Ухвала

від 07.04.2015 по справі 813/5873/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року Справа № 11165/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Хобор Р.Б., Попко Я.С.,

з участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року у справі № 813/5873/14 за позовом ТзОВ «Європет» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

20 серпня 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Європет» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, у якому просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 08.08.2014 року № 0000742201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 22483,00 грн., № 0000722201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 248603,88 грн., в тому числі 207118,85 грн. за основним платежем та 41485,03 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000732201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 70949,00 грн., в тому числі 47299,00 грн. за основним платежем та 23650,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000752201, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 15440,00 грн., № 0000762201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 5697,00 грн., на підставі акта від 28.07.2014 року № 281/22-01/35621224.

Позовні вимоги мотивує тим, фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є заниження, на думку податкового органу, задекларованих ТзОВ «Європет» показників «доходи від продажу товарів (робіт, послуг)» внаслідок реалізації продукції за цінами нижче сформованої собівартості, а також неправомірне включення до показників «витрати на збут продукції» витрат з нарахування роялті на користь фізичної особи. Позивач вважає необґрунтованим корегування податковим органом податкових зобов'язань позивача з огляду на безпідставність здійснення відповідачем при визначенні об'єкта оподаткування порівняння ціни реалізації продукції із її собівартістю, що суперечить вимогам п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Крім того, відповідач не навів у своєму акті обґрунтувань розрахунку собівартості послуг позивача, її складу та виду, з яких він виходив при винесенні оскаржуваних повідомлень-рішень та нарахуванні позивачу оскаржуваних податкових зобов'язань. Суми видатків, які не принесли позивачу позитивних результатів, були включені контролюючим органом до складу валових доходів позивача без посилання на конкретну норму податкового законодавства, яка дозволяє чи зобов'язує це робити при визначенні об'єкта оподаткування. Окрім того, позивач вважає безпідставними твердження відповідача щодо порушення норм податкового законодавства при включенні до валових доходів визначеної договорами ціни продукції, а не фактичної величини понесених витрат по її виготовленню. Прирівнення відповідачем при визначені об'єкта оподаткування ціни реалізації продукції до собівартості її виготовлення суперечить вимогам пункту 1.20 ст.1 вищеназваного Закону. Зазначає, що Податковий Кодекс України не містить заборони щодо декларування збитків платників податків. А, тому, порядок формування доходу від реалізації товарів (робіт, послуг) та їх собівартості не залежить безпосередньо від реалізації таких товарів (робіт, послуг). Щодо включення до показників «витрати на збут продукції» витрат з нарахування роялті на користь фізичної особи, то не відповідають вимогам закону твердження відповідача про необхідність реєстрації ліцензійного договору у Державному департаменті інтелектуальної власності, оскільки законодавством визначено, що права, які випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та ліцензійні договори не підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасувано прийняті Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області податкові повідомлення-рішення від 08.08.2014 року № 0000742201, № 0000722201, № 0000732201, № 0000752201, № 0000762201.

Постанову суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апеллянт зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки дане рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та таке, що неповно відображає обставини, які мають істотне значення для даної справи.

Просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, щоапеляційнаскарга не підлягає до задоволення з наступнихпідстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Європет», за результатами якої складено акт від 28.07.2014 року № 281/22-01/35621224.

Перевіркою встановлено порушення п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР у редакції Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток за І квартал 2011 року в сумі 22483,00 грн.; п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.56, п.п. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.4 ст. 138, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п.п. 140.1.2 п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 207118,85 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2011 року на суму -5171,00 грн, ІІІ квартал 2011 року на суму -36007,74 грн., І квартал 2012 року на суму 21620,00 грн., ІІІ квартал 2012 року на суму 72295,00 грн., ІV квартал 2012 року на суму 72025,11 грн.; п. 188.1 ст. 188, ст. 185, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на 47299,00 грн., в тому числі по періодах: за березень 2011 року в сумі 2337,00 грн., за квітень 2011 року в сумі 1999,00 грн., за листопад 2011 року в сумі 1432,00 грн., за лютий 2012 року в сумі 41531,00 грн.; п. 188.1 ст. 188, ст. 185, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, із внесеними змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, що підлягає (підлягав) бюджетному відшкодуванню, всього на 15440,00 грн., в тому числі по періодах: за липень 2011 року в сумі 161,00 грн., за квітень 2012 року в сумі 8938,00 грн., за вересень 2012 року в сумі 6341,00 грн.; п. 188.1 ст. 188, ст. 185, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, із внесеними змінами та доповненнями, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд.24) за листопад 2012 року на суму 5697,00 грн.

На підставі вказаного акту винесено податкові повідомлення-рішення від 08.08.2014 року: № 0000742201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 22483,00 грн.; № 0000722201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 248603,88 грн., в тому числі 207118,85 грн. за основним платежем та 41485,03 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000732201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 70949,00 грн., в тому числі 47299,00 грн. за основним платежем та 23650,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000752201, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 15440,00 грн.; № 0000762201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 5697,00 грн.

Задовольняючи у позовних вимогах у справі, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акта перевірки від 28.07.2014 року № 281/22-01/35621224 про порушення позивачем податкового законодавства при формуванні об'єкта оподаткування не відповідають фактичним обставинам та не ґрунтуються на вимогах податкової законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за 2011-2012 роки, у досліджувані податковим органом періоди діяльність ТзОВ «Європет» не була збитковою, адже позивач декларував позитивне значення об'єкта оподаткування.

Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що збитковість господарської діяльності, навіть коли така б мала місце, сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.

Податковий кодекс України не містить положень, що дають можливість податковому органу оцінювати здійснені платником витрати з позиції їх економічної доцільності, раціональності та ефективності господарських взаємовідносин, у зв'язку з чим прибутковість або збитковість конкретних господарських операцій або діяльність платника в цілому за один податковий період не може слугувати підставою для висновку про відсутність ділової мети або спрямованості діяльності не на отримання прибутку, тобто для одержання необґрунтованої податкової вигоди.

Більше того, законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового зобов'язання звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Також з огляду на визначення господарської діяльності, що міститься у п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами.

Таким чином продаж позивачем продукції власного виробництва за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

Також колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України не містить обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг в залежності від розміру доходу від їх реалізації.

Крім того, корегування відповідачем податкового зобов'язання з причин продажу позивачем ПЕТ-сировини за ціною, нижчою ніж собівартість її виготовлення спростовується і тим, що до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни.

У акті перевірки встановлено, що на підтвердження правомірності формування податкових зобов'язань позивачем подано усі необхідні документи, у тому числі договори, податкові накладні та інші документи, які у сукупності підтверджують реальність господарських операцій. Доказів того, що відомості, які містяться у поданих товариством документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, податковою інспекцією не представлено, як і не представлено доказів недобросовісності дій з боку товариства, його наміру отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених дій з контрагентами.

Щодо включення до показників «витрати на збут продукції» витрати з нарахування роялті на користь фізичної особи, то суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог п.п. 14.1.225. п. 14.1. ст. 14 ПК України, роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Підпунктом 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 ПК України визначено, що до складу інших витрат включаються інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Статтею 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ст. 427 ЦК України майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ст. 1114 ЦК України, ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу (в тому числі ліцензійний договір), не підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом.

Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Згідно з ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

За п. 9 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

Таким чином, не відповідають вимогам закону твердження відповідача про необхідність реєстрації ліцензійного договору у Державному департаменті інтелектуальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, між фізичною особою ОСОБА_2 та позивачем був укладений ліцензійний договір № 1 від 28.05.2012 року, згідно п. 1.1. якого позивачеві були надані права на використання торговельної марки ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку та на умовах, визначених договором.

При цьому, датою подання заявки на реєстрацію товарного знака є 11.05.2012 року, а свідоцтво на знак для товарів і послуг зареєстровано 25.12.2012 року. Нарахування роялті відбувалось на підставі звітів за обсягами реалізації гранул вторинної сировини ПЕТ під торгівельною маркою ІНФОРМАЦІЯ_1 за конкретний місяць.

Стосовно отримання дозволу на використання торгівельної марки, то суд зазначає, що чинним законодавством не визначено форми надання такого дозволу власником об'єкта інтелектуальної власності. В свою чергу, на переконання суду, факт укладення двостороннього договору між фізичною особою ОСОБА_2 та позивачем, згідно п. 1.1. якого позивачеві були надані права на використання торговельної марки ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку та на умовах, визначених договором, безумовно свідчить про наявність такого дозволу у позивача від власника торговельної марки.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на досліджені матеріали справи та з'ясовані обставини справи, колегія суддів погоджується із висновку якого дійшов суд першої інстанції, що висновки акта перевірки від 28.07.2014 року № 281/22-01/35621224 про порушення позивачем податкового законодавства при формуванні об'єкта оподаткування не відповідають фактичним обставинам та не ґрунтуються на вимогах податкової законодавства.

Відповідно до ст. 200 КАСУкраїни суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає,що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення здодержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області) - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року у справі № 813/5873/14 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Р.П. Сеник

Судді : Р.Б. Хобор

Я.С. Попко