Ухвала

від 17.12.2014 по справі 826/14910/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14910/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

17 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Авто" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Базіс-Авто» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №0014861501 від 03.09.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Згідно з ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правильності нарахування ТОВ «Базіс-Авто» залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за червень 2014 року, у зв'язку з чим складено акт від 15.08.2014 року №100/26-52-15-01-19/33739839 (далі - акт перевірки).

За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення ТОВ «Базіс-Авто»:

п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено завищення суми податкового кредиту: за травень 2014 року на суму 95 746 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за травень 2014 року на 95 746,00 грн.;

абз. «б» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) за травень 2014 року в сумі 95 746,00 грн.

Не погоджуючись з вищенаведеними висновками, позивачем було подано заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві листом від 28.08.2014 року №8340/10/26-52-15-01-30 повідомлено ТОВ «Базіс-Авто» про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі викладеного вище, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.09.2014 року №0014861501, яким ТОВ «Базіс-Авто» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 95 746,00 грн.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про правомірність прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Так, на виконання положень п. 201.2 ст. 201 ПК України наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 року №10 затверджено Порядок заповнення податкової накладної (надалі - Порядок №10).

У відповідності до п. 8 Порядку №10, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому такій реєстрації підлягають податкові накладні, складені в електронній формі, а у разі складання податкової накладної у паперовому вигляді - такій реєстрації підлягають податкові накладні, які відповідають вимогам пункту 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України; порушення порядку заповнення податкової накладної; складення податкової накладної платником податку, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою (п. 18 Порядку №10).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «РК Центр Лтд» (Підрядник) укладено договір підряду №29-07/13 від 29.07.2013 року, згідно умов якого Замовник замовляє, а Підрядник приймає на себе зобов'язання з виконання комплексу будівельно-монтажних робіт з влаштування мереж КЛ-0,4 кВ, КЛ 10кВ та монтаж 2КТПГС-250-10/04-У1.

Розрахунки здійснюється щомісячно за фактично виконані роботи згідно форми КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт по встановленій формі КБ-3 (п. 4.1 даного договору).

Фактично виконані Підрядником обсяги робіт оформляються актами приймання по формі КБ-2в і довідкою по формі КБ-3, які надаються Підрядником до 29 числа кожного місяця. Замовник підписує їх протягом 3-х (трьох) робочих днів з моменту представлення до приймання та скріплює печаткою (п. 5.1 даного договору).

Згідно додаткової угоди №1 до договору №29-07/13 від 29.07.2013 року від 12.09.2013 року, сторони погодили, що Замовник перераховує Підряднику аванс у розмірі 924 476,00 грн. з ПДВ 20% (1-й аванс у розмірі 574 476,00 грн. та 2-й аванс у розмірі 350 000,00 грн.) шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Підрядника.

Додатковою угодою №2 до договору №29-07/13 від 29.07.2013 року від 12.12.2013 року сторони погодили, що предметом додаткової угоди є те, що Замовник передає, а Підрядник приймає на себе виконання додаткових монтажних робіт по встановленню розподільчих щитів на об'єкті: «Будівництво складського приміщення по вул. Закревського, 22 у Деснянському районі м. Києві». Вартість робіт і матеріалів за цією додатковою угодою визначена відповідно до «Правил визначення вартості будівництва (ДБН-Д1.1.-1-2000)» та інших нормативних документів і становить 27 853,56 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 4 642,26 грн.

На підтвердження товарності (реальності) фінансово-господарської операції за договором підряду №29-07/13 від 29.07.2013 року позивачем надано копії наступних документів: довідок про вартість виконаних робіт; актів приймання виконаних будівельних робіт; підсумкових відомостей ресурсів (витрати - по факту) за травень 2014 року; податкових накладних.

На підтвердження оплати виконаних за договором підряду №29-07/13 від 29.07.2013 року робіт надано виписки з банківського рахунку позивача (з відмітками банку).

На підтвердження подальшої реалізації виконаних ТОВ «РК Центр Лтд» робіт за вищезазначеними договорами надана позивачем копія договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва складу від 30.01.2006 року, згідно умов якого ТОВ «Базіс-Авто» купив об'єкт незавершеного будівництва складу корисною площею - 875,0 кв.м., загальною площею будівлі - 1094,0 кв.м., що знаходиться в місті Києві по вулиці Закревського, будинок під номером 22, та розташований на земельній ділянці площею 04 га, з метою завершення будівництва якого позивачем і було укладено правочини з ТОВ «РК Центр Лтд» за перевіряємий період.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Відповідачем не надано належних доказів, які б свідчили про відсутність у ТОВ «РК Центр Лтд» умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

Господарські договори недійсними (фіктивними) в судовому порядку не визнавалися, зміст господарських зобов'язань не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують факти господарських операцій та дозволяють ідентифікувати господарські операції, не містять розбіжностей і відповідають вимогам ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 ПК України.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстрований платником податку на додану вартість, тому був зобов'язаний нараховувати ПДВ та згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України виписувати податкові накладні, які згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України є законною підставою для формування податкового кредиту.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин встановлено не було.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді: Л.М. Гром,

М.С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.