Ухвала

від 04.11.2014 по справі 826/7864/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2014 року м. Київ К/800/20531/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біна»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 р.

у справі № 826/7864/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біна»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Біна» (далі - позивач, ТОВ «Біна») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2013 р. позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі від 22.11.2012 року № 0002172220 та № 0002182220.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2013 р. скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ «Біна», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 р. скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2013 р. залишити в силі.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Дніпровському районі проведено позапланову невиїзну перевірку позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з ТОВ «Альфакем Україна» за період з 01.11.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 02.11.2012 р. №3987/22-222-30525861.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 254026,00 грн.; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 232397,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято: податкове повідомлення - рішення від 22.11.2012 р. №0002182220, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 348596,00 грн., у тому числі за основним платежем - 232397,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 116199,00 грн.; податкове повідомлення - рішення від 22.11.2012 р. №0002172220, яким позивачу збільшено податок на прибуток підприємств на загальну суму 323484,00 грн., у тому числі за основним платежем - 254026,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 69458,00 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відтак, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Альфакем Україна» (продавець) укладено договір купівлі - продажу від 07 жовтня 2011 року №2/11, відповідно до якого останній зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари разом із усіма документами, що стосуються товарів, в асортименті і кількості, які визначені у замовленні покупця та за цінами, зазначених у рахунках - фактурах, які є невід'ємною частиною цього договору. Товар постачається продавцем покупцю в тарі (упаковці), яка повинна забезпечувати його схоронність за звичайних умов зберігання і транспортування.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно податкових накладних, в останніх зазначено інший договір, на підставі якого вони виписані - від 16.10.2011 року №23/р, що унеможливлює пов'язати їх з виконанням договору купівлі - продажу від 07 жовтня 2011 року №2/11.

Також судом встановлено, що між позивачем (орендар) та ТОВ «Тріада - ОПТ» (орендодавець) укладено договір суборенди приміщень від 31 липня 2011 року №Т1/07-2011, відповідно до якого позивач прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення, а саме: приміщення під офіс площею 66,5 кв. м та приміщення під склад площею 162,7 кв. м, а також місце для стоянки двох автомобілів, що розташовані за адресою: Київська область, м. Гостомель, вул. Леніна, 68 - А.

Як передбачено умовами договору купівлі - продажу від 07 жовтня 2011 року №2/11, право власності на товар переходить до позивача лише після постачання товару та вивантаження на приймальну платформу відповідного торгівельного центру покупця за наслідками чого покупцем робиться відмітка про прийом товару на видатковій накладній.

Проте, як встановлено апеляційним судом, видаткові накладні не містять: місце складання (Київська область, м. Гостомель, вул. Леніна, 68 - А), посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення тощо. Крім того, прибуткові накладні також не містять місця складання (Київська область, м. Гостомель, вул. Леніна, 68 - А), посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення тощо.

Отже, не вбачається підстав вважати, що позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ «Альфакем Україна».

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо необґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біна» відхилити.

2.Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов