Постанова

від 28.10.2014 по справі 2а-6552/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2014 року Справа № 258/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Данило Галицький» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Данило Галицький» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Данило Галицький» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 04.07.2012 №№0002132320/8294, 0002142320/8295, 0001421720/8096/17.20.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перші два спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт-Клуб «Бібоп» (далі - ТОВ-1), Приватним підприємством «ОллЛенд» (далі - ПП) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лардмекс» (далі - ТОВ-2) у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року в справі №2а-6552/12/1370 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на невідповідність висновків суду таким обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. В апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві, яким суд не дав належної правової оцінки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на формування витрат та податковий кредит не підтверджене необхідними та достатніми первинними документами, які б стверджували реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, що не дає можливості встановити фактичного здійснення таких операцій з останніми. В авансових звітах підзвітної особи ОСОБА_2 відсутні належним чином оформлені документи, що підтверджують придбання ним сої.

Погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У п.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» цей суд роз'яснив, що за змістом ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст.70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Цим вимогам оскаржене судове рішення не відповідає.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 17.01.2004, взято на податковий облік 02.02.2004, 27.12.2007 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основними видами його діяльності є оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами (а.с.22-23 т.1, а.с.5 т.2).

На підставі акта від 11.06.2012 №126/22-10/32800960 (далі - Акт) планової виїзної документальної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2012 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог, зокрема:

- пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 188510грн, в т.ч. за ІІ квартал 2011 року в сумі 131010грн та за ІІІ квартал 2011 року в сумі 57500грн;

- п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 163922грн, в т.ч. за 2011 рік, квітень - 73922грн, травень - 40000грн, вересень - 49543грн та грудень - 457грн та завищено залишок від'ємного значення за жовтень 2011 року в сумі 457грн;

- ст.164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.171.2 ст.171 ПК України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 28362,03грн, в т.ч. за 2011 рік, квітень - 4756,42грн, липень - 300грн, вересень - 7219,74грн, жовтень - 3978,67грн, листопад - 1511,80грн, грудень - 8070,40грн та за січень 2012 року - 2525грн (а.с.21-60 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його вказаними вище контрагентами, використавши при цьому дані інформаційних систем та актів перевірок цих контрагентів, отриманих від інших органів державної податкової служби та зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

Також, на думку ДПІ, позивачем видавалися кошти підзвітній особі ОСОБА_2 для закупівлі сої, однак в авансових звітах про їх використання відсутні належним чином оформлені документи, що підтверджують придбання сої підзвітною особою, оскільки в квитанціях до прибуткових касових ордерів вказано, що платником є юридична особа ТОВ.

04.07.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято ППР:

- №0002132320/8294, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 188511грн (основний платіж 188510грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1грн);

- №0002142320/8295, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 175851,75грн (основний платіж 163465грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 12386,75грн);

- №0001421720/8096/17.20, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі сумі 35452,53грн (основний платіж 28362,03грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 7090,50грн) (а.с.10-12 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

За змістом пп.14.1.18, пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

У відповідності до положень пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 цього ж Кодексу об'єктом оподаткування з прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.

За змістом п.135.2 ст.135, п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат та отримання ним доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У пп.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пп. «а» п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 цієї ж статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, плаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Так, п.201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Так, у разі, якщо дії платника податків свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції, не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ТОВ-1 договором поставки від 06.05.2011 на поставку сої, трьома видатковими та відповідними їм податковими накладними, звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанціями до прибуткового касового ордеру про оплату за придбаний товар (сою), накладними-вимогами на відпуск (на внутрішнє переміщення) матеріалів, товарно-транспортними накладними (далі - ТТН) на кожну партію отриманої (самостійно перевозимої) сої, наказами про відрядження водія ОСОБА_2 для отримання та оплати товару(а.с.61-69, 82-95, 223-244 т.1, а.с.6-26, а.с.29-32, 48-56, 66-83 т.2);

- ПП договором поставки від 10.04.2011 на поставку сої, видатковою та відповідною їй податковою накладною, звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт та квитанціями до прибуткового касового ордеру про оплату за придбаний товар (сою),накладними-вимогами на відпуск (на внутрішнє переміщення) матеріалів, ТТН на кожну партію отриманої (самостійно перевозимої) сої, наказами про відрядження водія ОСОБА_2 для отримання та оплати товару(а.с.125-175, 183-222т.1, а.с.6-26, 33-37, 44-45, 84-127 т.2);

- ТОВ-2 договором поставки від 01.09.2011 №01/09 на поставку сої, двома видатковими та відповідними їм податковими накладними, накладними-вимогами на відпуск (на внутрішнє переміщення) матеріалів, ТТН на кожну партію отриманої (самостійно перевозимої) сої, наказами про відрядження водія ОСОБА_2 для отримання та оплати товару(а.с.176-177, 181-182 т.1, а.с.6-28, 46-47, 57-60 т.2).

Додаткового встановлено, що у власності ТОВ перебуває вантажний автомобіль МАN 26372, р.н. НОМЕР_3 та причіп КRONEАZW18, р.н. НОМЕР_2, якими і здійснювалося транспортування всієї придбаної у вказаних контрагентів сої (а.с.61 т.2).

Вказані первинні документи не були належними чином проаналізовані судом першої інстанції та їм не надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача, у зв'язку з чим цей суд прийшов до передчасних та протилежних висновків, щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ТОВ та його контрагентами.

Такі об'єктивно розцінюються апеляційним судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентами.

Судом першої інстанції також не враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари (соя) використані ним у своїй господарській діяльності - були списані на виробництво у періоді їх придбання і списано на собівартість виробництва в ІІ та ІІІ кварталах 2011 року, що підтверджено належними первинними документами (а.с.29, 31, 34, 178 т.1, а.с.62-65 т.2).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача, з якими помилково погодився суд першої інстанції, про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Є помилковими, з покликанням на відповідні звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, твердження суду першої інстанції про те, що відповідні кошти були виплачені не вказаним контрагентам, а Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-Юг В», оскільки наявні в матеріалах справи звіти та квитанції до прибуткових касових ордерів були надані позивачем на обґрунтування позовних вимог в частині протиправності ППР від 04.07.2012 №0001421720/8096/17.20 щодо податку на доходи фізичних осіб (а.с.70-82, 100-103, 105-112 т.1).

Аналогічно, цей суд прийшов до необґрунтованого висновку щодо одночасного вивезення великої кількості сої придбаної у ПП (184805 кг), так як такий товар було вивезено транспортом позивача п'ятьма партіями з 28.04.2011 по 18.05.2011 (а.с.33-37 т.2).

Також, не заслуговують на увагу, твердження суду першої інстанції щодо сумнівів у фактичному транспортуванні придбаної сої у зв'язку із недостовірними (неповними) даними у видаткових накладних та ТТН щодо осіб, які отримували товар.

З долучених документів видно, що відповідні товарно-матеріальні цінності кожен раз отримував та перевозив водій ОСОБА_2

Є переоцінкою доказів та довільним їх трактуванням, вказівка суду першої інстанції на сумнів у фактичному перебуванні останнього у відрядженнях через звітування ним тільки на суми оплати готівкових коштів за придбані товари, оскільки всі інші супутні витрати (паливно-мастильні матеріали (далі - ПММ), харчування тощо) могли бути оплачені або понесені в інший спосіб (ПММ при виїзді, харчування з собою) (а.с.130 т.2).

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце

ТОВ-1, ПП та ТОВ-2 на час укладення вказаних договорів з позивачем та його виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

Як видно із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ-1, ПП та ТОВ-2 із їх постачальниками, які ґрунтувалися на висновках актів перевірок таких контрагентів, де зроблено висновки, що останні господарські операції є нереальні (фіктивні) (а.с.29, 31, 34 т.1).

Контрагенти позивача належним чином у відповідні періоди задекларували податкові зобов'язання з ПДВ у господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням у податковому обліку цих платників податку результатів їх перевірок оформлених зазначеними актами.

Також, податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом з вказаними контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки актів перевірок цих контрагентів були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ними не представлено до перевірок жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем. Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Встановлені апеляційним судом обставини справи та аналіз наведених норм матеріального права дають підстави для висновку про те, що позивачем та його контрагентами належним чином виконані договірні зобов'язання, податкові накладні оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування витрат та податкового кредиту та, як наслідок, право на бюджетне відшкодування.

Таким чином, ППР від 04.07.2012 №№0002132320/8294, 0002142320/8295 є протиправними та підлягають скасуванню.

Водночас, судом першої інстанції зазначено, що ДПІ правомірно донараховано позивачу податок на доходи фізичних осіб - ППР від 04.07.2012 №0001421720/8096/17.20.

Як зазначалося вище, такі висновки є помилкові, зроблені без жодного аналізу представлених доказів, з огляду на таке.

В позовній заяві (як і в апеляційній скарзі) позивач не виклав жодного обґрунтування позовних вимог у цій частині, хоча зазначене ППР просив скасувати повністю.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача (що конкретно вимагає позивач), а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту (чим він обґрунтовує свої вимоги та який спосіб захисту свого права він обрав).

Частиною 1 ст.138 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За змістом п.164.1, пп.164.2.11 п.164.2 ст.164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до п.170.9 ст.170 цього Кодексу.

У відповідності до пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 цього ж Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст.167 цього Кодексу.

Апеляційним судом встановлено, що працівник ТОВ ОСОБА_2 отримував під звіт грошові кошти для закупівлі сої та оплати бухгалтерських послуг.

До звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, які подавалися останнім та які поставлені ДПІ під сумнів, ним були долучені квитанції до прибуткових касових ордерів про проведення розрахунків за сою та бухгалтерські послуги (а.с.70-81, 98-124 т.1).

У всіх цих квитанціях зазначено, що «прийнято від ТОВ плату за сою через ОСОБА_2.», «прийнято від ТОВ через ОСОБА_2 за сою», «прийнято від ТОВ через ОСОБА_2 часткова оплата послуг бухгалтерського супроводу».

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою, визначений у «Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженому постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320 (далі - Положення; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносини).

Пунктом 2.11 Положення визначено порядок видачі готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт). Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з п.7.39 цього ж Положення під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо.

За змістом пунктів 7.41, 7.43, 7.47 Положення під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Під час проведення перевірки щодо дотримання порядку видачі готівки під звіт на відрядження встановлюється наявність розпорядчих документів (наказу, розпорядження) на службові відрядження, правильність ведення записів у журналі реєстрації посвідчень на відрядження, дотримання граничної тривалості службового відрядження, наявність позначок у посвідченні про відрядження, своєчасність звітування за витрачені під час відрядження кошти, правильність відшкодування витрат працівникам тощо.

Для перевірки використовуються потрібні касові та розрахункові документи підприємства (підприємця) (касова книга, касові ордери, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, звіти працівників щодо витрачання підзвітних сум), а також документи, що підтверджують здійснені покупцем (замовником) витрати готівки під час придбання товарів, оплати наданих послуг та виконаних робіт (касові та товарні чеки, розрахункові квитанції, квитанції до прибуткових касових ордерів, інші розрахункові документи, а також рахунки-фактури, податкові накладні, договори на поставку продукції, надання послуг, виконання робіт, товарно-транспортні накладні тощо).

Таким чином, ТОВ не допущено порушення норм з регулювання обігу готівки. Відтак позивачем правомірно проведено погашення авансових звітів, поданих підзвітною особою ОСОБА_2 за наявності достовірних документів, які підтверджували сплату саме ним (особою, якій ці кошти видавалися) готівкових коштів за придбану сою та отримані послуги від імені ТОВ.

Універсальним принципом розгляду податкових спорів є те, що при оцінці відповідних первинних документів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Окремі дефекти форми первинного документа не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності його оформлення і, як наслідок, про їх неврахування (відхилення).

Апелянт в апеляційній скарзі на вказані обставини не посилається, однак відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції у цій частині та прийняття нової постанови про задоволення позову з наведених вище підстав.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно пп.1, 3, 4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Данило Галицький» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 04 липня 2012 року №№0002132320/8294, 0002142320/8295, 0001421720/8096/17.20.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 30 жовтня 2014 року.