевезення на підставі договору, понесені позивачем витрати за фактом отримання послуг цілком обґрунтовано сформовані на підставі актів прийому-передачі виконаних робіт.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про належність та достатність документів оформлених сторонами договору перевезення, з огляду на засади діяльності автомобільного перевідника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах врегульованих статтею 33 Закону України Про автомобільний транспорт від 05 квітня 2001 року №2344-3.

Щодо формування позивачем витрат в сумі 68662 грн., сформованих позивачем за результатом придбання послуг відповідно до договору від 03 лютого 2009 року понесених позивачем за вчинення в його інтересах юридичних дій з надання покупцям консультації щодо наявності товару та його ціни, укладання з покупцями договору купівлі-продажу товару та оформлення всіх необхідних документів, представлення інтересів довірителя по всіх питаннях, пов'язаних з виконанням умов даного договору перед покупцями.

Посилання податкового органу про не підтвердження факту надання контрагентом позивача та отримання позивачем послуг спростовано встановленням судами попередніх інстанцій їх отримання шляхом дослідження комплексу документів.

Жодних доказів, що отримані позивачем послуги не включенні до вартості (собівартості реалізованих товарів), як витрати пов'язані з операційною діяльністю, (витрати на збут), в розумінні пунктів 17, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України) відповідачем під час проведення перевірки та впродовж судового розгляду справи не надано.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні за спірними господарськими операціями.

Суд вважає, що відсутність складу податкових правопорушень, покладених податковим органом в основу прийняття спірних податкових повідомлень - рішень, доводить протиправність визначення грошових зобов'язань з екологічного податку, податку на прибуток, податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій з цих податків і як наслідок унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність прийняття ним спірних податкових повідомлень - рішень.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі №826/5480/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер