Рішення

від 05.11.2014 по справі 910/18368/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18368/14 05.11.14

за позовом: Національного банку України, м.Київ, ЄДРПОУ 00032106

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт», м.Київ, ЄДРПОУ 23522899

про стягнення 110 706,81 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Лобач-Свинова К.В. - юр.конс.; Чорний І.Д. - заст.кер.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Національний банк України, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 64 280,68 грн., штрафу в сумі 43 987,87 грн., 3% річних в розмірі 317 грн. та інфляційних втрат в сумі 2121,26 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №К-5027 від 11.12.2012р. в частині здійснення поставки товару у визначені договором строки, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 05.11.2014р. не з'явився, представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву не надав.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, виходячи з наступного:

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03127, м.Київ, Голосіївський район, вул.Васильківська, буд.55, кім.4.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 22.10.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Наразі, про отримання відповідачем зазначеної вище судової кореспонденції свідчить поштове повідомлення №0103031691668

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт», яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи вказане вище поштове повідомлення, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, за висновками суду, з 11.09.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження, що підтверджується поштовим повідомленням №0103031123368) у відповідача було достатньо часу для висловлення свої правової позиції по суті спору та надання витребуваних доказів.

Крім того, судом також враховано, що ухвалою від 22.10.2014р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши всі представлені заявником докази, господарський суд встановив:

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2012р. між Національним банком України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» (постачальник) було укладено договір №К-5027, згідно з п.1.1 якого постачальник здійснює постачання періодичних видань України за 2013 рік за назвами, у кількості та за адресами згідно додатку №1 до договору.

Відповідно до п.3.1 укладеного між сторонами правочину загальна вартість за договором та додатком №1 до нього становить 312 097,33 грн.

У п.12.1 договору №К-5027 від 11.12.2012р. зазначено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими особами і діє до 30.01.2014р.

У разі невиконання сторонами умов цього договору у встановлений термін, останній діє до повного виконання контрагентами своїх зобов'язань (п.12.2 договору №К-5027 від 11.12.2012р.).

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №К-5027 від 11.12.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

У ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, з п.3.1 договору №К-5027 від 11.12.2012р. вбачається, що загальна вартість за договором становить 312 097,33 грн. Таку вартість продукції, що поставляється за спірним правочином, сторони також погодили у додатку №1 до договору.

За умовами п.4.1 укладеного між позивачем та відповідачем правочину замовник перераховує постачальнику суму в розмірі 100% від загальної вартості товару протягом 15 робочих днів з дати отримання договору, підписаного повноважними представниками сторін.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного між сторонами правочину позивачем було здійснено попередню оплату у строк, що визначений договором. Вказані обставини підтверджуються представленим до матеріалів справи позивачем меморіальним ордером №1100002350 від 14.12.2012р. на суму 312 097,33 грн.

Ухвалами від 03.09.2014р. та від 22.10.2014р. господарського суду відповідача було зобов'язано надати заперечення щодо отримання від Національного банку України попередньої оплати в розмірі 100% вартості товару за договором №К-5027 від 11.12.2012р.

Проте, відповідач жодних заперечень з приводу отримання від позивача грошових коштів в сумі 312 097,33 грн. в якості попередньої оплати за спірним договором не надав.

При цьому, як вже вказувалось, з 11.09.2014р. (дата отримання ухвали про порушення провадження у справі) у Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» було достатньо часу для висловлення своєї правової позиції спору.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства та умови укладеного між сторонами правочину, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, господарський суд встановив, що позивач свої зобов'язання з попередньої оплати товару за договором №К-5027 від 11.12.2012р. виконав належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вказувалось вище, згідно з п.1.1 договору №К-5027 від 11.12.2012р. постачальник здійснює поставку періодичних видань України за 2013р. за назвами та у кількості, що наведені у додатку №1 до спірного правочину.

У додатку 1 до укладеного між сторонами правочину контрагентами погоджено конкретний перелік, кількість періодичних видань України, що поставляються на підставі договору №К-5027 від 11.12.2012р., та адреси їх доставки.

Всі послуги з доставки, завантаження та розвантаження товару надаються постачальником (п.1.2 договору №К-5027 від 11.12.2012р.).

За умовами п.2.1 спірного правочину продаж і доставка замовнику товару в повному обсязі згідно з додатком №1 до договору здійснюється постачальником до 9.00 години не пізніше, ніж на другий робочий день з дати виходу періодичних видань з друку (крім вихідних, святкових та неробочих днів).

Отже, враховуючи умови укладеного між сторонами правочину, а також приймаючи до уваги належне виконання замовником своїх зобов'язань з внесення попередньої оплати, розмір якої погоджено контрагентами у п.3.1 спірного правочину, суд дійшов висновку, що строк поставки товару за договором №К-5027 від 11.12.2012р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариство з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» свої зобов'язання з поставки періодичних видань виконало лише частково, а саме на суму 228 971,79 грн., в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість з невикористаної попередньої оплати в розмірі 64 280,68 грн.

На підтвердження факту отримання у період з 02.01.2013р. по 12.11.2013р. друкованої продукції від постачальника заявником представлено до матеріалів справи видаткові накладні.

Одночасно, наявний в матеріалах справи акт звіряння розрахунків за період з 26.11.2012р. по 30.09.2013р. між Головним управлінням господарського забезпечення Національного банку України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» суд до уваги не приймає, оскільки акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення господарської та існування заборгованості, оскільки за своєю правовою природою не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. Аналогічну позицію наведено у постанові від 21.05.2014р. Вищого господарського суду України по справі №13/17/2012/5003. Наразі, зміст вказаного акту звірки спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Ухвалами від 03.09.2014р. та від 22.10.2014р. господарського суду відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх зобов'язань з поставки товару за договором №К-5027 від 11.12.2012р.

Проте, як вже неодноразово зазначалось, вимог господарського суду відповідачем виконано не було, факт порушення своїх обов'язків за спірним правочином не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Отже, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме листів №54 від 11.04.2013р. та №77/1-7 від 05.07.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» у зв'язку з припиненням виходу з друку декількох видань було повернуто Національному банку України грошові кошти на загальну суму 18 844,86 грн., що підтверджуються платіжними дорученнями №67 від 11.04.2013р. на суму 16 968,24 грн. та №91 від 05.07.2013р. на суму 1876,62 грн.

14.03.2014р. позивачем було скеровано на адресу відповідача вимогу №72-006/10408 від 14.03.2014р. про виконання договору №К-5027 від 11.12.2012р., в якій Національний банк України просив повернути попередню оплату в сумі 64 280,68 грн. та відмовився від договору №К-5027 від 11.12.2012р.

Наведену претензію було отримано відповідачем 24.03.2014р., що підтверджується поштовим повідомленням №0100805383040.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, станом на момент вирішення спору Товариством з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» попередню оплату в сумі 64 280,68 грн. не повернуто.

За таких обставин, враховуючи наведе вище, приймаючи до уваги всі наявні в матеріалах справи документи, з огляду на те, що відповідачем так і не було спростовано факту неналежного виконання своїх обов'язків з поставки товару за договором №К-5027 від 11.12.2012р. та заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» в частині стягнення попередньої оплати в розмірі 64 280,68 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, господарський суд також зазначає, що посилання заявника, як на підставу позовних вимог, на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Згідно п.1 ч.2 ст.11, ч.ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічну позицію наведено у постанові від 02.10.2013р. Верховного суду України по справі №6 8цс13.

Системний аналіз наведених положень дає можливість дійти висновку про те, що договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

У постанові від 22.01.2013р. Верховного Суду України по справі №5006/18/13/2012 вказується на те, що положення цієї статі застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Вказана норма права також може бути застосована до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як встановлено судом, у даному випадку правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору поставки, в якому сторони вільно на власний розсуд визначили кількість та номенклатуру товару, його вартість та порядок оплати, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства ці умови є обов'язковими для сторін.

Тобто, за своєю правовою природою грошові кошти, які було отримано відповідачем, є попередньою оплатою, обов'язок по внесенню якою виник у позивача саме на підставі договору К 5027 від 11.12.2012р. Навіть у разі порушення постачальником своїх зобов'язань з поставки продукції, отримані останнім у якості авансу грошові кошти не можуть вважатись безпідставно набутим майном.

Таким чином, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги позицію Верховного Суду України суд дійшов висновку, що нормативні посилання Національного Банку України на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України є необґрунтованим.

Пунктом 3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Національного банку України про стягнення штрафу в розмірі 43 987,87 грн., 3% річних в сумі 317 грн. та інфляційних втрат в розмірі 2121,26 грн. підлягають задоволенню частково. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

За приписами ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 8.3 договору №К-5027 від 11.12.2012р. передбачено, що у разі відмови постачальником в односторонньому порядку виконувати підписаний договір, він сплачує замовнику штраф у розмірі 15% від загальної вартості договору протягом трьох робочих днів з дати повідомлення про розірвання.

Як встановлено судом вище, відповідач припинив поставку друкованої продукції позивачу, тобто, фактично своїми діями постачальник відмовився в односторонньому порядку виконувати зобов'язання за договором №К-5027 від 11.12.2012р., що складає диспозицію п.8.3 вказаного правочину.

Як вказувалось вище, 14.03.2014р. позивачем було скеровано на адресу відповідача вимогу №72-006/10408 від 14.03.2014р. про виконання договору №К-5027 від 11.12.2012р., в якій Національний банк України просив повернути попередню оплату в сумі 64 280,68 грн., сплатити неустойку в сумі 43 987,87 грн. та відмовився від договору №К-5027 від 11.12.2012р. Наведену претензію було отримано відповідачем 24.03.2014р., що підтверджується поштовим повідомленням №0100805383040.

Отже, приймаючи до уваги припинення відповідачем в односторонньому порядку поставки друкованої продукції, заявником на підставі п.8.3 договору №К-5027 від 11.12.2012р. було нараховано та заявлено до стягнення штраф в сумі 43 987,87 грн.

Після проведення перевірки наданого заявником розрахунку неустойки, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

З приводу вимог Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» про стягнення 3% річних в розмірі 317 грн. та інфляційних втрат в сумі 2121,26 грн. господарський суд зазначає таке.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом п.1.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Одночасно, у п.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку , повернення коштів у разі припинення зобов'язання за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав .

У даному випадку підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат стало порушення відповідачем передбачених договором строків поставки товару та неповернення попередньої оплати, що за своєю правовою природою не є порушенням грошового зобов'язання.

Тобто, в силу закону нарахування 3% річних та інфляційних втрат є можливим лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Проте, обов'язок поставити товар не є грошовим зобов'язанням, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів, внаслідок чого нарахування позивачем трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суму вартості товару, що був поставлений з порушенням встановленого строку, є неправомірним.

Аналогічну позицію наведено і у постанові від 19.02.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/10416/13.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи все наведене вище, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Національного банку України, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 64 280,68 грн., штрафу в сумі 43 987,87 грн., 3% річних в розмірі 317 грн. та інфляційних втрат в сумі 2121,26 грн.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Національного банку України, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 64 280,68 грн., штрафу в сумі 43 987,87 грн., 3% річних в розмірі 317 грн. та інфляційних втрат в сумі 2121,26 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Передплатна агенція «Самміт» (03127, м.Київ, Голосіївський район, вул.Васильківська, буд.55, кім.4, ЄДРПОУ 23522899) на користь Національного банку України (01601, м.Київ, Печерський район, вул.Інститутська, буд.9, ЄДРПОУ 00032106) основний борг в розмірі 64 280,68 грн., штраф в сумі 43 987,87 грн. та судовий збір в розмірі 2165,37 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 05.11.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 10.11.2014р.

Суддя М.О.Любченко