Ухвала

від 11.11.2014 по справі 541/308/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/308/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/3481/14

Головуючий у 1-й інстанції Чернюк В.Д.

Доповідач Карнаух П. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді: Карнауха П.М.

суддів: Кривчун Т.О., Кузнєцової О.Ю.

при секретарі: Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 жовтня 2014 року

по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миргородкомунсервіс» до ОСОБА_1 про визнання договору укладеним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Карнауха П.М., -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 жовтня 2014 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Миргородкомунсервіс» до ОСОБА_1 про визнання договору укладеним задоволено частково.

Визнано укладеним з 01 січня 2012 року договір про надання житлово-комунальних послуг між Товариством з обмеженою відповідальністю «Миргородкомунсервіс» та ОСОБА_1.

Вирішено питання стягнення судового збору.

В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Миргородкомунсервіс» до ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом було невірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Свої доводи обґрунтовує тим, що житлово-комунальні послуги позивачем не надаються, докази їх надання та, відповідно, отримання відповідачем, позивач не надав. Посилається на відсутність доказів щодо знаходження будинку на балансі позивача. Вважає передачу будинку позивачеві за Актом від 01.06.2011 року передчасною та незаконною,оскільки це створило умови для визначення експлуатуючою організацією саме ТОВ «Миргородкомунсервіс». Також вважає, що рішення виконкому Миргородської міської ради від 19.010.2011 року № 765 та від 29.12.2011 року № 933 не є підтвердженням того, що позивач є виконавцем послуг, оскільки рішення № 765 не оприлюднене у відповідності до норм чинного законодавства, та не конкретизує, які саме послуги виконує позивач, а інше рішення прийнято після 01.01.2012 р.

Позивачем не надано доказів щодо дотримання визначної законом процедури укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, не мало місце прийняття відповідачем пропозиції щодо укладення договору.

Зазначає, що не є орендарем, квартиронаймачем чи власником квартири, відтак, на його думку, не може бути суб'єктом договірних відносин з позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з підстав, визначених ст.308 ЦПК України.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим судом, згідно Договору № 4422-ВСІБ-1-008 від 22.11.2010 року про дольову участь у Фонді фінансування будівництва ОСОБА_1 отримав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 30 - 36).

Згідно Акту прийому - передачі об'єкта інвестування від 10 березня 2011 року ОСОБА_1 прийняв вказану квартиру у володіння та користування (а.с. 37).

Будинок, в якому знаходиться придбана ОСОБА_1 квартира, перебуває на балансі ТОВ «Миргородкомунсервіс», яке, відповідно до Рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 19.10.2011 року № 765, визначено обслуговуючою організацією (виконавцем послуг) і такі послуги по утриманню будинку та прибудинкової території надаються відповідно до затверджених органом місцевого самоврядування переліку та структури тарифу (а.с. 4, 12, 13, 18, 19).

Згідно Довідки ТОВ «Миргородкомунсервіс» від 28.11.2013 р., ОСОБА_1 зі своєю сім»єю постійно проживає з червня 2012 року у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, а до того часу виконував там ремонтні роботи (а.с. 9).

За наявними у справі матеріалами протягом 2012-2013 р.р. ОСОБА_1 звертався зі скаргами та заявами до різних інстанцій з приводу неоформлення права власності на квартиру, на що отримував відповідні листи (а.с. 38-45). Окрім того, питання щодо права власності на зазначену квартиру вирішувалося сторонами у судовому порядку.

Так, Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 30 липня 2014 року відхилено апеляційну скаргу ПАТ «Український професійний банк». Залишено без мін рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 червня 2014 року, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано ПАТ «Український професійний банк» видати ОСОБА_1 довідку, що підтверджує його право, як довірителя ФФБ виду «А» на квартиру АДРЕСА_1, на отримання у власність закріпленого за ним об'єкту інвестування - 3-х кімнатної квартири та для отримання ним свідоцтва про право власності на згадану квартиру. Вирішено питання стягнення судових витрат. В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ПАТ «Український Професійний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення грошової заборгованості за договором відмовлено (а.с.59-61).

Як убачається з Листа від 17.02.2012 року, який ОСОБА_1 направив в адресу ТОВ «Миргородкомунсервіс», він не бажає укладати з позивачем договір про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій та сплачувати за надані комунальні послуги (а.с. 5).

Зазначена обставина також визнана відповідачем у судовому засіданні.

Задовольняючи позов ТОВ «Миргородкомунсервіс» про визнання договору укладеним, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що відповідач не бажає укладати з позивачем договір про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій, що підтверджується копією його листа, адресованого позивачу (а.с. 5) та визнано ним в судовому засіданні.

Такі висновки суду ґрунтуються на законі та відповідають встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 1875 - IV від 24 червня 2004 року) визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки; є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим ст. 4 Закону № 1875-ІV від 24 червня 2004 року передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Водночас ч. 1 ст. 19 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. N 529, як і Типовий перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року, постанови № 529 від 20.05.2009 року вбачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону № 1875 - IV від 24 червня 2004 року.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Разом з тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Аналогічна правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року по справі № 6-110цс12.

Вірно встановивши конкретні обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач не бажає укладати з позивачем договір про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій та сплачувати за надані комунальні послуги.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів надання позивачем та отримання відповідачем житлово-комунальних послуг та щодо незнаходження будинку на балансі позивача, - не заслуговують на увагу колегії з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено знаходження будинку, в якому проживає відповідач, на балансі ТОВ «Миргородкомунсервіс», надання підприємством комунальних послуг та отримання їх відповідачем (а.с.4-9, 12, 13, 18, 19, 37).

Доводи щодо незаконності та передчасного передання будинку позивачеві за Актом від 01.06.2011 року, що створило, на думку відповідача, умови для визначення експлуатуючою організацією саме ТОВ «Миргородкомунсервіс», - також безпідставні та нічим не підтверджені.

Твердження про те, що рішення виконкому Миргородської міської ради від 19.10.2011 року № 765 та від 29.12.2011 року № 933 не є доказами, що підтверджують виконавцем послуг ТОВ «Житлокомунсервіс», оскільки рішення № 765 не оприлюднене та не конкретизує, які саме послуги виконує позивач, а інше рішення прийнято після 01.01.2012 р., - не заслуговують на увагу, оскільки доказів на підтвердження того, що зазначені рішення не є чинними, матеріали справи не містять та відповідачем також не надані.

Посилання апеляційної скарги на відсутність доказів щодо дотримання позивачем визначеної законом процедури укладення договору про надання житлово-комунальних послуг та відсутність прийняття відповідачем пропозиції щодо укладення договору, - також безпідставні, нічим не підтверджені та спростовуються наявними у справі документами, про які вказувалося вище.

Твердження про те, що відповідач не є орендарем, квартиронаймачем чи власником квартири, відтак, на його думку, не може бути суб'єктом договірних відносин з позивачем, - також безпідставні, оскільки спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, Актом прийому-передачі об'єкта інвестування від 10.03.2011 року, згідно якого ОСОБА_1 прийняв об'єкт інвестування (квартиру), комплект ключів від вхідної двері, обладнання та технічну документацію та взяв на себе зобов'язання на момент передачі документів на право власності на квартиру укласти Угоду про надання житлово-експлуатаційних послуг з вказаним Забудовником постачальником таких послуг.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено факт постійного проживання відповідача у вказаній квартирі (а.с.9),

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду про задоволення позову, зводяться до незгоди з рішенням та, на думку колегії, спрямовані на ухилення відповідача від несення витрат по оплаті за надані позивачем житлово-комунальні послуги. Тлумачення норм матеріального права апелянтом проведено поверхово, без повного та системного аналізу правових норм.

Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аналіз змісту, підстав та предмету заявленого позову свідчить про розгляд справи судом першої інстанції з дотриманням принципу диспозитивності.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - відхилити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 жовтня 2014 року, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: /підпис/ П.М. Карнаух

Судді: /підпис/ Т.О.Кривчун

/підпис/ О.Ю. Кузнєцова

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного

суду Полтавської області П.М.Карнаух