Ухвала

від 10.06.2015 по справі 826/727/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2015 року м. Київ К/800/62657/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Овсяннікова В.В., Назарової Л.О.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі № 826/727/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфотел-Дистрибуція" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфотел-Дистрибуція" (далі - ТОВ "Інфотел-Дистрибуція") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10 січня 2014 року № 0000052207, №000006220 та №0000072207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Інфотел-Дистрибуція" з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), по взаємовідносинах з ТОВ "ВКФ "Мілана", ПП "Інсайт Плюс", ТОВ "Броксид", ТОВ "РІО-Грандес", ПП "Роялті-Торг" за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2013 року, за результатами якої складено акт від 23 грудня 2013 року № 468/1-22-07-34602059 (далі - Акт).

Вищенаведеною перевіркою встановлено порушення позивачем: підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 220 070,00 грн.; пункту 198.6 статті 198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 245 440,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з податку на додану вартість за вересень 2013 року на загальну суму 55 608,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 10 січня 2014 року: форми "Р" №0000052207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 234 553,00 грн. у тому числі за основним платежем 220 070,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14 483,00 грн.; форми "Р" № 0000062207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 303 636,00 грн. у тому числі за основним платежем 245 440,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 58 196,00 грн.; форми "В4" № 0000072207, де зазначено, що позивач завищив від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 55 608,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 цієї ж статті Кодексу визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахунку) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

В силу вимог пункту 200.3 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.4 статті 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а також підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "ВКФ "Мілана", ТОВ "Броксид", ТОВ "РІО-Грандес", ПП "Роялті-Торг" укладено ряд договорів поставки, за умовами яких постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти продукцію (товар) на умовах визначених відповідним Договором. Найменування, асортимент та кількість товару зазначаються у Специфікаціях до кожного Договору.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій із вищезазначеними контрагентами позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних та банківських виписок.

Транспортування придбаного за вказаними господарськими операціями товару здійснювалось власним транспортом позивача за участю його працівників, що підтверджується наступними первинними документами: наказами про прийняття на роботу експедиторів, посвідченням водія, штатним розкладом, податковими розрахунками форми №1ДФ, наказами про використання службового транспорту, договорами оренди транспортних засобів, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, договором про надання транспортно-експедиторських послуг, актами здачі-прийняття робіт, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами.

Факт зберігання зазначеного вище товару підтверджується, наданими позивачем копіями договору оренди складського приміщення, акту приймання передачі частини майнового комплексу, актів надання послуг оренди складського приміщення, договорів оренди нерухомого майна у приватних осіб, актів приймання-передачі нерухомого майна, податкових накладних, актів, виписок по рахунку, договору оренди майнового комплексу і складського приміщення та відповідного акту прийому-передачі, копій накладних на внутрішнє переміщення по складу товару.

Крім того, позивачем надано ряд первинних документів, що підтверджують факт використання у власній господарській діяльності придбаного у ТОВ "ВКФ "Мілана", ТОВ "Броксид", ТОВ "РІО-Грандес", ПП "Роялті-Торг" товару, зокрема його реалізації контрагентам-покупцям, а саме: копії видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, довіреностей, договорів поставки, договорів про партнерство, банківських виписок.

Водночас, позивачем укладено договір субпідряду з ПП "Інсайт Плюс" від 26 червня 2011 року № 26, предметом якого є виконання робіт (послуг) з монтажу внутрішніх інженерних мереж зв'язку, їх тестування та налаштування, які виконуються підрядником з використанням власних засобів вимірювальної техніки та інструментів.

З метою підтвердження реальності зазначеного договору позивачем надано копії, належним чином оформлених, первинних документів: податкових накладних, журналів виконаних робіт, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківські виписки, а також копію ліцензії, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Разом з тим, судами установлено, що отримані від ПП "Інсайт Плюс" послуги були замовлені позивачем для забезпечення виконання останнім робіт за угодами укладеними з Посольством Японії в Україні, ТОВ "Глобал Енерджи", ТОВ "Автосаміт ЛТД", ТОВ "Електролюкс Україна", ТОВ "СК Альфа-Страхування", що підтверджується копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, рахунків фактур, банківських виписок.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що первинні документи по господарським операціям з ТОВ "ВКФ "Мілана", ПП "Інсайт Плюс", ТОВ "Броксид", ТОВ "РІО-Грандес", ПП "Роялті-Торг" містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання податкового органу на акти перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача не є безумовною підставою для висновків про нездійснення спірних господарської операцій за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг.

У разі порушення контрагентом платника чинного законодавства з ведення податкового обліку негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та витрат покупцем.

Також, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій, що матеріали досудового слідства у кримінальному провадженні, порушеному за фактом кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України відносно директора та засновника ТОВ "ВКФ "Мілана" по кримінальній справі, в якій не винесено обвинувального вироку, не є беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Стосовно посилань відповідача на вирок Дарницького районного суду міста Києва від 01 лютого 2013 №1/753/193/13, яким встановлено, що ТОВ "Броксид" зареєстровано з метою прикриття незаконної діяльності, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів, що посилання відповідача на вищезазначений вирок заслуговує на увагу, однак не є беззаперечним доказом безтоварності спірних господарських операцій позивача з ТОВ "Броксид", оскільки обставини щодо виконання останніх не досліджувалися у зазначеній кримінальній справі.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спірні господарські операції позивача з вищезазначеними контрагентами у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані з господарською діяльністю позивача, викликаючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими податковими накладними та документами первинного бухгалтерського обліку, а відтак суми податку на прибуток та податку на додану вартість сплачені у складі ціни за придбану продукцію і виконані роботи правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі № 826/727/14- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: