Ухвала

від 30.10.2014 по справі 826/2919/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2919/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Сорочка Є.О., Файдюка В.В.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Приватного підприємства «Інсан» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Інсан» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Приватне підприємство «Інсан» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.02.2013 року № 0001002210 і № 0000992210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2013 року в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що у період з 16.01.2013 року по 22.01.2013 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача щодо дотримання податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «БВТФ Стандарт», ТОВ «Будівництво Монтаж Інтер'єри», ТОВ «АБГ «Моноліт», ТОВ «Каліопс», ТОВ «Танкор», ТОВ «КТФ «Партнер» за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт від 29.01.2013 року № 71/22-10/31140160.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149.1 ст. 149 ПК України, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, пп. 2.4, пп. 2.15, пп. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, п. 2 «Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.2 ст. 201 ПК України, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, пп. 2.4, пп. 2.15, пп. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 19.02.2013 року:

- № 0001002210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 82 055,00 грн..

- № 0000992210, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 86 907,00 грн..

Вирішуючи питання правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів виходить з наступного.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Каліопс» (постачальник) було складено та підписано договір поставки товару № 25 від 01.04.2011 року.

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ «ТКФ «Партнер» (постачальник) було складено та підписано договір поставки товару № 27 від 01.08.2011 року.

Згідно умов вказаних договорів постачальник зобов'язувався в порядку та на умовах даного договору постачати і передавати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язувався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.

Предметом поставки був наступний товар: препарат для виконання дезінсекційних робіт - «МАКСФОРС», препарат для виконання дезінсекційних робіт - «ФЬЮРІ», препарат для виконання дезінсекційних робіт - «К-Отрін», препарат для виконання дезінсекційних робіт - «Циперметрин», препарат для виконання дератизаційних робіт - «Крысиная смерть», препарат для виконання дезінфекційних робіт - «СЕПТОДОР», світильники для знищення комах Мод-EL5000L, EL6000L, Fik-1500, MK-10621, електронні відлякувачі гризунів: Мод.-GRR-4380, PR-003, PR-3000, контейнер-пастка для мишей: КЛ-101.

Кількість, ціна та вартість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у видаткових накладних на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною договору.

На виконання вищевказаних договорів контрагентами позивача було виписано на його адресу ряд рахунків-фактур та видаткових накладних, які містять підпис від імені директора контрагента невстановленої особи.

Позивач за перевіряємий період перерахував на розрахункові рахунки своїх контрагентів кошти на суму 368 383,20 грн. та 59 731,20 грн., що підтверджено платіжними дорученнями.

В свою чергу, перевіркою позивача було встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ТОВ «Каліопс» та ТОВ «ТКФ «Партнер» на адресу ПП «Інсан», а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з доводами суду першої інстанції, що наявність у позивача документів, які відповідно до ПК України є необхідними для формування валових витрат - податкові накладні, видаткові накладні, проте це не є безумовною підставою для віднесення сум до валових витрат, у зв'язку з тим, що відомості, які містяться в таких документах, неможливо ідентифікувати як такі, що призначені для використання в межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, відповідач зазначив, що суми ПДВ по видатковим та податковим накладним, виписаним вищевказаними контрагентами, були безпідставно включені позивачем до складу податкового кредиту у розмірі 71 352,00 грн., в т.ч. за квітень 2011 року в сумі 15 050,00 грн., за травень 2011 року в сумі 12 957,00 грн., за червень 2011 року в сумі 12 237,00 грн., за липень 2011 року в сумі 21 153,00 грн., за серпень 2011 року в сумі 5 205,00 грн., за вересень 2011 року в сумі 4 750,00 грн., у зв'язку з чим позивачем було порушено вимоги чинного законодавства.

Колегія суддів також не може не зауважити, що старшим слідчим з ОВС СУ ДПС у м. Києві 16.08.2012 року було порушено кримінальну справу № 54-3414/1, з матеріалів якої вбачається, що ОСОБА_4 протягом 2008-2011 років, не маючи наміру займатися господарською діяльністю підприємств, пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, діючи з корисливих спонукань, погодився на пропозицію невстановлених слідством осіб за грошову винагороду створити ТОВ «БВТФ «Стандарт», ТОВ «Будівництво Монтаж Інтер'єри», ТОВ «АБГ Моноліт», ТОВ «Каліопс», ТОВ «Танкор», ТОВ «ТКФ «Партнер», усвідомлюючи при цьому, що вказані товариства створювались з метою прикриття незаконної діяльності.

Тобто, досудовим слідством встановлено, що вказані вище товариства були створені за попередньою змовою з невстановленими слідством особами з метою зайняття фіктивним підприємництвом, для прикриття незаконної діяльності. Дані обставини підтверджуються копією протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 09.08.2012 року. Доказів підписання ОСОБА_4 від імені ТОВ «Каліопс» та ТОВ «КТФ «Партнер» договорів, податкових накладних та інших первинні документів матеріали справи не містять.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно приписів пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність доказів поставок відповідних товарів позивачу виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договору у господарській діяльності. В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Таким чином, господарські операції з надання контрагентами послуг та отримання їх позивачем фактично не мали товарного характеру, угоди з надання відповідних послуг не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цими угодами.

Наявність податкових накладних без проведення реальної операції не може спричиняти будь-які пов'язані з цим податкові наслідки, в тому числі щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як вже зазначалося, у копіях первинних документів та договорів поставки товару, укладених між позивачем та ТОВ «Каліопс», ТОВ «ТКФ «Партнер» наявний підпис особи, яка не приймала реальної участі у фінансово-господарській діяльності даних підприємств. Отже, наявні податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

За таких обставин, оскільки поставка товару ТОВ «Каліопс», ТОВ «ТКФ «Партнер» на адресу позивача фактично не здійснювалась, судова колегія повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не мав підстав для віднесення суми 46 281,00 грн. до валових витрат за 2 квартал 2011 року та суми 35 774,00 грн. до валових витрат за 3 квартал 2011 року, тому неправомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за цими господарськими операціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем доведено обґрунтованість і законність своїх дій, а також прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного позивачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Приватного підприємства «Інсан» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 06.11.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Сорочко Є.О.

Файдюк В.В.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Сорочко Є.О.

Файдюк В.В.