Ухвала

від 06.11.2014 по справі 323/744/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/4546/14 Головуючий у 1 інстанції: Фісун Н.В.

Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Кочеткової І.В., суддів Маловічко С.В., Воробйової І.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 01 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Кіровської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, сільської голови ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: відділ Держземагенства України в Пологівському районі Запорізької області про визнання права на оренду земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому вказує, що він є законним власником об'єкта нерухомого майна - магазина продовольчих та промислових товарів, побудованого ним в 2008 році на земельної ділянці площею 0,0067 га, кадастровий номер 2323981500:07:009:0081, яка є власністю Кіровської сільської ради Оріхівського району Запорізької області і розташована за адресою: АДРЕСА_1. Він протягом останніх років неодноразово звертався до посадових осіб Кіровської сільської ради з питання укладення з ним договору оренди вказаної земельної ділянки, але до теперішнього часу це питання не вирішено. 28 листопада 2012 року він знову звернувся до Кіровської сільської ради та просив укласти з ним договір оренди цієї земельної ділянки у відповідності до умов типового договору, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2004 року, посилаючись на право, надане йому у відповідності до вимог ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 7 Закону України «Про оренду землі». Рішенням пленарного засідання сесії Кіровської сільської ради № 8 від 28 грудня 2012 року вирішено достроково розірвати договір оренди № 47 від 28 серпня 2008р., укладений між Кіровською сільрадою і ОСОБА_5

Однак відповідачі до теперішнього часу не виконали рішення Кіровської сільської ради від 28 грудня 2012 року, тому позивач вимушений у судовому порядку здійснити захист свого законного права на оренду цієї земельної ділянки, фактичним користувачем якої є саме він. Просив в позові припинити дію договору № 47 від 28 серпня 2008 року оренди цієї земельної ділянки, укладеного між Кіровською сільською радою та ОСОБА_5, та зобов'язати орендаря повернути цю земельну ділянку у розпорядження власника; зобов'язати сільського голову Кіровської сільської ради укласти з ним договір оренди цієї земельної ділянки.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 01 вересня 2014 року в задоволення позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків суду матеріалам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати і постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у відповідності до договору оренди № 47 від 28 серпня 2008р., укладеного між Кіровською сільрадою і ОСОБА_5, орендарю ОСОБА_6 як фізичній особі-підприємцю для будівництва магазину та його обслуговування буда надана в оренду земельна ділянка площею 0,0067 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

На цій земельній ділянці був самочинно побудований об»єкт нерухомого майна - магазин продовольчих та промислових товарів.

26 квітня 2010р. Оріхівським районним судом Запорізької області задоволено позовом ОСОБА_2: визнано за ним право власності на самочинно побудоване нежитлове приміщення - магазин продовольчих і промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 8).

На підставі цього рішення 18.05.2010р. ОСОБА_2 здійснено державну реєстрацію права власності на вказаний магазин ( а.с. 9-13).

03 березня 2014р. ОСОБА_2 як власник нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, звернувся до суду з цим позовом про припинення договору оренди № 47 від 28 серпня 2008р., укладеного між сільрадою і його колишньою дружиною ОСОБА_6, та надання цієї земельної ділянки йому в користування.

Але рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 березня 2014р. за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_5 рішення Оріхівського районного суду від 26 квітня 2010р. було скасовано, в позові ОСОБА_2 було відмовлено та допущено поворот виконання скасованого рішення: скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитловий будинок АДРЕСА_1 ( а.с. 61-62).

У зв»язку з цими обставинами, ОСОБА_2 уточнив підстави заявленого ним у цій цивільній справі позову, вказавши, що на теперішній час він залишається забудовником та фактичним володільцем вказаного нежитлового будинку - магазину продовольчих і промислових товарів, тому вважає, що має право на набуття в користування земельної ділянки, на якій розташоване його нерухоме майно. Тому просив припинити договір оренди цієї земельної ділянки з ОСОБА_5 та зобов»язати сільраду надати цю земельну ділянку йому в оренду.

Відмовляючи в задоволенні цього позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що позивач на теперішній час не є власником нежитлового приміщення, розташованого на спірній земельній ділянці, переданій в оренду іншій особі до здійснення на ній самочинного будівництва, договір оренди є чинним і виконується сторонами, а тому у позивача відсутнє право вимагати від власника земельної ділянки в особі сільради припинення дії цього договору та передачу земельної ділянки йому в користування.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах норм матеріального права.

Позивач вважав, що має право на спірну земельну ділянку у зв»язку з набуттям права власності на магазин, а після припинення права власності, як забудовник та фактичний володілець. При цьому вважає, що таке його право виникає на підставі ст.120 ЗУ України, ст. 377 ЦК України, ст. 7 ЗУ «Про оренду землі», згідно зі змістом яких до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Проте вимоги цих статей розповсюджуються на власників нерухомого майна, які набу-

ли право власності на об»єкти нерухомості у встановленому законом порядку.

Але на час розгляду цієї справи право власності ОСОБА_2 на магазин було припинено у зв»язку із скасуванням відповідного рішення суду про визнання права власності, та застосовано судом поворот виконання скасованого рішення шляхом скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на магазин.

Отже, у відповідності до ч. 2 ст. 376 ЦК України вказаний магазин є самочинним, а особа, яка здійснила його будівництво, не набуває права власності на нього, а має право тільки на будівельні матеріали доки не отримає висновків компетентних органів про дотримання при будівництві самочинної будівлі будівельних, пожежних, санітарних норм та не введе будівлю в експлуатацію.

Тому будівництво самочинної будівлі не породжує у забудовника автоматичного права на набуття в оренду земельної ділянки, на якій розташована така будівля, а тому не може бути припинена і дія попереднього договору оренди.

Доводи апеляційної скарги про те, що самочинна будівля та земельна ділянка, на якій вона розташована, мають іншу адресу, ніж встановлено судом, не ґрунтуються на матеріалах справи, і ці обставини судом першої інстанції з»ясовувались та встановлені правильно.

Так, апелянт наголошує на тому, що магазин розташований за адресою АДРЕСА_1-а, про що свідчить технічний паспорт на магазин. Вважає, що саме за цією адресою орендовано земельну ділянку ОСОБА_6 за договором № 47 від 28.08.2008р.

Проте ці ствердження не відповідають матеріалам справи, тому є неспроможними, а також не мають правового значення і не спростовують висновків суду.

Розташування спірної земельної ділянки площею 0,0067 га, яка знаходиться в оренді у відповідача ОСОБА_5 та надана для розміщення магазину, за адресою АДРЕСА_1 підтверджується: договором оренди № 47 від 28.08.2008р., рішенням Кіровської селищної ради № 15 від 19 червня 2008р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, актом заміру земельної ділянки, актом вибору та обстеження земельної ділянки, умовам відведення земельної ділянки, кадастровим планом земельної ділянки, довідкою центру ДЗК про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, схемою земельної ділянки, кадастровим планом земельної ділянки, Актом визначення меж земельної ділянки, Витягом з Державного земельного кадастру ( а.с. 84-98, 114).

Крім того, листом № 167 від 20.03.2014р. Кіровська сільрада повідомила, що рішень про зміну адреси, на якій розташовано магазин в АДРЕСА_1, не приймалось ( а.с. 86). Згідно матеріалів справи: адреса АДРЕСА_1-а існує тільки у технічному паспорті.

Отже, за відсутності рішень компетентного органу про зміну адреси магазину будь-яка зміна адреси іншим способом, зокрема, при складанні технічного паспорту, не має правового значення. Тому суд вірно визначив, що як орендована земельна ділянка площею 0,0067 га, так і розташований на ній самочинно збудований магазин, знаходяться за адресою АДРЕСА_1. Фактично з землевпорядної документації, що мається у справі, видно, що обидві вказані адреси належать одній і тій же земельній ділянці площею 0,0067 га, яка має кадастровий номер 2323981500:07:009:0081.

З урахування вищенаведеного, колегія вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а тому у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України вона підлягає відхиленню із залишенням без змін оскаржуваного рішення суду, яке ґрунтуються на повно та всебічно досліджених матеріалах справи та вимогах закону.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 01 вересня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кочеткова І.В.

Судді: Маловічко С.В.

Воробйова І.А.