Ухвала

від 30.10.2014 по справі 523/20016/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/8522/14

Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Троїцької Л.Л., Кварталової А.М.,

при секретарі:Добряк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ПП „Тана" - Калашнікової Наталі Олександрівни на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 11 серпня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ПП „Тана" про відшкодування моральної шкоди та шкоди завданої ушкодженням здоров'я -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до Суворовського районного суду м.Одеси з позовом до ПП „Тана" про відшкодування майнової та моральної шкоди та шкоди завданої ушкодженням здоров'я, мотивуючи це тим, що ОСОБА_4 та Приватне підприємство ТАНА 18 грудня 2008 року уклали договір перевезення від станції Одеса-Привоз до станції Старі Маяки . Укладення відповідного договору перевезення підтверджується платіжним документом № 368852 від 18.12.2008 року. Перевезення здійснювалося маршрутним автомобілем марки Мерседес-Бенц , державний номер НОМЕР_1, який керував водій ОСОБА_5. Приблизно о 09:00 на 411 км автодороги М-05 Київ-Одеса сталося перекидання маршрутного автомобіля. Ця подія була відповідним чином зафіксована правоохоронними органами, про що свідчить довідка СВ Іванівського РВГУМВД України в Одеській області №54/109 від 13.01.09 року. Приватне підприємство ТАНА , в якості Перевізника за договором перевезення від 18.12.09 року, склало акт про факт нещасного випадку від 26.01.2009 року. В результаті дорожньо-транспортної пригоди здоров'ю позивачки були заподіяні пошкодження, в зв'язку із чим її було доставлено в травматологічне відділення Радостненської дільничної лікарні та надана перша допомога, що підтверджується довідкою дільничної лікарні смт. Радісне від 05.01.09 року. В той же день позивачка була перевезена до реанімаційного відділення Одеської обласної клінічної лікарні, де її було прооперовано. В Одеській обласній клінічній лікарні позивачка знаходилась з 18.12.08 року по 15.01.2009 року, відповідно до виписки-епікризу з історії хвороби №30321/1608, їй був поставлений наступний діагноз: політравма, закрита черепно-мозкова травма, перелом грудини,закритий чрезмищелковий перелом лівої плечової кістки зі зміщенням відломків, ускладнений фликтенами та невритом лівого ліктьового нерву, гематома правої тім'яної області, атеросклероз аорти, тахікардіальний синдром, СН 2А ст., артеріальна гіпертензія. Після того, як позивачку виписали з Одеської обласної клінічної лікарні вона постійно проходила лікування та знаходилася під наглядом лікарів в поліклініці № 29 м. Одеси. В зв'язку з отриманням в результаті ДТП травм позивачка майже 4 місяці була непрацездатна. Крім того, позивачка була вимушена проходити курс лікування в санаторії Хмільник , Лермонтовському клінічному санаторії та в інших установах. 21 квітня 2009 року позивача знову було прооперовано, в зв'язку із заподіяними внаслідок ДТП травмами, про що свідчить виписка-епікриз з медичної карти № 05973. 07 вересня 2011 року вироком Іванівського суду Одеської області ОСОБА_5 був визнаний винним та засуджений за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України. В рамках розгляду кримінальної справи судом цивільний позов не заявлявся. Позивачка стверджує, що унаслідок завдання їй травм, вона витратила значну кількість грошей на ліки, консультації фахівців та санаторне лікування. Майнову шкоду позивачка оцінює у розмірі 5 663, 15 гривень, що підтверджується платіжними документами. Після отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди травм позивачка стала інвалідом 3 групи безстроково, про що свідчить довідка МСЕК. Позивачка стверджує, що вона потребує лікування у санаторних закладах, при цьому вартість путівки складає у розмірі 6000 гривень. Позивачка також просить відшкодувати їй втрачений заробіток у зв'язку з втратою працездатності, оскільки вона стала інвалідом. На підставі викладеного, позивачка просить стягнути з відповідача втрачений заробіток у зв'язку з втратою працездатністю, а також вартість лікування у санаторних закладах, на підставі ч. 2 ст. 1195 ЦК України, виходячи з мінімальної заробітної плати у розмірі 1218 гривень на 2012 рік, за один календарний рік у розмірі 14616 гривень. Позивачка також посилається на те, що внаслідок ДТП вона втратила працездатність, її ліва рука не працює, вона тривалий час перебувала на лікуванні, вона перенесла численні операції, які супроводжувалися болем та втратою часу на відновлення. Після ДТП у неї з'явився страх перед транспортними засобами. Крім того, моральні переживання супроводжуються тим, що з моменту ДТП перевізник жодним чином не відшкодував їй майнову та моральну шкоду, що викликає відчуття відсутності справедливості. На підставі викладеного, позивачка просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 60000 гривень.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11.02.2014 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача - ЗАТ „Примор`є" та ОСОБА_5.

19.06.2014 року ОСОБА_4 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з клопотанням про залишення без розгляду її позовних вимог до ПП „Тана" про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 5663 грн.15 коп.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 19.06.2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ПП „Тана" в частині відшкодування майнової шкоди у розмірі 5663 гривні 15 копійок залишено без розгляду на підставі п.5 ст.207 ЦПК України.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11.08.2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ПП „Тана" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПП „Тана" на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 35000 гривень. Позовні вимоги ОСОБА_4 до ПП „ТАНА" про стягнення разової матеріальної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ПП „Тана" - Калашнікова Н.О. звернулася до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11.08.2014 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди з ПП „Тана", в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення . першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову про стягнення моральної шкоди та відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров'я, суд першої інстанції виходив з того, що 18.12.2008 року ОСОБА_4 було придбано квиток на автобусний маршрут від станції Одеса-Привоз до станції Старі Маяки . Того ж дня о 09:00 на 411 км автодороги М-05 Київ-Одеса сталося перекидання маршрутного автомобіля, внаслідок чого позивач отримала тілесні ушкодження. Вироком суду, який вступив в законну силу, винним у скоєнні ДТП, внаслідок якого завдано шкоду здоров`ю позивачки, визнано ОСОБА_5, який на час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з ПП Тана і виконував свої трудові обов`язки. В результаті ДТП, позивач отримала численні травми, тривалий час перебувала на лікуванні, а також отримала третю групу інвалідності. Вищевказані факти свідчать про фізичний біль та страждання позивачки, про її душевні страждання, яка вона відчувала. З урахуванням встановлених обставин справи, тяжкості душевних та фізичних страждань позивачки, дій відповідача, який відмовився відшкодувати спричинену шкоду, моральна шкода підлягає задоволенню у розмірі 35000 гривен. На час ДТП позивач була особою пенсійного віку та офіційно не була працевлаштована, у зв'язку з чим, вона не втрачала заробіток. Доказів понесення додаткових витрат, пов`язаних з перебуванням на санаторно-курортному лікуванні, оплатою вартості путівки, позивач не представила.

Судова колегія зауважує, що рішення суду оскаржується відповідачем тільки в частині задоволених судом вимог позивача про стягнення моральної шкоди, в іншій частині рішення суду відповідачем не оскаржується. Позивачем рішення суду не оскаржено.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що:

- ОСОБА_4 та Приватне підприємство ТАНА 18 грудня 2008 року, відповідно до ст. 910 ЦК України, уклали договір перевезення від станції Одеса-Привоз до станції Старі Маяки , що підтверджується платіжним документом № 368852 від 18.12.2008 року. (а. с. 10);

- Перевезення здійснювалося маршрутним автомобілем марки Мерседес-Бенц . державний номер НОМЕР_1, водієм ПП Тана ОСОБА_5;

- Приблизно о 09:00 18 грудня 2008 року на 411 км автодороги М-05 Київ-Одеса сталося перекидання маршрутного автомобіля, яке відбулось за вини водія ОСОБА_5

- Вироком Іванівського районного суду Одеської області ОСОБА_5 був осуджений за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. При цьому вироком встановлено, що ОСОБА_5, керуючи маршрутним автомобілем марки Мерседес-Бенц . державний номер НОМЕР_1, 09:00 на 411 км автодороги М-05 Київ-Одеса порушив правила дорожнього руху, в результаті чого відбулось перекидання маршрутного автомобіля, внаслідок якого, ОСОБА_4 отримала тілесні пошкодження середньої важкості, наслідком яких стала втрата працездатності не менш однієї третини. Вищевказаним вироком також встановлений факт, що на час ДТП ОСОБА_5 працював водієм у ПП Тана , яке здійснювало пасажирські перевезення у відповідному напрямку (а. с. 32-35).

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка

завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Судова колегія погоджується з обґрунтуванням судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам з дотриманням норм матеріального та процесуального права, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як роз`яснено у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (далі по тексту - Постанова Пленуму) особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

Пункт 16 Постанови Пленуму роз`яснює, що відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст.. 22.3. Закону України № 1961-IV в редакції, що діяла на час укладення договору автоцивільної відповідальності та на час настання страхового випадку у грудні 2008 року, потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у

встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України . При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті

9.3 статті 9 цього Закону (на той час ліміт- 25500 грн). Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України , таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Тобто, розмір моральної шкоди встановлювався судом, а сама моральна шкода полягала виключно у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із її каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. При цьому за рішенням суду страховик відшкодував не більше 5 % від встановленого ліміту відповідальності, що складав на той час 25500 грн.

Позивачем заявлено про відшкодування моральної шкоди 60000 грн., в той час, як максимальна сума, що могла бути виплачена страховиком на користь позивача за рішенням суду складає 1275 грн.

Право звернення до суду належить позивачу. Втім не реалізація позивачем цього права по відношенню до страховика в даному випадку не спростовує висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача моральної шкоди.

Доводи апелянта про те, що ПП Тана не повинно відшкодувати моральну шкоду ОСОБА_4 з посиланням на те, що винним у ДТП, яким завдано шкоду здоров`ю позивача, вироком суду визнано ОСОБА_5, і позивач, будучи визнана потерпілою у справі, мала право та можливість звернутися але не звернулася з вимогами до винної особи у порядку ст. 1206 ЦК України, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки вказана норма передбачає обов`язок особи, яка вчинила злочин, відшкодувати витрати закладові здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Вимоги заявлені про відшкодування шкоди, завданої позивачці, а не в інтересах лікувального закладу.

Крім того, як уже зазначалося у рішенні виходячи із роз`ясень у п. 6 Постанови Пленуму на особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Приватного підприємства „Тана" Калашнікової Наталі Олександрівни - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту їїо проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.Л. Троїцька

А.М. Кварталова