Постанова

від 11.11.2014 по справі 826/14910/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 11 листопада 2014 року                  08:15                        № 826/14910/14 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Авто» доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві    провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0014861501 від 03.09.2014 року, -       ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Базіс-Авто» (надалі – позивач або ТОВ «Базіс-Авто») з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі – відповідач або ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0014861501 від 03.09.2014 року. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 15.10.2014 року. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом безпідставно, оскільки, як стверджує останній, ТОВ «Базіс-Авто» не порушувало вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, абз. «б» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, а реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «РК Центр Лтд» підтверджується належним чином оформленими первинними обліковими документами. У судове засідання 15.10.2014 року з'явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві. Відповідач у судове засідання не з'явися, явку свого представника не забезпечив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) підтверджується розпискою про отримання. Про причини неявки у судове засідання суду не повідомляв, клопотань чи заяв про розгляд справи без участі його представника або про відкладення судового засідання не заявляв. Суд у судовому засіданні 15.10.2014 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним чином повідомленого відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження. При цьому, 21.10.2014 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких зазначено про обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з підстав встановлення під час перевірки позивача порушень податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «РК Центр Лтд». Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, ознайомивши із запереченнями відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку правильності нарахування ТОВ «Базіс-Авто» залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за червень 2014 року, у звязку з  чим складено акт від 15.08.2014 року №100/26-52-15-01-19/33739839 (надалі – акт перевірки). За результатами вищезазначеної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення ТОВ «Базіс-Авто»: в порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено завищення суми податкового кредиту: за травень 2014 року на суму 95    746 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за травень 2014 року на 95    746,00 грн.; в порушення абз. «б» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) за травень 2014 року в сумі 95    746,00 грн. Не погоджуючись з вищенаведеними висновками, позивачем подано заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві листом від 28.08.2014 року №8340/10/26-52-15-01-30 повідомлено ТОВ «Базіс-Авто» про залишення висновків акту перевірки без змін. На підставі викладеного вище, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.09.2014 року №0014861501, яким ТОВ «Базіс-Авто» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 95    746,00 грн. Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду. Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято за результатами виявлених порушень з боку ТОВ «Базіс-Авто» в звітних (податкових) періодах за травень 2014 рік. Відповідно до абз. 5 п. 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.   Отже, основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі – ПК України). Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України). В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій –  не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України). Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи –  продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України). Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України). При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України). Так, на виконання положень п. 201.2 ст. 201 ПК України наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 року №10 затверджено Порядок заповнення податкової накладної (надалі – Порядок №10). У відповідності до п. 8 Порядку №10, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку – продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому такій реєстрації підлягають податкові накладні, складені в електронній формі, а у разі складання податкової накладної у паперовому вигляді – такій реєстрації підлягають податкові накладні, які відповідають вимогам пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України; порушення порядку заповнення податкової накладної; складення податкової накладної платником податку, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку – продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою (п. 18 Порядку №10). Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №10 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі – Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ – документ,  який  містить  відомості  про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В свою чергу, підставою   для   бухгалтерського   обліку   господарських операцій  є  первинні  документи,  які  фіксують  факти здійснення господарських операцій.  Первинні документи повинні бути  складені під  час здійснення господарської операції,  а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.  Для контролю та  впорядкування оброблення   даних   на   підставі   первинних  документів  можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996). Первинні  та  зведені  облікові  документи   можуть   бути складені  на  паперових  або  машинних  носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та  обсяг  господарської операції, одиницю  виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних   за  здійснення  господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996). Нормативно-правовим актом, який встановлює  порядок  створення,  прийняття  і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів,    облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та  госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі –  підприємства),  установ та організацій,  основна  діяльність  яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі – установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі – Положення №88). Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції,   включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.  Господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна,  капіталу,  зобов'язань  і фінансових результатів. Первинні  документи  повинні  бути  складені у момент проведення кожної  господарської операції або,  якщо це неможливо, безпосередньо після  її  завершення.  При  реалізації  товарів  за готівку допускається   складання  первинного  документа  не  рідше одного разу на день на  підставі  даних  касових  апаратів,  чеків тощо.  Для  контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть  складатися  зведені  документи  (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88). Первинні  документи,  створені  в електронному вигляді, застосовуються  у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства    про    електронні    документи   та   електронний документообіг. На вимогу   контролюючих   або   судових   органів  та  своїх контрагентів підприємство,  установа зобов'язані за  свій  рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88). Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування  підприємства,  установи,  від імені яких складений   документ, назва документа  (форми),  дата і місце складання,  зміст  та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської  операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції  і  правильність  її оформлення, особистий чи електронний підпис  або  інші  дані,  що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала  участь  у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть  бути  включені  додаткові  реквізити: ідентифікаційний код підприємства,  установи з Державного реєстру, номер документа,  підстава  для  здійснення  операцій,  дані   про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88). Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків. Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11. Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «РК Центр Лтд». Так, у відповідності до матеріалів справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ «РК Центр Лтд» (Підрядник) укладено договір підряду №29-07/13 від 29.07.2013 року, згідно умов якого Замовник замовляє, а Підрядник приймає на себе зобов'язання з виконання комплексу будівельно-монтажних робіт з влаштування мереж КЛ-0,4 кВ, КЛ 10кВ та монтаж 2КТПГС-250-10/04-У1. Розрахунки здійснюється щомісячно за фактично виконані роботи згідно форми КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт по встановленій формі КБ-3 (п. 4.1 даного договору). Фактично виконані Підрядником обсяги робіт оформляються актами приймання по формі КБ-2в і довідкою по формі КБ-3, які надаються Підрядником до 29 числа кожного місяця. Замовник підписує їх протягом 3-х (трьох) робочих днів з моменту представлення до приймання та скріплює печаткою (п. 5.1 даного договору). Згідно додаткової угоди №1 до договору №29-07/13 від 29.07.2013 року від 12.09.2013 року, сторони погодили, що Замовник перераховує Підряднику аванс у розмірі 924    476,00 грн. з ПДВ 20% (1-й аванс у розмірі 574    476,00 грн. та 2-й аванс у розмірі 350    000,00 грн.) шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Підрядника. В свою чергу, додатковою угодою №2 до договору №29-07/13 від 29.07.2013 року від 12.12.2013 року сторони погодили, що предметом додаткової угоди є те, що Замовник передає, а Підрядник приймає на себе виконання додаткових монтажних робіт по встановленню розподільчих щитів на об'єкті: «Будівництво складського приміщення по вул. Закревського, 22 у Деснянському районі м. Києві». Вартість робіт і матеріалів за цією додатковою угодою визначена відповідно до «Правил визначення вартості будівництва (ДБН-Д1.1.-1-2000)» та інших нормативних документів і становить 27    853,56 грн., в т.ч. ПДВ 20% – 4    642,26 грн. На підтвердження товарності (реальності) фінансово-господарської операції за договором підряду №29-07/13 від 29.07.2013 року позивачем надано суду копії наступних документів: -          довідок про вартість виконаних робіт/та витрати за травень 2014 року від 29.05.2014 року на суму 179,38212 грн., на суму 27,85356 грн., на суму 830,95715 грн., на суму 72,97859 грн.; -          актів приймання виконаних будівельних робіт за травень 2014 року від 29.05.2014 року №2 на суму 179    382,12 грн., №1 на суму 27    853,56 грн., №3 на суму 830    957,15 грн., №4  на суму 72    978,59 грн.; -          підсумкових відомостей ресурсів (витрати – по факту) за травень 2014 року; -          податкових накладних від 01.08.2013 року №1 на суму 574    476,00 грн., від 13.09.2013 року №5 на суму 350    000,00 грн., від 24.10.2013 року №7 на суму 140    000,00 грн. Також, на підтвердження оплати виконаних за договором підряду №29-07/13 від 29.07.2013 року робіт у матеріалах справи міститься копія виписки з банківського рахунку позивача (з відмітками банку). За результатами дослідження вищеперелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88. Слід також зазначити, що контролюючим органом не заперечувалося факту формування валових витрат та податкового кредиту, який став об'єктом перевірки, на підставі саме вказаних вище документів первинно облікової звітності. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Базіс-Авто» мало ділову мету, укладаючи вказані правочини з ТОВ «РК Центр Лтд», що підтверджується наступним. Згідно пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) –  причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Так, на підтвердження подальшої реалізації виконаних ТОВ «РК Центр Лтд» робіт за вищезазначеними договорами у матеріалах справи містяться копія договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва складу від 30.01.2006 року, згідно умов якого ТОВ «Базіс-Авто» купив об'єкт незавершеного будівництва складу корисною площею – 875,0 кв.м., загальною площею будівлі – 1094,0 кв.м., що знаходиться в місті Києві по вулиці Закревського, будинок під номером 22, та розташований на земельній ділянці площею 04 га, з метою завершення будівництва якого позивачем і було укладено правочини з ТОВ «РК Центр Лтд» за перевіряємий період. Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «РК Центр Лтд») спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення з ним вказаних вище правочинів, зокрема, того, що вказана юридична особа не була зареєстрована в якості платника податку на додану вартість або того, що реєстрація останнього платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявні у матеріалах справи копії первинних облікових документів, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ «РК Центр Лтд», відповідають встановленим вимогам податкового законодавства. При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, сформовані на підставі акту від 18.11.2013 року №521/3-22-07-38218568 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «РК Центр Лтд», код за ЄДРПОУ 38218568, щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Альтаір Компані», код ЄДРПОУ 38698504 за період з 01.07.2013 по 31.08.2013», оскільки, інформація, викладена в останньому, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України. Крім того, зі змісту вищенаведеного акту вбачається, що об'єктом даної перевірки стали виключно господарські операції ТОВ «РК Центр Лтд» з ТОВ «Альтаір Компані» за липень та серпень 2013 року, а, відтак, вказані висновки не мають відношення до фінансово-господарських відносин ТОВ «РК Центр Лтд» з позивачем. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у вказаного вище товариства (ТОВ «РК Центр Лтд») умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб. В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. При цьому, приписами ч. 2  ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності. Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платниками податку-контрагентами, шляхом позбавлення його права на податковий кредит. Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. Таким чином, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивач при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом – ТОВ «РК Центр Лтд» – діяв як добросовісний платник. При цьому, іншого з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено. Також, з матеріалів справи не вбачається, а сторонами не спростовано факту дійсності правочинів, укладених між позивачем та контрагентом – ТОВ «РК Центр Лтд». Враховуючи все викладене, суд, з урахуванням вищезазначених висновків та встановлених обставин у даній справі, дійшов висновку про необґрунтованість висновків ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, на підставі яких позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у відповідності до податкового повідомлення-рішення від 03.09.2014 року №0014861501, а, отже, останнє є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії. Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ПОСТАНОВИВ: 1.          Позов задовольнити повністю. 2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.09.2014 року №0014861501. 3.          Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Авто» (ідентифікаційний код: 33739839, адреса: 02217, м. Київ, вул. Закревського, 16) судові витрати у розмірі 264,58 грн. (двохсот шістдесяти чотирьох грн. 58 копійок) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (ідентифікаційний код: 38735205, адреса: 02217, м. Київ, вул. Закревського, 41). Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                           Т.О. Скочок