Ухвала

від 03.11.2014 по справі 826/14694/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" листопада 2014 р. м. Київ К/800/66533/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Електромонтажкомплекс»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013

у справі № 826/14694/13-а

за позовом Приватного підприємства «Електромонтажкомплекс»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Електромонтажкомплекс» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 14.08.2013 № 0000162204 та № 0000172204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2013 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів протиправності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 рішення суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог, з підстав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової документальної невиїзної перевірки ПП «Електромонтажкомплекс» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість та податку на прибуток за період листопад-грудень 2011 року, січень-серпень 2012 року, по взаємовідносинах з ТОВ «БК «ПАЛАЦЦО», складено акт № 395/26-53-22-04-21/31838259 від 24.07.2013, в якому встановлено порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 182 445 грн. та порушення п. п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201 , п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 170 991 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 14.08.2013 податковим органом прийняті податкові повідомлення рішення:

- № 0000162204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 213 739 грн., у т.ч.: 170 991 грн. основного платежу та 42 748 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000172204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 219 704 грн., у т.ч.: 182 445 грн. основного платежу та 37 259 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами встановлено, що позивач у спірному періоді мав правовідносини з ТОВ «БК «ПАЛАЦЦО» за договорами підряду № 7 від 07.11.2011, № 28 від 05.12.2011, № 9 від 09.01.2012, № 12 від 06.02.2012, № 15 від 05.03.2012, № 20 від 02.04.2012, № 22 від 07.05.2012, № 25 від 04.06.2012, № 30 від 02.07.2012, № 27 від 09.07.2012, № 32 від 06.08.2012, № 34 від 06.08.2012, предметом яких було виконання робіт з обслуговування РП-121 в м. Києві по вул. Луговій, 9.

Факт здійснення робіт за вказаними договорами підряду підтверджується матеріалами справи, а саме: локальними кошторисами, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актами приймання виконаних будівельних робіт та виписками по рахунку позивача.

Наявність у товариства права на виконання робіт, передбачених зазначеними договорами підряду підтверджується ліцензією серії АВ № 588829 від 29.09.2011 на провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури.

Крім того, відповідно до довідки серії АБ № 332308 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 02.04.2012 видами діяльності позивача за КВЕД -2010 є: « 43.12 Електромонтажні роботи», «43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування» та « 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи», а також позивачем отримано ліцензію серії АБ № 557438 від 25.01.2011 на провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, тому виконані ТОВ «БК «ПАЛАЦЦО» роботи за договорами підряду були використані позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що реальність та товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ «БК «ПАЛАЦЦО» підтверджується наявною первинною документацією, що дає право платнику податків на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що надані первинні документи на підтвердження господарських операцій не відповідають вимогам податкового законодавства, тому податковим органом правомірно було донараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств.

Однак, суд касаційної інстанції з таким висновком апеляційного адміністративного суду погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, за результатами фактично здійснених господарських операцій, що в даному випадку встановлено матеріалами справи.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, виданих особою, що зареєстрована платником податку на додану вартість, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі визначеній податковими накладними, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Викладене дозволяє погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи викладене, касаційна скарга ПП «Електромонтажкомплекс» підлягає задоволенню, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 - скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2013 - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Електромонтажкомплекс» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2013.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.І. Степашко