Постанова

від 06.11.2014 по справі 910/12830/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2014 р. Справа№ 910/12830/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Пугач В.В. - представник за дов. №185 від 14.07.2014р.,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду м. Києва від 01.09.2014 р.

у справі № 910/12830/14 (суддя: Літвінова М.Є.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Метал"

про стягнення 24 820,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Метал" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача пеню - 300,41 грн., 3 % річних - 60,30 грн., інфляційні втрати - 323,84 грн., упущену вигоду в розмірі 19 135,60 грн. та компенсацію шкоди завданої ділової репутації у розмірі 5000,00 грн. ( з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2014р. позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Метал" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 пеню - 132,81 грн., 3 % річних - 21,63 грн., інфляційні втрати - 323,84 грн., судовий збір - 35,21 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2014р. у справі №910/12830/14 в частині відмови в задоволенні вимог стягнення упущеної вигоди в розмірі 19135,60 грн., компенсації шкоди завданої діловій репутації в розмірі 5000,00 грн. та судового збору, прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Крім того, апелянт зазначив, що саме через невиконання зобов'язань відповідачем було недоотримано значну частину прибутку, отримання якого було безпосередньо пов'язане з поставкою скаржником продукції.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 29.09.2014 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 було прийнято до провадження.

Представник позивача в засідання Київського апеляційного господарського суду 06.11.2014р. не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням №0439408.

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, позивач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 06.11.2014р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2014р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи,

05.12.2013р. між позивачем та Приватним Підприємством «ЛЕОМУЗ» було укладено договір поставки №5/12 на виготовлення та постачання комплектів музичних струн в кількості 2100 одиниць. Вартістю 24195,60 грн.

Відповідач направив позивачу рахунок-фактури №212 від 18.12.2013р. на суму 7229,88 грн. на поставку проволоки, на підставі якого позивач перерахував відповідачу попередню оплату, що підтверджується платіжним дорученням № 155 від 23.12.2013р. на суму 5060,00 грн.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Таким чином, за загальним правилом, виходячи зі змісту вказаних положень Цивільного кодексу України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати товару одразу після його прийняття, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Сторони можуть відійти від цього правила лише у разі здійснення попередньої оплати (стаття 693 Цивільного кодексу України), або застосувавши розстрочення платежу (стаття 695 Цивільного кодексу України).

Так, правовідносини сторін даного спору щодо поставки товару склались на умовах його попередньої оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У зв'язку з тим, що виконання зобов'язань відповідача перед позивачем щодо поставки товару втратило інтерес для позивача, як кредитора за вказаним зобов'язанням, через прострочення відповідачем строків поставки товару та його не поставкою взагалі, позивач направив відповідачу претензією за №010414 від 02.04.2014р. та вимагав повернути передплату за неодержаний товар.

Платіжним дорученням №1038 від 24.06.2014р. відповідач повернув суму попередньої оплати у розмірі 5060,00 грн. на рахунок позивача.

Так, позовні вимоги мотивовані тим, що через невиконання відповідачем поставки товару, позивачем недоотримано значну частину прибутку, оскільки ним не було виконано умови договору поставки №5/12 від 05.12.2013р. на виготовлення та постачання комплектів музичних струн в кількості 2100 одиниць.

Позивач в свою чергу звернувся до суду в порядку ст. 22 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, про стягнення упущеної вигоди в сумі 19135,60 грн. та шкоди завданої діловій репутації у сумі 5000,00 грн.

Відповідно до п. 2 пункту 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з п. 1 ст. 224 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З указаних норм законодавства України випливає, що особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала би відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою, тобто у разі належного виконання зобов'язання іншою особою.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.

Позивачем, не підтверджені розрахунки про можливі доходи, тому наданий суду розрахунок до уваги не прийнятий. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що позивачем при визначенні упущеної вигоди (неодержаних доходів) не вжиті заходи для їх одержання (ст.623 Цивільного кодексу України), оскільки останній не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті виставленого рахунку (товар відпускається після здійснення 100% передоплати).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з твердженням скаржника, що саме через невиконання зобов'язань відповідачем було недоотримано значну частину прибутку, отримання якого було безпосередньо пов'язане з поставкою скаржником продукції.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення упущену вигоду в розмірі 19135,60 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення шкоди завданої діловій репутації у розмірі 5000,00 грн., з огляду на наступне.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно із ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. №4 визначено, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем в свою чергу в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено належними та допустимими доказами, в чому полягає моральна шкода, а також з яких міркувань він виходив, визнаючи її розмір, а враховуючи, що судом не встановлено наявності як протиправної поведінки, так і вини відповідача у понесення позивачем шкоди.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо стягнення пені у розмірі 300,41 грн., 3 % річних - 60,30 грн. та інфляційних втрат у розмірі 323,84 грн., Київський апеляційний господарський суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

02.04.2014р. позивач звернувся до відповідача з претензією №010414 щодо повернення грошових коштів, сплачених за товари, постачання яких не здійснено, та просило повернути грошові кошти, сплачені за товар в сумі 5060,00 грн., шляхом її перерахування до 10.04.2014р., тобто прострочення наступає з 10.04.2014р., що є початковою датою для нарахування пені та 3 % річних.

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми пені та 3 % річних, погоджується з розрахунком суду першої інстанції, що обґрунтованими є вимоги позивача лише про стягнення пені та трьох відсотків річних за період з 10.04.2014р. до 31.05.2014р., що становить 132,81 грн. - пені, 21,63 грн. - 3% річних.

Інфляційні втрати підлягають задоволенню у розмірі заявленому позивачем - 323,84 грн., враховуючи, що в порядку п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності клопотання заінтересованої сторони, суд не може виходити за межі позовних вимог.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2014р. у справі №910/12830/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2014р. у справі №910/12830/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12830/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун