Ухвала

від 05.11.2014 по справі 814/430/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/430/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представників позивача Влащука В.М. та Криворучко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Єдині комунальні системи» до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Єдині комунальні системи» (далі ТОВ «Єдині комунальні системи») звернулось до суду з позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі Жовтнева ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 жовтня 2013 року № 0000402200 та податкової вимоги від 29 січня 2014 року № 36-11.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 20 по 25 вересня 2013 року посадовою особою відповідача проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Єдині комунальні системи» з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Ірел» за жовтень, грудень 2011 року, лютий 2012 року, з ВК МНВТЦ «Елпі» за грудень 2011 року та з ПП «Міо» за вересень 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 25 вересня 2013 року за № 99/22-34010619, в якому зазначено про порушення позивачем ч. ч. 1, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658 та 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а також п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на 161200 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 жовтня 2013 року № 0000402200, яким ТОВ «Єдині комунальні системи» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 161200 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 80600 грн.. За результатами адміністративного оскарження скаргу ТОВ «Єдині комунальні системи» залишено без розгляду, а податкове повідомлення-рішення відповідача від 22 жовтня 2013 року № 0000402200 - без змін. 29 січня 2014 року відповідачем до позивача виставлено податкову вимогу № 36-11 про сплату податкового боргу за узгодженими, на думку податкового органу, грошовими зобов'язаннями на загальну суму 270670 грн. 32 коп.. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення ТОВ «Єдині комунальні системи» вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняте на підставі акта перевірки податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню. Крім того, оскаржена податкова вимога є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки вона не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме пунктам 59.1 та 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року позовні вимоги ТОВ «Єдині комунальні системи» задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Жовтневої ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 22 жовтня 2013 року № 0000402200 та податкову вимогу від 29 січня 2014 року № 36-11. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 487 грн. 20 коп..

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.1, 198.3 та 198.6 ст. 198 ПК України, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідності належного підтвердження позивачем фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами під час формування податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 20 по 25 вересня 2013 року посадовою особою відповідача проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Єдині комунальні системи» з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Ірел» за жовтень, грудень 2011 року, лютий 2012 року, з ВК МНВТЦ «Елпі» за грудень 2011 року та з ПП «Міо» за вересень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 25 вересня 2013 року за № 99/22-34010619, в якому зазначено про порушення позивачем ч. ч. 1, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658 та 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а також п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на 161200 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 жовтня 2013 року № 0000402200, яким ТОВ «Єдині комунальні системи» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 161200 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 80600 грн..

За результатами адміністративного оскарження скаргу ТОВ «Єдині комунальні системи» залишено без розгляду, а податкове повідомлення-рішення відповідача від 22 жовтня 2013 року № 0000402200 - без змін.

29 січня 2014 року відповідачем до позивача виставлено податкову вимогу за № 36-11 про сплату податкового боргу на загальну суму 270670 грн. 32 коп..

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Єдині комунальні системи», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 161200 грн., сплаченого у складі вартості товарів, придбаних у ПП «Міо», ВК МНВТЦ «Елпі» та ПП «Ірел».

Так, відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 названого Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за вересень, жовтень, грудень 2011 року та лютий 2012 року позивач формував, серед іншого, на підставі податкових накладних, виданих його контрагентами ПП «Міо», ВК МНВТЦ «Елпі» та ПП «Ірел».

При цьому позивачем протягом перевіреного податковим органом періоду укладено договори поставки:

- з ПП «Міо» від 12 вересня 2011 року № 12/09, відповідно до якого Постачальник (ПП «Міо») поставляє, а Покупець (позивач) приймає та оплачує товар (технічне обладнання) на умовах договору (т. 1 а. с. 71);

- з ВК МНВТЦ «Елпі» від 13 грудня 2011 року № 1312/1, відповідно до якого Продавець (ВК МНВТЦ «Елпі») продає, а Покупець (позивач) приймає та оплачує товар (товарно-матеріальні цінності) на умовах договору. Асортимент, кількість, ціна товару визначаються за згодою сторін у Специфікаціях (т. 1 а. с. 78);

- з ПП «Ірел» від 27 вересня 2011 року № 1, відповідно до якого Постачальник (ПП «Ірел») поставляє, а Покупець (позивач) приймає та оплачує товар (будівельні матеріали) на умовах договору (т. 1 а. с. 97).

Витрати по вказаним вище угодам безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача (забір, очищення та постачання води (основний); будівництво житлових і нежитлових будівель; знесення; підготовчі роботи на будівельному майданчику; інші роботи із завершення будівництва; покрівельні роботи - т. 1 а. с. 14) та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами - договорами поставки, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, копіями платіжних доручень, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, актами виконання ремонтних робіт тощо (т. 1 а. с. 71-247, т. 2 а. с. 1-245, т. 3 а. с. 1-163).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як встановлено матеріалами справи, розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та складеними в порядку, передбаченому наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року № 1379.

Податкові накладні складено особами, які на момент їх оформлення були зареєстровані як платники податку в податковому органі і яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентами.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, які були досліджені судом першої інстанції та яким надано оцінку в судовому рішенні.

За таких обставин сума податку на додану вартість за виписаними ПП «Міо», ВК МНВТЦ «Елпі» та ПП «Ірел» податковими накладними за вказаними вище угодами були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за вересень, жовтень, грудень 2011 року та лютий 2012 року.

На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому можливе невиконання контрагентами своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 59.1, 59.3 та 59.4 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Механізм формування, надсилання, вручення та відкликання податкових вимог органами доходів і зборів визначає Порядок направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року № 576 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за № 1840/24372).

Пунктом 2.2 зазначеного Порядку визначено умови формування податкових вимог. Так, податкова вимога формується, зокрема, якщо платник податків не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки.

Згідно пункту 2.3 Порядку протягом строків оскарження суми грошових зобов'язань, визначених Кодексом, податкова вимога з податку, що оскаржується, не надсилається.

Як зазначено в оскарженій податковій вимозі від 29 січня 2014 року № 36-11, сума податкового боргу ТОВ «Єдині комунальні системи» становить 270670 грн. 32 коп. за узгодженими грошовими зобов'язаннями.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, 08 листопада 2013 року, після прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 22 жовтня 2013 року № 0000402200, позивачем було подано скаргу в Головне управління Міндоходів у Миколаївській області за вих. № 323 на вказане рішення відповідача, яку було залишено без розгляду рішенням від 30 грудня 2013 року № 2701/10/14-29-10-03-10 (т. 1 а. с. 32-34, 39-40).

08 січня 2014 року ТОВ «Єдині комунальні системи» подано скаргу в Міністерство доходів і зборів України за вих. № 01, яку також було залишено без розгляду рішенням від 30 січня 2014 року № 1667/6/99-99-10-01-15 (т. 1 а. с. 41-43, 47-48).

Таким чином, оскаржене грошове зобов'язання не може вважатись узгодженим, що є підставою для скасування податкової вимоги відповідача від 29 січня 2014 року № 36-11.

Із врахуванням викладеного, оскільки відповідачем не доведено правомірність формування оскарженої податкової вимоги та податкового повідомлення-рішення, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «Єдині комунальні системи» є правильним.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 10 листопада 2014 року.

Головуючий:

Судді: