Постанова

від 05.11.2014 по справі 909/1154/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року Справа № 909/1154/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Стілл", Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 у справі№ 909/1154/13 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Юнімекс-К" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Стілл" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" провизнання недійсним договору купівлі-продажу

в судовому засіданні взяли участь представники : - - позивачаОСОБА_9., Треф'янич А.М. - - відповідачаБулавинець М.М. - - третьої особиСтепаненко Ю.М.

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнімекс-К" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Стіл", в якій просило суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнімекс-К" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Стілл".

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 05.11.2013 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь".

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18.02.2014 (суддя Гриняк Б.П.) в позові відмовлено повністю. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для визнання договору недійсним.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 (у складі головуючого Марка Р.І.., суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.) позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Стілл" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Також із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України звернулось Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнімекс-К" не погоджується з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Стілл" і просить суд залишити оскаржувану постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 29.10.2014 оголошувалась перерва до 05.11.2014.

Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2008 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнімекс-К" придбало дизельний автонавантажувач Toyota, марка (модель) 8 FD 25 V3000, серійний номер 8 FD 25-10500, рік випуску 2006, двигун IDZ 0157449 загальною вартістю 119 000, 00 грн. на підставі договору поставки № 08-09-/15-1 від 15.09.2008, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мікро-Ф" (а.с.15-17, том 1).

31.12.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнімекс-К" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сканмікс Захід" (Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Стілл") укладено договір купівлі-продажу № 109/2, предметом якого, окрім іншого майна, є рухоме майно, а саме: автонавантажувач, виробниче обладнання та інше устаткування. Копія цього договору міститься в матеріалах справи (а.с.133, том 1).

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімекс-К" про визнання недійсним договору купівлі-продажу навантажувача Тойота 8FD25, рік випуску 2006, № 8FD25-10500 заявлений з декількох підстав. На думку позивача, правочин не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки його вчинено без відома керівництва позивача, що мало наслідком вибуття майна з власності позивача поза його волею. За посиланням позивача, договір він не підписував, кошти не отримував, майно у власність відповідача не передавав. У зв'язку із цим позивач вважає, що договір купівлі-продажу зазначеного майна має бути визнаний недійсним у судовому порядку. Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив статті 203, 208, 215, 216, 230, 236, 387, 627, 628, 632, 638, 658 Цивільного кодексу України.

Колегія вважає висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову достатньо обґрунтованим, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено і це не заперечується сторонами, що фактично предметом купівлі-продажу за спірним договором, окрім іншого майна, було рухоме майно, а саме: дизельний навантажувач Toyota 8 FD25 V3000, серійний номер 8FD25-10500, двигун IDZ 0157449, рік випуску-2006, який зареєстрований за відповідачем 19.05.2011 (а.с. 107, том 1).

Реєстрація вказаного навантажувача за ТОВ "Гранд Стілл" відбулась на підставі заяви останнього та копій документів, зокрема, видаткової накладної № ЛНА-00001 від 18.10.2010 (а.с. 134, том 1) та акта про передачу автонавантажувача від ТОВ "Сканмікс-Захід" на ТОВ "Гранд-Стілл". При цьому договір, який зазначено у видатковій накладній ТОВ "Гранд-Стілл" на реєстрацію не подавався, що підтверджується листом Територіального управління держгіпромнагляду в Івано-Франківській області (а.с. 97, том 1).

Згідно положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 31.12.2009 між ТОВ "Юнімекс-К" та ТОВ "Сканмікс Захід" (11.11.2010р. зміна найменування юридичної особи на ТОВ "Гранд Стілл", а.с 34, том І) укладено Договір № 109/2, у відповідності з п. 8.1. якого, він діє до 31.12.2012.

Позивач, при зверненні до суду з позовом, стверджував, що він не укладав вказаного договору, а представлений відповідачем примірник такого договору, не відповідає дійсності.

В матеріалах справи наявна копія Договору №109/2 від 31.12.2009, оригінал якого сторонами не подано.

В ході перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судом встановлено і це не заперечується сторонами, зокрема, відповідачем (а.с. 103-106, том 1), що фактично предметом купівлі-продажу спірного договору, окрім іншого майна, виступило рухоме майно, а саме: автонавантажувач Тойота 8FD25, рік випуску 2006, іден. № 8FD25-10500.

Матеріали справи свідчать про те, що вказаний транспортний засіб зареєстрований за відповідачем 19.05.2011р. (а.с. 107, том 1).

В матеріалах справи наявний лист Територіального управління держгіпромнагляду в Івано-Франківській області (а.с. 97, том 1), відповідно до якого реєстрація автонавантажувача Тойота 8FD25 за ТОВ "Гранд Стілл" відбулась на підставі заяви останнього та копій документів, зокрема, видаткової накладної № ЛНА-00001 від 18.10.2010 (яка містить посилання на номер та дату спірного договору, а.с. 134, том І) та акта про передачу автонавантажувача від ТОВ "Сканмікс-Захід" на ТОВ "Гранд-Стілл". При цьому, теруправлінням зазначено, що ТОВ "Гранд-Стілл" не подавало на реєстрацію копії договору, який зазначено у видатковій накладній.

Акт про передачу автонавантажувача від ТОВ "Сканмікс-Захід" до ТОВ "Гранд-Стілл" в матеріалах справи відсутній.

Крім того, всупереч п. 8.2. Договору, наявна в матеріалах справи копія такого не містить печатки зі сторони покупця, при цьому, сторони наголошують на наявності такої і обов'язковому завіренні будь-яких змін чи додатків до договору підписом уповноважених осіб сторін за договором та печатками Товариств.

Водночас, сам відповідач не заперечує факт придбавання у позивача автонавантажувача Тойота 8FD25 за відплатним договором, посилаючись при цьому, і на квитанції до прибуткового касового ордера (а.с. 149-152, том 1), в яких зазначено, зокрема, що оплату проведено через ОСОБА_8 на підставі Договору №109/2 від 31.12.2009 року.

Однак, п. 1.3. договору не містить його предмета (тобто предмета, який наділений всіма необхідними кваліфікуючими ознаками, що дають можливість безспірно визначити його та можуть свідчити про досягнення сторонами згоди щодо одного і того ж предмета).

Зокрема, в Розділі 1 Предмет та сума договору вказано, що продавець поетапно передасть "автонавантажувач, виробниче обладнання та інше устаткування" (п.1.1., п.1.2., п.4.1. п.6.1. ). Більш конкретний опис майна, який підлягає продажу, і який складав би зміст цього опису у договорі відсутній. Відсутні і будь-які специфікації та доповнення чи додатки, які б містили такий перелік, а також умови, за якими така купівля-продаж відбуватиметься, як того вимагають норми закону.

В спірному договорі (а.с.133, том 1) не зазначені повні реквізити автонавантажувача, який продається (серійний номер, рік випуску, номер двигуна, номер шасі, колір). У видатковій накладній (а.с.134, том 1) також не зазначені повні реквізити автонавантажувача (рік випуску, номер двигуна, номер шасі та колір).

Крім того, у пункті 6.1. вказаного Договору міститься застереження про відсутність будь-яких обтяжень на майно (ніяк не ідентифіковане), яке підлягатиме продажу-купівлі, а саме, що воно не продане, не є в заставі чи під арештом. Водночас, в матеріалах справи наявні копії договорів, укладені між позивачем та ПАТ КБ "Приватбанк", відповідно до умов яких вказаний автонавантажувач (Toyota 8 FD25 V3000, серійний номер 8FD25-10500, двигун IDZ 0157449, рік випуску-2006) станом на момент укладення спірного договору перебував у заставі ПАТ КБ "Приватбанк". Жодних документів, які б, у відповідності зі встановленими процедурами, вказували на його вилучення з переліку заставного майна, обмін на інше, витяги з реєстру обтяжень майна та підтвердження зняття такого обтяження - в матеріалах справи відсутні.

Наявна в матеріалах справи видаткова накладна №ЛНА - 000001 від 18.10.2010р. (а.с. 134, том І) містить відомості про те, що виписана на проведення операції в безготівковому розрахунку.

Водночас, згідно наявних в матеріалах справи квитанцій до прибуткового касового ордера, операція відбувалась шляхом готівкового розрахунку.

За висновком суду апеляційної інстанції, вказана накладна не може бути належним доказом в підтвердження факту передачі майна відповідачу, оскільки у відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, також первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказана видаткова накладна не містить жодних даних, які б давали можливість їх ідентифікувати. Так, в графі "відвантажив(ла)" вчинено підпис, який при візуальному обстеженні відповідає підпису ОСОБА_8 (без зазначення довіреності, згідно якої вчинено підпис на видатковій накладній), в графі "отримав(ла)" - підпис відсутній.

Відповідно до абзацу першого пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. № 168/704 (надалі - Положення), документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Пунктом 2.13. Положення передбачено, що керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Відповідно до п. 2.14 положення відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Таким чином, оформлення видаткової накладної, включаючи проставляння на ній підпису, може здійснюватися керівником підприємства або особами, перелік яких затверджується керівником підприємства.

В матеріалах відсутні докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_8, як бухгалтер товариства позивача була наділена правом підпису від імені керівника товариства.

Окрім того, в матеріалах справи наявний Акт від 13.12.2013 №1448/220/35170199 позапланової виїзної перевірки за період з 01.01.2010 по 31.10.2013р., проведеної Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією щодо діяльності ТОВ "Юнімекс-К" та ТОВ "Гранд Стілл".

Згідно даного Акта у розділі 3.1.1. "Податкове зобов'язання", за жовтень 2010 року визначено сплату податку ПДВ в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень. Згідно представленої відповідачем видаткової накладної, в якій вказана сума вартості автонавантажувача 98 400 (дев'яносто вісім тисяч чотириста) гривень з визначенням ПДВ у сумі 16 400 (шістнадцять тисяч чотириста) гривень. Тобто вказана операція покупцем не відображалась. Вказана операція в бухгалтерському та податковому обліках обох товариств не відображалась.

Крім того, всупереч даним видаткової накладної № ЛНА - 000001 від 18.10.2010, відповідачем надано ордери про проведення розрахунків за отриманий автонавантажувач в готівковому порядку.

Вказані ордери підписані, як вбачається, двома особами: ОСОБА_9. та ОСОБА_8 однак, позивач стверджує, що вказані ордери ОСОБА_9. ніколи не підписувались. Оригінали вказаних ордерів відповідач суду не надав.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, вказані ордери самі по собі не можуть свідчити про проведення операції щодо оплати за товар, так як не містять жодної вказівки про те, що ця оплата проведена за автонавантажувач Toyota 8 FD25 V3000, серійний номер 8FD25-10500, двигун IDZ 0157449, рік випуску - 2006.

Як доказ проведення такої операції - а саме оплати готівкою продукції, відповідач мав би надати докази про отримання вказаної готівки з каси власного підприємства під звіт уповноваженою особою з укладанням передбачених законодавством документів. Суд першої інстанції не встановлював проведення та підтвердження такої операції та відповідно дійсності проведення такої операції.

Вказані ордери, у відповідності з Положенням про проведення касових операцій, повинні були б бути підписані повноваженою особою - головним бухгалтером та касиром.

Відповідачем не подано до матеріалів справи первинних бухгалтерських документів, які б підтвердили оплату кредиторської заборгованості за Дизельний автонавантажувач марки TOYOTA 8FD25 2006 р.в., 8FD25-10500.

Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що вказана операція не знаходить належного документального підтвердження, яке передбачено нормативно-правовими актами, регулюючими такі операції.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що вказане майно на час укладення спірного договору купівлі-продажу перебувало у заставі ПАТ КБ "Приватбанк", на підставі договору застави майна від 28.12.2009, укладеного між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Юнімекс-К" (а.с.147-152, том 1). Доказів його вилучення з переліку заставного майна матеріали справи не містять.

Передача у заставу вказаного майна підтверджується листом-відповіддю ПАТ КБ "Приватбанк" про час дії договорів між Банком та ТОВ "Юнімекс К", зокрема договору № 1409/23GUR від 14.09.2010 до 09.04.2013, договору застави майна № 1409/23/1 від 14.09.2010, пункт 6. якого містить перелік майна - зокрема вказаний автонавантажувач, та витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 42244565 від 21.10.2013 про знаходження автонавантажувача в заставі, тобто під обтяженням у ПАТ КБ "Приватбанк".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Статтею 16 цього ж Закону передбачено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення. Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.

Статтею 17 названого Закону передбачено, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Пунктом 13 договору застави майна від 28.12.2009 передбачено, що з моменту його укладення заставодавець не має права відчужувати, передавати в оренду, лізинг, у спільну діяльність, у безоплатне користування іншим особам Предмет застави або іншим чином розпоряджатися ним, тільки за письмовою згодою Заставодержателя . Наступні передачі в заставу майна, зазначеного в пункті 6 цього договору та всіх додаткових угод до нього забороняються.

Письмової згоди заставодержателя на відчуження заставного майна матеріали справи не містять.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

В пунктах 2.1., 2.9. своєї постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судом апеляційної інстанції на підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що оригінал спірного договору не надано, доказів погодження ціни автонавантажувача повноважними особами продавця не надано, факт проведення оплати в установлений законом спосіб належним чином не підтверджений. Також судом встановлено, що спірний договір купівлі-продажу було укладено 31.12.2009, тобто через два дні після укладення договору застави майна від 28.12.2009. Таким чином, на момент укладення спірного договору, майно перебувало в заставі.

Зазначені обставини в установленому законом порядку не спростовані і є достатніми для визнання договору купівлі-продажу недійсним у судовому порядку на підставі статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки останній не відповідає вимогам діючого законодавства.

Колегія вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційних скаргах не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 у справі № 909/1154/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова