Постанова

від 03.02.2015 по справі 910/16254/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р. Справа№ 910/16254/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Жук Г.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Мельниченко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Гетьман"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2014р.

у справі № 910/16254/14 (суддя: Полякова К.В.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Транслюкс"

до Малого приватного підприємства "Гетьман"

про стягнення заборгованості за договором поставки

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості, з врахуванням індексу інфляції, за договором поставки в розмірі 120 317,90 грн., а також пеню 7327,03 грн. та трьох процентів річних 1 629,84 грн.

У вересні 2014 року позивач звернувся до господарського суду з заявою про зменшення позовних вимог в зв'язку з частковою оплатою та просив стягнути борг, з врахуванням індексу інфляції в сумі 77117,90 грн. , пеню 7 327,03 грн. та три проценти річних 1 629,84 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.10.2014р. у справі № 910/16254/14 у задоволено повністю: стягнуто з малого приватного підприємства "Гетьман" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транслюкс" 69796 гривень 60 копійок основного боргу, 7327 гривень 03 копійки пені, 1629 гривень 84 копійки 3% річних, 7321 гривню 30 копійок інфляційних втрат.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач зобов'язання за договором №4144 тр виконав в повному обсязі, поставивши позивачу товар на суму 112 996,60 грн., проте відповідач в повному обсязі не розрахувався за отриманий товар.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, мале приватне підприємство "Гетьман" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2014р. та відмовити в задоволені позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не було встановлено повноваження осіб які приймали товар згідно даних товарно-транспортних накладних та хто їх підписував.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Гетьман" та призначено справи № 910/16254/14 до розгляду.

В подальшому розгляд справі двічі відкладався за клопотанням представника відповідача, представник позивача жодного разу у судове засідання не з'являвся.

02.02.2015 року через відділ документального забезпечення від представника відповідача, в трете надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для його задоволення з наступних мотивів.

У відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Таким чином, наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання, не можуть бути визнані поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Керівник (виконавчий орган) підприємства може, як самостійно здійснювати представництво інтересів товариства директором, якого він являється, так і не позбавлений права обрати будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функції по представництву інтересів підприємства.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги (а.с.53,54), явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 03.02.2015р. за відсутності представників позивача та відповідача.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.02.2010 між ТОВ "Транслюкс" та МПП "Гетьман" укладено договір №4144тр (а.с.10)

За умовами зазначеного договору, постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору. Право власності на товар переходить від постачальника та покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару. (п.1.3. договору). Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом 35 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.(п. 3.3. договору). Сторони погодили, що в разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному договору, сторони несуть відповідальність, згідно чинного законодавства України. Також, у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.(пунктами 5.1. та 5.3. договору)

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем поставлено відповідно до товарно-транспортних накладних №ВРС-008720 від 26.08.2013 товару на суму 20389,25 грн., №ВРС-008877 від 31.08.2013 на суму 3841,85 грн., №ВРС-008878 від 31.08.2013 на суму 2973,10 грн., №ВРС-008882 від 31.08.2013 на суму 1962,00 грн., №ВРС-011917 від 23.12.2013 на суму 39861,60 грн., №ВРС-001603 від 06.03.2014 на суму 10120,20 грн. та №ВРС-001763 від 13.03.2014 на суму 38848,60 грн., засвідчено момент передачі даного товару у власність до покупця.

Позивач звернувся з позовними вимогами, в зв'язку з порушення прийнятих за договором зобов'язань, оплата відповідачем поставленого товару, відповідно до умов договору № 4144 тр здійснена не була, тому позивач просив стягнути також штрафні санкції, а саме пеню у розмірі 7327,03 грн., 3% річних у розмірі 1629,84 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7321,30 грн.

Як уже було зазначено вище, позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, у зв'язку з перерахуванням відповідачем часткової оплати боргу у розмірі 43200,00 грн., що підтверджується банківськими виписками про рух коштів на поточному рахунку позивача станом на 04.09.2014 року.(а.с.29-30)

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином доведено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором поставки у повному обсязі , надавши відповідачу товар на загальну суму 112996,60 грн., однак оплата відповідачем за поставлений товар була здійснена частково, а саме сплачено 43200,00 грн. під час розгляду спору у суді. Також, у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання відповідачем щодо оплати поставлено товару на підставі ст. 625 ЦК України стягнув 7 327,03 -пені, три відсотки річних 1 629, 84 грн., 7 321, 03 грн. - інфляційних витрат.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем було укладено договор поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно вимог ст. ст. 662-664 ЦК України постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором. Обов'язок продавця вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Місцевий господарський суд правомірно, посилаючись на норми ст.ст. 173, 193 ГК України, ст. ст. 509, 526, 626, 629 ЦК України зазначив, що підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі та поставив відповідачу товар на загальну суму 112996,60 грн., що посвідчується наявними у матеріалах справи підписаними обома сторонами товарно-транспортними накладними, однак оплата відповідачем за поставлений товар була здійснена частково, а саме сплачено 43200,00 грн.

Оскільки, відповідачем було частково здійснено оплату заборгованості за товар, тому колегія суддів вважає, що останній фактично визнав наявний перед позивачем борг за поставлений товар.

Відповідно до п.1.2 договору про поставку продукції № 4144 тр від 08.02.2010 року, передбачено, що сторони до договору застосовують умови DDP - доставка продавцем товару в пункт, вказаний покупцем (редакція «Інкотермс» 2000 року), право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі, про те, що судом першої інстанції не було встановлено повноваження осіб які приймали товар згідно даних товарно-транспортних накладних та хто їх підписував, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки зазначені твердження не підтверджені жодними належними та допустимим доказами.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що судом першої інстанції необґрунтовано було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи, оскільки як свідчать матеріали справи, укладений між сторонами договір поставки сторонами оскаржуваний не був та у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Крім того, оскільки відповідачем відбулось погашення частини боргу за поставлений товар згідно наявних у матеріалах справи товарно-транспортних накладних, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги відповідача про проведення експертизи є необґрунтованими та суперечать діям відповідача.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженні належними та допустимим доказами у справі, а тому судом першої інстанції правомірно було задоволено позовні вимоги щодо стягнення основної суми боргу у розмірі 69796,60 грн.

Окрім того, судом першої інстанції були задоволенні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 7327,03 грн., 3% річних у розмірі 1629,84 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7321,30 грн.

Відповідно ст.. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч.1. ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено п.1. ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За умовами пунктів 5.1. та 5.3. договору сторони погодили, що в разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному договору, сторони несуть відповідальність, згідно чинного законодавства України. Також, у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів перевіривши розрахунки пені, 3% річних та індексу інфляції, з урахуванням умов договору та приписів ст. 232 ГК України, вважає їх вірними, обґрунтованим та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України, а тому вимоги позивача правомірно було задоволено судом першої інстанції та стягнуто з відповідача пені у розмірі 7327,03 за період грн., 3% річних в розмір 1629,84 грн. та інфляційних витрат в розмір 7321,30 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 14.10.2014 року у справі № 910/16254/14, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Гетьман" на рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2014 року у справі № 910/16254/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2014 року у справі № 910/16254/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/16254/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Г.А. Жук

Є.Ю. Пономаренко