Ухвала

від 14.10.2014 по справі 826/727/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/727/14 ( в 4-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

14 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотел-Дистрибуція» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфотел-Дистрибуція» звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000052207 від 10.01.2014р, № 0000062207 від 10.01.2014 р., № 000072207 від 10.01.2014 р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року позов задоволено повністю.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача на підставі наказу Державної податкової інспекції у Голосіївському у районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 10.12.2013№1733, направлення від 10.12.2013 №3293/22-07, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача.

За результатами перевірки складено акт від 23.12.2013 №468/1-22-07-34602059 (далі - акт перевірки) про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» (код ЄДРПОУ 34602059) з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), по взаємовідносинах з ТОВ «ВКФ «Мілана» (код ЄДРПОУ 30523272), ПП «Інсайт Плюс» (код ЄДРПОУ 33015134), ТОВ «Броксид» (код ЄДРПОУ 37700428), ТОВ «Ріо-Грандес» (код ЄДРПОУ 38256561), ПП «Роялті-Торг» (код ЄДРПОУ 38544719) за період з 01.10.2010 по 30.09.2013.

Під час перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 220 070,00 грн., пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 245 440,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з податку на додану вартість за вересень 2013 року на загальну суму 55 608,00 грн.

На підставі акта перевірки №468/1-22-07-34602059 відповідач прийняв наступні податкові повідомлення-рішення:

- форми «В4» №0000072207 від 10.01.2014, де зазначено, що позивач завищив від'ємне значення з податку на додану вартість у розмірі 55 608,00 грн.;

- форми «Р» №0000052207 від 10.01.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 234 553,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 220 070,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 14 483,00 грн.;

- форми «Р» №0000062207 від 10.01.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 303 636,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 245 440,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 58 196, 00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» звернулось до суду з цим позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» (Покупець) та ТОВ «Ріо-Грандес» (Постачальник) укладено Договір поставки №Т-17/08/2012 від 17.08.2012, предметом якого є постачання продукції, найменування, асортимент та кількість якого зазначаються у специфікації.

Як вбачається зі специфікацій №1 від 28.08.2012 та №2 від 07.09.2012, копії яких наявні в матеріалах справи, товаром, що постачався на виконання Договору поставки №Т-17/08/2012 від 17.08.2012 є плати базові блоки, аналогові лінії, ліцензії, системні телефони тощо.

Відповідно до пояснень представника позивача в період з серпня-вересня 2012 року ТОВ «Ріо-Грандес» здійснювало постачання товару на виконання вказаного договору, на підтвердження чого надав копії видаткових та податкових накладних.

Розрахунки з ТОВ «Ріо-Грандес» здійснено шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у розмірі 132 494,65 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

За результатом здійснення зазначеної господарської операції з контрагентом ТОВ «Ріо-Грандес» позивач включив до складу валових витрат суму витрат у розмірі 110 412,00 грн., а до складу податкового кредиту відніс суму податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, у розмірі 22 083,00 грн.

Також між ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» (Покупець) та ТОВ «Броксид» (Постачальник) укладено Договір поставки №Т-22/08/2011 від 22.08.2011, предметом якого є постачання продукції, найменування, асортимент та кількість якого зазначаються у специфікації.

Як вбачається зі специфікацій від 15.11.2011 №3та від 07.12.2011№4, копії яких наявні в матеріалах справи, товаром, що постачався на виконання Договору поставки №Т-22/08/2011 від 22.08.2011 є плати аналогових абонентів, базові блоки, драйвери, модулі оптичні, світильник растровий, телефон тощо.

Протягом вересня-грудня 2011 року ТОВ «Броксид» здійснювало постачання товару на виконання вказаного договору, що підтверджується копіями видаткових та податкових накладних, оформлених належним чином.

Розрахунки з ТОВ «Броксид» позивач здійснював шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у розмірі 519 312,44 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

За результатом здійснення зазначеної господарської операції з контрагентом ТОВ «Броксид» позивач включив до складу валових витрат суму витрат у розмірі 432 761,00 грн. та до складу податкового кредиту відніс суму податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, у розмірі 86 552,00 грн.

ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» (Покупець) уклало також Договір поставки №Т-03/06/2013 від 03.06.2013 з ПП «Роялті-Торг» (Постачальник), предметом якого є постачання продукції, найменування, асортимент та кількість якого зазначаються у специфікації.

Відповідно до специфікацій товаром, що постачався на виконання Договору поставки №Т-03/06/2013 від 03.06.2013, є телефони, приставки, зарядні пристрої, модулі, плати розширення тощо. Контрагент постачання вказаного товару здійснював у період з червня-вересня 2013 року, що підтверджується копіями видаткових та податкових накладних.

Розрахунок з ПП «Роялті-Торг» у розмірі 705 266,29 грн. позивач здійснив шляхом безготівкового перерахування грошових коштів.

За результатом здійснення зазначеної господарської операції з контрагентом ПП «Роялті-Торг» позивач включив до складу валових витрат суму витрат у розмірі 587 721,91 грн. та до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, у розмірі 117 544,00 грн.

Між ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» (Покупець) та ТОВ «ВКФ «Мілана» (Постачальник) укладено Договір поставки №17/05/2011 від 17.05.2011, предметом якого є постачання продукції, найменування, асортимент та кількість якого зазначаються у специфікації.

Як вбачається зі специфікацій №1 від 01.06.2011 та №2 від 04.07.2012, копії яких наявні в матеріалах справи, товаром, що постачався на виконання Договору поставки №17/05/2011 від 17.05.2011 є цифрові плати, модулі портів, телефони, сітьові кабелі, дисплеї тощо.

Представник позивача зазначив, що ТОВ «ВКФ «Мілана» здійснювало в період з червня-липня 2011 року постачання товару на виконання вказаного договору, на підтвердження чого надав копії видаткових накладних та податкових накладних.

Розрахунки з ТОВ «ВКФ «Мілана» здійснювались шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у розмірі 157 745,27 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

За результатом взаємовідносин з контрагентом ТОВ «ВКФ «Мілана» позивач включив до складу валових витрат суму витрат у розмірі 131 452,00 грн. та до складу податкового кредиту відніс суму податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, у розмірі 26 291,00 грн.

Між ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» (Замовник) та ПП «Інсайт Плюс» (Підрядник) укладено Договір субпідряду №26 від 26.06.2011, предметом якого є виконання робіт (послуг) з монтажу внутрішніх інженерних мереж зв'язку, їх тестування та налаштування, які виконуються підрядником з використанням власних засобів вимірювальної техніки та інструментів.

Відповідно до пояснень представника позивача ПП «Інсайт Плюс» на виконання Договору субпідряду №26 від 26.06.2011 надавало послуги, передбачені його умовами, на підтвердження чого надав до матеріалів справи копії журналів виконаних робіт, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних.

Крім того, позивач надав до матеріалів справи копію ліцензії Серії АВ №555670, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Розрахунки з ПП «Інсайт Плюс» на суму 291 461,23 грн. здійснено шляхом безготівкового перерахування грошових коштів, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

За результатом здійснення зазначеної господарської операції з контрагентом ПП «Інсайт Плюс» позивач, у періоді, який перевірявся відповідачем, включив до складу валових витрат суму витрат у розмірі 77 437,00 грн. та до складу податкового кредиту включено суму податку на додану вартість, сплаченого в ціні товару, у розмірі 15 487,00 грн.

На підтвердження використання позивачем у власній господарській діяльності придбаного у контрагентів ТОВ «Броксид», ТОВ «Ріо-Грандес», ТОВ «ВКФ «Мілана» та ПП «Роялті-Торг» товару, а саме здійснення реалізації товару контрагентам-покупцям, ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» надала до матеріалів справи копії видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, довіреностей, договорів поставки, договорів про партнерство, банківських виписок

На підтвердження зберігання товару, придбаного у вказаних контрагентів, позивач надав суду копії договору оренди від 01.03.2013 №12 щодо оренди складського приміщення площею 41,2 кв.м., розташованого за адресою: місто Київ, вул. Колекторна, 3-А, акту приймання передачі частини майнового комплексу, актів надання послуг оренди складського приміщення, договору оренди нерухомого майна у приватної особи від 01.07.2011 №64 щодо оренди нежитлового приміщення площею 88,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Боженка, 86 Ц, акту приймання-передачі нерухомого майна, договору оренди нерухомого майна у приватної особи №65 від 01.07.2011 щодо оренди нежитлового приміщення площею 56,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Боженка, 86 Д1, акту приймання-передачі нерухомого майна, податкових накладних,актів, виписок по рахунку, договору оренди (майнового найму) №29 від 01.01.2012 щодо оренди майнового комплексу, площею 40 кв.м та складського приміщення, площею 40 кв.м.

Крім того, у матеріалах справи наявні копії накладних на внутрішнє переміщення щодо руху по складу товару, придбаного у ТОВ «Броксид», ТОВ «Ріо-Грандес», ТОВ «ВКФ «Мілана» та ПП «Роялті-Торг».

Зі змісту наявних у матеріалах справи копій наказів про прийняття на роботу експедиторів, посвідчень водія, штатного розкладу, податкових розрахунків форми №1ДФ, наказів про використання службового транспорту, договорів оренди транспортних засобів, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, договору про надання транспортно-експедиторських послуг, актів здачі-прийняття робіт, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів убачається, що транспортування придбаного у контрагентів товару здійснювалось власним транспортом за участю працівників ТОВ «Інфотел-Дистрибуція».

Отримані від ПП «Інсайт Плюс» послуги були замовлені для забезпечення виконання робіт за угодами з контрагентами позивача, а саме: Посольства Японії в Україні, ТОВ «ГлобалЕнерджи», ТОВ «Автосаміт ЛТД», ТОВ «Електролюкс Україна», ТОВ «СК Альфа-Страхування», на підтвердження чого надано копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, рахунків фактур, банківських виписок.

У той же час, як убачається зі змісту акта перевірки, відповідач за результатами перевірки господарських взаємовідносин ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» з ТОВ «Броксид», ТОВ «Ріо-Грандес», ТОВ «ВКФ «Мілана», ПП «Роялті-Торг» та ПП «Інсайт Плюс» дійшов висновку про відсутність у позивача права на їх відображення у податковому та бухгалтерському обліку.

Проте, як правильно установлено судом першої інстанції, з матеріалів акта перевірки №468/1-22-07-34602059 вбачається, що правомірність формування витрат по взаємовідносинах між ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» та ПП «Роялті-Торг» відповідач в ході перевірки не досліджував.

В обґрунтування відсутності реального характеру правочинів, здійснених позивачем із ТОВ «ВКФ «Мілана», представник відповідача посилався на матеріали акта Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.07.2013 №30/22-2/30523272 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВКФ «Мілана» щодо підтвердження господарських відносин з основними постачальниками, а саме: ТОВ «Фруком» (код 38256383); ТОВ «Імортель груп» (код 31663229); ТОВ «Еко-Іервіс» (код 34751286); ТОВ «Скоп» (код 38256357); ТОВ «ПрімумКомпані» (код 37779105); ТОВ «Саміро Холдинг» (код 37563814); ТОВ «Рекламна агенція Принцес» (код 36827126); ТОВ «Нашира» (код 37474667); ТОВ «Детемо» (код 37563821); ТОВ «Автобудсервіс-7» (код 35063331); ТОВ «Новий градь» (код 37779084) за період з 31.01.2011 по 30.06.2013, згідно з яким перевіркою ТОВ «ВКФ «Мілана» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із підприємствами-покупцями та підприємствами-постачальниками за період з 01.01.2011 по 30.06.2013.

Також відповідач посилався на матеріали досудового слідства у кримінальному провадженні, порушеному за фактом кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України стосовно директора та засновника ТОВ «ВКФ «Мілана», які свідчать про відсутність товарного характеру операцій, здійснених цим товариством.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Ріо-Грандес» відповідач зазначив, що вони не мали реального характеру, в обґрунтування чого посилався на матеріали акту Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 10.10.2013 №1188/22-00/38256561 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ріо-Грандес» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із платниками податків за період з 01.06.2012 по 31.08.2013, у якому є посилання на кримінальне провадження, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України щодо реєстрації фіктивного підприємства ТОВ «Ріо-Грандес».

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Броксид» стверджує, що вони не мали реального характеру, в обґрунтування чого посилається на матеріали акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві від 09.09.2013 №1065/26-55-22-01/37700428 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Броксид» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.08.2011 по 31.08.2012. Зокрема у цьому акті є посилання на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 01.02.2013 №1/753/193/13, яким встановлено, що ТОВ «Броксид» зареєстровано з метою прикриття незаконної діяльності.

На підтвердження відсутності реального характеру взаємовідносин позивача з ПП «Інсайт Плюс» відповідач посилався на матеріали актів ДПІ у місті Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області від 21.05.2012 №210/22-4/33015134, від 23.07.2012 №101/15-3/33015134 та від 26.09.2012 №517/22-4/33015134 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій суб'єкта господарювання ПП «Інсайт Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами постачальниками та покупцями. Також відповідач посилався на матеріали кримінальної справи, які свідчать про реєстрацію ряду підприємств, в тому числі ПП «Інсайт Плюс», з метою ухилення від сплати податків.

Щодо взаємовідносин позивача з ПП «Роялті-Торг» позиція податкового органу ґрунтується на тому, що вони не мали реального характеру,оскільки відповідно до акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві від 24.09.2013 №1269/26-55-22-01 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Роялті-Торг» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, за період 01.06.2013 по 31.07.2013 встановлено, що фінансово-господарська діяльність цього підприємства здійснюється поза межами правового поля.

Надаючи правову оцінку установленим обставинам цієї справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), який вступив в силу з 01.01.2011.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Згідно з висновками актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача податковими органами встановлено, що укладені цими юридичними особами правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіми особами.

Проте, як вбачається із зазначених актів, зустрічні звірки фактично не відбулись, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України, та були проведені у приміщенні податкового органу без дослідження первинної документації.

Відповідно до вимог частини третьої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не можуть бути взяті судом до уваги як належний та допустимий доказ відсутності реального характеру фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» з ТОВ «Броксид», ТОВ «Ріо-Грандес», ТОВ «ВКФ «Мілана», ПП «Роялті-Торг» та ПП «Інсайт Плюс».

Також суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції щодо безпідставності посилання податкового органу на матеріали досудового слідства у кримінальному провадженні, в якому не винесено обвинувального вироку, оскільки ці матеріали повинні оцінюватись судом під час розгляду такого кримінального провадження та у цій справі не є належним доказом безтоварності операцій позивача з контрагентом.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладену норму КАС України суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання відповідача на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 01.02.2013 №1/753/193/13 заслуговує на увагу, проте не є беззаперечним доказом відсутності реальності відносин позивача і ТОВ «Броксид». Так, обставини щодо виконання спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Броксид» не досліджувалися у кримінальній справі №1/753/193/13, а тому саме по собі здійснення реєстрації ТОВ «Броксид» без мети реального провадження підприємницької діяльності, установлена у названій кримінальній справі, за відсутності інших обставин, які б свідчили про необґрунтованість податкової вигоди, не можуть бути визнані доказом безтоварності спірних господарських операцій.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські відносини ТОВ «Інфотел-Дистрибуція» з ТОВ «Броксид», ТОВ «Ріо-Грандес», ТОВ «ВКФ «Мілана», ПП «Роялті-Торг» та ПП «Інсайт Плюс» підтверджені належним чином оформленими бухгалтерськими документами, зокрема, податковими накладними, та мали реальний характер.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом14.1.181 пункту14.1 статті14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України установлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 131 ПК України, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК Україниустановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до змісту інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так, на момент укладення та виконання спірних правочинів юридичні особи-контрагенти позивача ТОВ «Броксид», ТОВ «Ріо-Грандес», ТОВ «ВКФ «Мілана», ПП «Роялті-Торг» та ПП «Інсайт Плюс» не були припинені у визначеному законом порядку та на час вчинення господарських взаємовідносин були наділена адміністративною процесуальною дієздатністю.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до змісту рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які на підставі частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Як свідчать матеріали цієї справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставили під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача ТОВ «Броксид», ТОВ «Ріо-Грандес», ТОВ «ВКФ «Мілана», ПП «Роялті-Торг» та ПП «Інсайт Плюс».

При цьому, на думку колегії суддів, відсутність платника податків за місцем реєстрації не може свідчити про нереальність здійснення правочинів, оскільки платник податку, який включив суми сплаченого податку на додану вартість, не може нести відповідальність за дії третіх осіб (контрагентів) щодо дотримання ними порядку звітування та сплати ними своїх зобов'язань перед бюджетом.

Таким чином, аналізуючи обставини цієї справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності всіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських відносин із ТОВ «Броксид», ТОВ «Ріо-Грандес», ТОВ «ВКФ «Мілана», ПП «Роялті-Торг» та ПП «Інсайт Плюс» за спірні періоди та про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та податку на прибуток оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.