Постанова

від 05.11.2014 по справі 813/5873/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2014 року № 813/5873/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Потабенко В.А.

з участю секретаря судового засідання Щура В.Р.,

за участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Європет» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

товариство з обмеженою відповідальністю «Європет» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, у якому просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 08.08.2014 року № 0000742201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 22483,00 грн., № 0000722201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 248603,88 грн., в тому числі 207118,85 грн. за основним платежем та 41485,03 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000732201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 70949,00 грн., в тому числі 47299,00 грн. за основним платежем та 23650,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000752201, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 15440,00 грн., № 0000762201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 5697,00 грн., на підставі акта від 28.07.2014 року № 281/22-01/35621224.

В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є заниження, на думку податкового органу, задекларованих ТзОВ «Європет» показників «доходи від продажу товарів (робіт, послуг)» внаслідок реалізації продукції за цінами нижче сформованої собівартості, а також неправомірне включення до показників «витрати на збут продукції» витрат з нарахування роялті на користь фізичної особи. Позивач вважає необґрунтованим корегування податковим органом податкових зобов'язань позивача з огляду на безпідставність здійснення відповідачем при визначенні об'єкта оподаткування порівняння ціни реалізації продукції із її собівартістю, що суперечить вимогам п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Крім того, відповідач не навів у своєму акті обґрунтувань розрахунку собівартості послуг позивача, її складу та виду, з яких він виходив при винесенні оскаржуваних повідомлень-рішень та нарахуванні позивачу оскаржуваних податкових зобов'язань. Суми видатків, які не принесли позивачу позитивних результатів, були включені контролюючим органом до складу валових доходів позивача без посилання на конкретну норму податкового законодавства, яка дозволяє чи зобов'язує це робити при визначенні об'єкта оподаткування. Окрім того, позивач вважає безпідставними твердження відповідача щодо порушення норм податкового законодавства при включенні до валових доходів визначеної договорами ціни продукції, а не фактичної величини понесених витрат по її виготовленню. Прирівнення відповідачем при визначені об'єкта оподаткування ціни реалізації продукції до собівартості її виготовлення суперечить вимогам пункту 1.20 ст.1 вищеназваного Закону. Зазначає, що Податковий Кодекс України не містить заборони щодо декларування збитків платників податків. А, тому, порядок формування доходу від реалізації товарів (робіт, послуг) та їх собівартості не залежить безпосередньо від реалізації таких товарів (робіт, послуг). Щодо включення до показників «витрати на збут продукції» витрат з нарахування роялті на користь фізичної особи, то не відповідають вимогам закону твердження відповідача про необхідність реєстрації ліцензійного договору у Державному департаменті інтелектуальної власності, оскільки законодавством визначено, що права, які випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та ліцензійні договори не підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, наведених у запереченні, суть якого зводиться до наступного. ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області вважає прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.08.2014 року правомірними та такими, що не підлягають скасуванню, оскільки проведеною перевіркою відображених показників встановлено заниження задекларованих ТзОВ «Європет» показників «доходи від продажу товарів (робіт, послуг)» внаслідок реалізації гранул сировини ПЕТ (поліетилентерефталат) та ПЕТ-преформи за цінами нижче сформованої собівартості. Крім того, ТзОВ «Європет» неправомірно включено до показників «витрати на збут продукції» витрати з нарахування роялті на користь фізичної особи, адже підприємством до перевірки не надано документів, що підтверджують дату публікації відомостей про видачу ліцензії на використання торгівельної марки, реєстрацію ліцензійного договору, отримання дозволу на використання торгівельної марки.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити, враховуючи наступне.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Європет», за результатами якої складено акт від 28.07.2014 року № 281/22-01/35621224.

Перевіркою встановлено порушення п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР у редакції Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток за І квартал 2011 року в сумі 22483,00 грн.; п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.56, п.п. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.4 ст. 138, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п.п. 140.1.2 п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 207118,85 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2011 року на суму -5171,00 грн, ІІІ квартал 2011 року на суму -36007,74 грн., І квартал 2012 року на суму 21620,00 грн., ІІІ квартал 2012 року на суму 72295,00 грн., ІV квартал 2012 року на суму 72025,11 грн.; п. 188.1 ст. 188, ст. 185, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198, п. 198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на 47299,00 грн., в тому числі по періодах: за березень 2011 року в сумі 2337,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 1999,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 1432,00 грн., за лютий 2012 року в сумі 41531,00 грн.; п. 188.1 ст. 188, ст. 185, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, із внесеними змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, що підлягає (підлягав) бюджетному відшкодуванню, всього на 15440,00 грн., в тому числі по періодах: за липень 2011 року в сумі 161,00 грн., за квітень 2012 року в сумі 8938,00 грн., за вересень 2012 року в сумі 6341,00 грн.; п. 188.1 ст. 188, ст. 185, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, із внесеними змінами та доповненнями, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд.24) за листопад 2012 року на суму 5697,00 грн.

На підставі вказаного акту винесено податкові повідомлення-рішення від 08.08.2014 року: № 0000742201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 22483,00 грн.; № 0000722201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 248603,88 грн., в тому числі 207118,85 грн. за основним платежем та 41485,03 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000732201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 70949,00 грн., в тому числі 47299,00 грн. за основним платежем та 23650,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000752201, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 15440,00 грн.; № 0000762201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 5697,00 грн.

Фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є наступні обставини, викладені у акті перевірки. Так, на стор. 4 акта зазначено, що проведеною перевіркою відображених показників встановлено заниження задекларованих ТзОВ «Європет» показників «доходи від продажу товарів (робіт, послуг)», внаслідок реалізації гранул сировини ПЕТ (поліетилентерефталат) та ПЕТ-преформи за цінами нижче сформованої собівартості. Крім того, на думку відповідача, ТзОВ «Європет» неправомірно включено до показників «витрат на збут продукції» витрати з нарахування роялті на користь фізичної особи (стор. 35-38 акта), адже підприємством до перевірки не надано документів, що підтверджують дату публікації відомостей про видачу ліцензії на використання торгівельної марки, реєстрацію ліцензійного договору, отримання дозволу на використання торгівельної марки.

В судовому засіданні було допитано в якості свідка гр. ОСОБА_1, головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок управління податкового аудиту. Свідок зазначила, що нею на підставі направлення ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Європет», за результатами якої складено акт від 28.07.2014 року № 281/22-01/35621224. Перевіркою ТзОВ «Європет» встановлено порушення податкового законодавства при формування податкових зобов'язань позивача, на підставі чого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Суть допущених позивачем порушень зводиться до реалізації гранул сировини ПЕТ (поліетилентерефталат) та ПЕТ-преформи за цінами нижче сформованої собівартості, а також неправомірного включення до показників «витрат на збут» продукції витрат з нарахування роялті на користь фізичної особи. На запитання суду та представника позивача свідок пояснила, що на момент проведення перевірки їй було відомо, що в цілому по звітних періодах діяльність ТзОВ «Європет» була прибутковою. Збитковими виявились лише окремі господарські операції. Також свідок зазначила, що їй не відомо чи може двосторонній договір на право використання торговельної марки вважатись наданням згоди на використання торговельної марки. Щодо доказів реєстрації товарного знаку, то такі під час проведення перевірки були їй надані.

За наслідками розгляджу справи суд вважає безпідставними твердження відповідача щодо порушення позивачем норм податкового законодавства при включенні до валових доходів визначеної договорами ціни продукції, а не фактичної величини понесених витрат по її виготовленню з огляду на наступне.

Чинний на момент виникнення частини спірних правовідносин п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оперує поняттям «звичайна піна», яка, в свою чергу, може відрізнятись від фактичної ціни, що використовується в бухгалтерському обліку платника податку. Зокрема, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

З огляду на викладене, ототожнення відповідачем при визначені об'єкта оподаткування ціни реалізації продукції до собівартості її виготовлення суперечить вимогам п. 1.20 ст. 1 вищеназваного Закону.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» формування звичайної ціни не ставиться в залежність від розміру собівартості виготовлення товарів та/або надання послуг, а поняття собівартості у податковому законодавстві при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток застосовується лише з 01.04.2011 року, тобто з набранням чинності Податковим кодексом України в частині цих правовідносин.

Згідно п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідач не надав обґрунтування альтернативного розрахунку собівартості виготовлення товарів позивача, її складу та виду, з яких він виходив при нарахуванні позивачу оскаржуваних податкових зобов'язань з податку на прибуток. Окрім того, відповідачем не був проведений аналіз цін на послуги даного виду, не були використані статистичні дані ринку, не дотримані вимоги щодо пояснення звичайної ціни та не досліджена маркетингова політика по продажу даного виду продукту.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору.

Наведене свідчить про безпідставність доводів контролюючого органу щодо порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування резидента є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, встановлених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 150.1 ст. 150 ПК України якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року з врахуванням правил, встановлених п.3 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу.

Отже, Податковий Кодекс України не містить заборони щодо декларування збитків платників податків.

Пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.п. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, п. 138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності, зокрема, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п.п. 138.4, 138.6, 138.8, 138.9 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв, кооперативні виплати фізичним особам - членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та які беруть трудову участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 138.8 ст.138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 2011-2012 роки, у досліджувані податковим органом періоди діяльність ТзОВ «Європет» не була збитковою, адже позивач декларував позитивне значення об'єкта оподаткування.

Поряд з тим, суд зазначає, що збитковість господарської діяльності, навіть коли така б мала місце, сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.

Податковий кодекс України не містить положень, що дають можливість податковому органу оцінювати здійснені платником витрати з позиції їх економічної доцільності, раціональності та ефективності господарських взаємовідносин, у зв'язку з чим прибутковість або збитковість конкретних господарських операцій або діяльність платника в цілому за один податковий період не може слугувати підставою для висновку про відсутність ділової мети або спрямованості діяльності не на отримання прибутку, тобто для одержання необґрунтованої податкової вигоди.

Більше того, законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового зобов'язання звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Також з огляду на визначення господарської діяльності, що міститься у п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

А тому продаж позивачем продукції власного виробництва за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

Суд також зазначає, що Податковий кодекс України не містить обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг в залежності від розміру доходу від їх реалізації.

Крім того, корегування відповідачем податкового зобов'язання з причин продажу позивачем ПЕТ-сировини за ціною, нижчою ніж собівартість її виготовлення спростовується і тим, що до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни.

В акті перевірки встановлено, що на підтвердження правомірності формування податкових зобов'язань позивачем подано усі необхідні документи, у тому числі договори, податкові накладні та інші документи, які у сукупності підтверджують реальність господарських операцій. Доказів того, що відомості, які містяться у поданих товариством документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, податковою інспекцією не представлено, як і не представлено доказів недобросовісності дій з боку товариства, його наміру отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених дій з контрагентами.

Суд звертає увагу, що аналогічна позиція щодо правомірності включення до валових доходів визначеної договорами ціни продукції, а не фактичної величини понесених витрат по її виготовленню, знайшла своє відображення у судовій практиці Вищого адміністративного суду України, зокрема в ухвалах від 18.11.2013 року К/9991/75145/12, від 19.03.2014 року К/800/48592/13, від 16.06.2014 року К/800/54621/13, від 09.04.2014 року К/800/56282/13, від 15.01.2014 року К/800/15834/13, від 16.06.2014 року К/800/22661/14.

Стосовно включення до показників «витрати на збут продукції» витрати з нарахування роялті на користь фізичної особи, то суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог п.п. 14.1.225. п. 14.1. ст. 14 ПК України, роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Підпунктом 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 ПК України визначено, що до складу інших витрат включаються інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Статтею 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ст. 427 ЦК України майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ст. 1114 ЦК України, ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу (в тому числі ліцензійний договір), не підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом.

Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Згідно з ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

За п. 9 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку,

встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

Таким чином, не відповідають вимогам закону твердження відповідача про необхідність реєстрації ліцензійного договору у Державному департаменті інтелектуальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, між фізичною особою ОСОБА_3 та позивачем був укладений ліцензійний договір № 1 від 28.05.2012 року, згідно п. 1.1. якого позивачеві були надані права на використання торговельної марки GALPET в порядку та на умовах, визначених договором.

При цьому, датою подання заявки на реєстрацію товарного знака є 11.05.2012 року, а свідоцтво на знак для товарів і послуг зареєстровано 25.12.2012 року. Нарахування роялті відбувалось на підставі звітів за обсягами реалізації гранул вторинної сировини ПЕТ під торгівельною маркою GALPET за конкретний місяць.

Стосовно отримання дозволу на використання торгівельної марки, то суд зазначає, що чинним законодавством не визначено форми надання такого дозволу власником об'єкта інтелектуальної власності. В свою чергу, на переконання суду, факт укладення двостороннього договору між фізичною особою ОСОБА_3 та позивачем, згідно п. 1.1. якого позивачеві були надані права на використання торговельної марки GALPET в порядку та на умовах, визначених договором, безумовно свідчить про наявність такого дозволу у позивача від власника торговельної марки.

Викладена вище правова позиція відображена у судовій практиці Вищого адміністративного суду України, зокрема в ухвалах від 05.05.2014 року К/800/51838/13, від 27.01.2014 року К/800/27657/13, від 20.05.2014 року К/800/3582/14 (щодо роялті).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене, з огляду на досліджені матеріали справи та з'ясовані обставини справи, суд дійшов висновку, що висновки акта перевірки від 28.07.2014 року № 281/22-01/35621224 про порушення позивачем податкового законодавства при формуванні об'єкта оподаткування не відповідають фактичним обставинам та не ґрунтуються на вимогах податкової законодавства, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими і їх слід задовольнити.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, на користь позивача з Державного бюджету України слід стягнути 487,20 грн. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 7-14, 18, 19, 69-71, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області податкові повідомлення-рішення від 08.08.2014 року № 0000742201, № 0000722201, № 0000732201, № 0000752201, № 0000762201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Європет» (код ЄДРПОУ 35621224), що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Гайдучка, 5, 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений 10.11.2014 року.

Суддя Потабенко В.А.