Рішення

від 14.10.2014 по справі 910/16254/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16254/14 14.10.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транслюкс"

до Малого приватного підприємства "Гетьман"

про стягнення заборгованості за договором поставки

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Хміль В.М. (дов.№13/10/14 від 13.10.2014)

від відповідача: Ястремський О.Я. (дов.№б/н від 18.08.2014)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслюкс" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Малого приватного підприємства "Гетьман" про стягнення заборгованості за договором поставки.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих за Договором №4144тр від 08.02.2010 зобов'язань, а саме щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2014 порушено провадження у справі №910/16254/14 та призначено її до розгляду на 09.09.2014 року.

За наслідками судового засідання 09.09.2014, суд відклав розгляд справи на 30.09.2014, відмовляючи водночас у задоволенні клопотання відповідача від 08.09.2014 про відкладення розгляду справи, з огляду на його необґрунтованість.

15.09.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 30.09.2014, суд у задоволення клопотання представника відповідача, продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 14.10.2014 року.

У судовому засіданні 14.10.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням наданої 09.09.2014 заяви про зменшення розміру позовних вимог, та просив задовольнити позов.

Представник відповідача заявив клопотання про призначення судової експертизи у справі та просив його задовольнити.

Суд, вивчивши надане клопотання та заслухавши пояснення представник відповідача, відмовив у його задоволенні, з огляду не необґрунтованість, оскільки відповідачем не надано до клопотання жодних доказів, що б підтверджували викладені у ньому доводи.

До того ж, суд зауважує, що оскільки відзиву на позовну заяву відповідачем так і не подано, справа розглядається за наявними у ній матеріалами, відповідно до положень ст..75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

08.02.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транслюкс» (постачальник) та Малим приватним підприємством «Гетьман» (покупець) укладено Договір №4144тр, відповідно до предмета якого постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим Договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього Договору.

Право власності на товар переходить від постачальника та покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару. (п.1.3. Договору).

Відповідно до умов п.3.3.Договору, покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом 35 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

Пунктами 5.1. та 5.3. Договору сторони погодили, що в разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному договору, сторони несуть відповідальність, згідно чинного законодавства України. Також, у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено відповідно до товарно-транспортних накладних №ВРС-008720 від 26.08.2013 товару на суму 20389,25 грн., №ВРС-008877 від 31.08.2013 на суму 3841,85 грн., №ВРС-008878 від 31.08.2013 на суму 2973,10 грн., №ВРС-008882 від 31.08.2013 на суму 1962,00 грн., №ВРС-011917 від 23.12.2013 на суму 39861,60 грн., №ВРС-001603 від 06.03.2014 на суму 10120,20 грн. та №ВРС-001763 від 13.03.2014 на суму 38848,60 грн., тобто на загальну суму розміром 112996,60 грн. Перелічені накладні є підписаними та скріпленими печатками обох сторін, тобто засвідчено момент передачі даного товару у власність до покупця.

Проте, у порушення прийнятих за Договором зобов'язань, оплата відповідачем товару так і не була здійснена, що спричинило звернення позивача із даним позовом до суду із заявленими до стягнення також штрафних санкцій, а саме пені у розмірі 7327,03 грн., 3% річних у розмірі 1629,84 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7321,30 грн.

Під час розгляду спору у суді, позивачем надано заяву про зменшення розміру позовних вимог, враховуючи проведення відповідачем часткової оплати боргу у розмірі 43200,00 грн., що підтверджується банківськими виписками про рух коштів на поточному рахунку позивача станом на 04.09.2014 року.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач просить призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, оскільки відповідача вважає, що підписання договору поставки здійснено не уповноваженою на те особою, та є необхідність встановлення достовірності підписів на всіх видаткових накладних, згідно яких виникла заборгованість.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 08.02.2010 між сторонами укладено договір №4144тр, за яким постачальник зобов'язується поставити (продати) покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору.

Позивач виконав свої зобов'язання за Договором у повному обсязі та поставив відповідачу товар на загальну суму 112996,60 грн., що посвідчується наявними у матеріалах справи підписаними обома сторонами товарно-транспортними накладними, однак оплата відповідачем за поставлений товар була здійснена частково, а саме сплачено 43200,00 грн. під час розгляду спору у суді.

Так, як вбачається із матеріалів справи, відповідач фактично визнав наявний перед позивачем борг за поставлений товар, оскільки під час розгляду спору судом ним здійснено часткову сплату заборгованості.

Окрім того, підписуючи товарно-транспортні накладні, відповідачем посвідчено факт отримання у власність поставленого позивачем товару, а відтак і обумовлено виникнення обов'язку по його оплаті.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд відхиляє твердження відповідача про необхідність встановлення достовірності підписів на всіх видаткових накладних, згідно яких виникла заборгованість, оскільки дані твердження є лише власним без документальним припущенням відповідача та не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, а відтак підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи суд не вбачає.

Окрім того, укладений між сторонами Договір поставки сторонами оскаржуваний не був та у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Також, оскільки відповідачем відбулось погашення частини боргу за поставлений товар згідно наявних у матеріалах справи видаткових накладних, суд вважає недоречним прохання відповідача проводити судову експертизу по встановленню дійсності підписів на них, оскільки дане твердження суперечить тоді власним діям відповідача.

З огляду на наведене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та наявність у відповідача заборгованості документально підтвердженою, а відтак заявлені позовні вимоги щодо стягнення основної суми боргу у розмірі 69796,60 грн. підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 7327,03 грн., 3% річних у розмірі 1629,84 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7321,30 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктами 5.1. та 5.3. Договору сторони погодили, що в разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному договору, сторони несуть відповідальність, згідно чинного законодавства України. Також, у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум, строків, ставок і методики нарахувань пені за період у розмірі 7327,03 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат розміром 1629,84 грн. та 7321,30 грн. відповідно, такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Транслюкс" до Малого приватного підприємства "Гетьман" про стягнення заборгованості за договором поставки - задовольнити повністю.

Стягнути з Малого приватного підприємства "Гетьман" (03164, місто Київ, вулиця Клавдіївська, будинок 34, квартира 48; ідентифікаційний код 21635903) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транслюкс" (01001, місто Київ, вулиця Софіївська, 10А, ідентифікаційний код 35465823) 69796 (шістдесят дев'ять тисяч сімсот дев'яносто шість) гривень 60 копійок основного боргу, 7327 (сім тисяч триста двадцять сім) гривень 03 копійки пені, 1629 (одну тисячу шістсот двадцять дев'ять) гривень 84 копійки 3% річних, 7321 (сім тисяч триста двадцять одну) гривню 30 копійок інфляційних втрат та 2585 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 49 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 14.10.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 20.10.2014 року

Суддя К.В. Полякова