Рішення

від 04.11.2014 по справі 910/12224/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12224/14 04.11.14 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мережеві рішення"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сістем Інтегрейшн Сервіс"

про стягнення 36 042 081,80 грн.

Головуючий суддя: Головатюк Л.Д.

Судді: Пукшин Л.Г.

Ковтун С.А.

Представники сторін:

Від позивача Рудник І.Ю. (за дов.)

Від відповідача Музалевський Д.Є. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережеві рішення" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сістем Інтегрейшн Сервіс" про стягнення 42 121 778,29 грн. у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 02-04-12D від 02.04.2012 на поставку обладнання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2014 порушено провадження у справі №910/12224/14, розгляд справи призначено на 09.07.2014.

Разом з позовною заявою позивач також звернувся до суду з заявою про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.06.2014 заяву позивача вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково.

В судове засідання 09.07.2014 прибули представники сторін, надали пояснення по справі та подали додаткові докази по справі. Судом було оголошено перерву під час розгляду справи на 24.07.2014.

В судове засідання 24.07.2014 прибули представники сторін, надали пояснення по справі та подали додаткові докази по справі. Судом було оголошено перерву під час розгляду справи на 26.08.2014.

В судове засідання 26.08.2014 прибули представники сторін, надали пояснення по справі, подали додаткові докази по справі та подали клопотання про продовження строку розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.08.2014 продовжено строк розгляду справи на 15 днів, розгляд справи відкладено на 09.09.2014.

В судове засідання 09.09.2014 прибули представники сторін, надали пояснення по справі та подали додаткові докази по справі.

Ухвалою від 09.092014 вирішено здійснити розгляд справи колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 09.09.2014 для здійснення колегіального розгляду справи №910/12224/14 визначено колегію суддів: Головатюк Л.Д. (головуючий), Ковтун С.А., ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 09.09.2014 колегією суддів: Головатюк Л.Д. (головуючий), Ковтун С.А., ОСОБА_1. прийнято до провадження справу № 910/12224/14 за позовом ТОВ "Мережеві рішення" до ТОВ "Сістем Інтегрейшн Сервіс" про стягнення 42 121 778, 29 грн. та розгляд справи призначено на 30.09.2014.

30.09.2014 в судовому засіданні оголошено перерву на 16.10.2014 для подання додаткових доказів по справі.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 16.10.2014, у зв"язку з лікарняним судді Ковтуна С.А., для здійснення колегіального розгляду справи №910/12224/14 визначеного наступних суддів: Головатюк Л.Д. (головуючий), суддя Пукшин Л.Г., суддя ОСОБА_1.

В судове засідання 16.10.2014 прибули представники сторін, надали пояснення по справі та подали додаткові докази по справі.

Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Ухвалою суду від 16.10.2014 колегією суддів у складі: Головатюк Л.Д. (головуючий), суддя Пукшин Л.Г., суддя ОСОБА_1. прийнято до провадження справу № 910/12224/14 за позовом ТОВ "Мережеві рішення" до ТОВ "Сістем Інтегрейшн Сервіс" про стягнення 42 121 778, 29 грн.

Розгляд справи відкладено на 04.11.2014.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 04.11.2014, у зв"язку з закінченням повноважень у судді ОСОБА_1., для здійснення колегіального розгляду справи №910/12224/14 визначеного наступних суддів: Головатюк Л.Д. (головуючий), суддя Пукшин Л.Г., суддя Ковтун С.А.

Представник позивача з'явився в судове засідання 04.11.2014, надав пояснення по суті справи та подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 36 042 081,80 грн., а саме:

- 25 349 013,92 грн. основного боргу;

- 1 893 647,31 грн. пені;

- 1 416 220,60 грн. 3% річних;

- 4 159 633,73 грн. інфляційних втрат;

- 3 223 566,24 грн. відсотків за користування чужими коштами.

Враховуючи правила ст. 22 ГПК України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв до розгляду подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, а спір розглядається, виходячи зі збільшеної ціни позову.

При розгляді даної заяви суд бере до уваги п.3.10. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, п. 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України " Про деякі питання порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 р. щодо застосування норм господарського процесуального кодексу України" від 29.06.2010 № 01-08/369, в яких зазначено, що в разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Збільшені позовні вимоги позивач підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 04.11.2014 також з'явився, проти позову в частині стягнення основного боргу не заперечував, проте заперечив проти штрафних санкцій, оскільки на його думку вони розраховані не вірно.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

02.04.2012 між TOB «IT-Інфраструктура» та TOB «Сістем Інтегрейшн Сервіс» (надалі - відповідач) було укладено договір № 02-04-12D на поставку обладнання (надалі - договір).

Відповідно до умов п.п. 1.1-1.2. Договору, TOB «IT-Інфраструктура» зобов'язалося поставляти та передавати у власність Відповідача товар, зазначений у додатках, які є невід'ємною частиною Договору, а Відповідач приймати та сплачувати його вартість. Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлень Відповідача. На поставку кожної окремої партії товару сторонами підписується окремий додаток за погодженою сторонами формою.

У п. 4.1 Договору зазначено, що товар вважається прийнятим із одночасним переходом права власності до Відповідача після його доставки в пункт поставки та приймання-передачі товару уповноваженому представнику Відповідача на підставі накладної та оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання сторонами накладної.

Згідно із п. 3.2. Договору, Відповідач зобов'язаний здійснювати оплату кожної окремої партії товару, що поставляється за Договором, в порядку, визначеному у п.п. 1.1. та 1.2. відповідного Додатку до Договору.

Додатком № 6 від 26.10.2012 сторони обумовили здійснення поставки товару на загальну суму 25 155 678,48 грн. на умовах EXW м. Київ, проспект Повітрофлотський, 64 відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс-2000», протягом 40 днів з моменту підписання даного Додатку. Перелік товару зазначено у Детальній специфікації товару, яка є Додатком № 6/1 до Договору.

Поставка та передача товару належному представнику Відповідача за Додатком № 6 до Договору здійснювалась 04.12.2012, підтвердженням чого є накладна № А1297062 та довіреність № 1907 від 03.12.2012, видана Відповідачем фахівцю з управління проектами ОСОБА_6

Пунктом 1.2. Додатку № 6 до Договору передбачено, що оплата вартості товару мала бути здійснена протягом 10 банківських днів від дня підписання сторонами накладних на товар.

Отже, Відповідач мар сплатити на користь TOB «IT-Інфраструктура» грошові кошти в розмірі 25 155 678,48 грн. у строк до 18.12.2012.

Згідно із Додатком № 7 від 06.12.2012 до Договору TOB «IT-Інфраструктура» зобов'язалось поставити товар загальною вартістю 1 163 335,64 грн. протягом 30 днів з моменту підписання Додатку. Перелік товару зазначено у Детальній специфікації товару, яка є Додатком № 7/1 до Договору. Строк для оплати товару складав 10 банківських днів від дати підписання відповідної накладної.

Як свідчать матеріали справи, 18.12.2012 TOB «IT-Інфраструктура» здійснило поставку товару згідно накладної № A1341064 та передало товарно-матеріальні цінності експедитору ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності Відповідача № 1919 від 14.12.2012.

Оплата вказаної партії товару в розмірі 1 163 335,64 грн. мала бути здійснена Відповідачем у строк до 03.01.2013.

14.12.2012 сторони уклали Додатку № 9 до Договору, відповідно до умов якої TOB «IT-Інфраструктура» зобов'язалось протягом 45 днів з моменту підписання цього Додатку передати у власність Відповідача партію товару, перелік якої наведено у Додатку № 9/1 до Договору, на суму 6 142 332,96 грн.

Умови плати вартості товару за Додатком № 9 до Договору були наступні: 50 % від вартості сплачується протягом 10 банківських днів з моменту підписання цього Додатку, а інші 50 % - протягом 10 банківських днів від дня підписання сторонами накладних на товар.

27.12.2012 TOB «IT-Інфраструктура» здійснило поставку товару за Додатком № 9 до Договору згідно із накладною № A1349095 та довіреністю Відповідача на фахівця з управління проектами ОСОБА_6 № 1932 від 27.12.2012.

Отже, Відповідач мав сплатити на користь TOB «IT-Інфраструктура» грошові кошти в розмірі 3 071 166,48 грн. у строк до 28.12.2012 та ще 3 071 166,48 грн. у строк до 15.01.2013.

Поставки товару згідно із Додатками № 6, 7, 9 до Договору здійснювались TOB «ІТ- Інфраструктура» у передбачені Договором строки та згідно із затвердженими сторонами умовами поставки.

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не оплатив поставлений за вищевказаними Додатками до Договору товар та не розрахувався із TOB «IT-Інфраструктура» за прийняті ним товарно-матеріальні цінності.

Станом на день розгляду справи загальний розмір заборгованості Відповідача за Додатками № 6, 7, 9 до Договору складає 25 349 013,92 грн.

Відповідач не заперечував проти наявності у нього боргу на вказану суму.

В подальшому, 13.12.2013 між позивачем, відповідачем та TOB «IT-Інфраструктура» було укладено договори відступлення права вимоги № А1297062, №А1341064 та № 1349095 (надалі - «Договори відступлення права вимоги»).

За умовами Договорів відступлення права вимоги TOB «IT-Інфраструктура» передало Позивачу свої права кредитора за Додатками № 6, 7, 9 до Договору.

Пунктами 2 Договорів відступлення права вимоги передбачалось, що до Позивача переходить право вимагати від Відповідача належного виконання зобов'язань за Додатками № 6, 7, 9 до Договору, а Відповідач в свою чергу взяв на себе обов'язок виконати такі зобов'язання.

Пункт 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України визначає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, 13.12.2013 позивач набув права вимагати від Відповідача виконання зобов'язань за Додатками № 6, 7, 9 до Договору, в тому числі в частині оплати вартості поставленого товару.

Суд зазначає, що Відповідач не пред'являв жодних вимог або претензій щодо асортименту, кількості, якості або ж будь-яких інших недоліків отриманого обладнання ні TOB «IT-Інфраструктура», ні Позивачу, більше того - він визнав свої зобов'язання перед Позивачем в момент підписання Договорів відступлення права вимоги.

Отже, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 25 349 013,92 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом на підставі: договору, видаткових накладних, платіжних документів достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлений позивачем товар становить 25 349 013,92 грн., що є у відповідності з умовами договору та ст. 692 Цивільного кодексу України безперечною підставою для задоволення вказаних позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1 416 220,60 грн. та інфляційні втрати в сумі 4 159 633,73 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 1 416 220,60 грн., інфляційні збитки складають 4 159 633,73 грн. В цій частині суд задовольняє позовні вимоги.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу в у відповідності з п. 7.3 договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем за поставлений товар, останній нарахував відповідачеві пеню на підставі пункту 7.3. договору, яка складає 1 893 647,31 грн., з урахуванням часткової сплати заборгованості відповідач та заперечень поданих ним у відзиві на позовну заяву.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 1 893 647,31 грн. З цією сумою суд погоджується, так як позивачем вона розрахована арифметично вірно.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача процентів за користування чужими коштами. В обгрунтвання своїх позовних вимог позивач наводить наступне:

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в п. 6.2 своєї постанови «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідальності процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

У вказаній постанові ВГСУ зауважив, що стягнення процентів річних за ст. 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Відповідач, не сплативши вчасно кошти Позивачу, які йому належать у зв'язку із здійсненням поставки обладнання на загальну суму 32 461 347,08 грн., фактично продовжує користуватися цими коштами.

Стаття 1214 ЦК України визначає, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст. 232 ГК України, відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Отже, на думку позивача, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача проценти за користування коштами останнього. Розмір нарахованих позивачем процентів за користування відповідачем його коштами, що мали бути сплачені, складає 3 223 566,24 грн.

Проте, суд не погоджується з твердженнями позивача, оскільки користування чужими грошовими коштами має місце в разі якби позивач сплатив відповідачу кошти без достатньої правової підстави, а останній відмовлявся їх повертати. В даному ж випадку грошові кошти належать саме відповідачу, а він їх просто заборгував позивачу і несе відповідальність у вигляді пені, відсотків річних, інфляційних збитків, але ніяк не несе відповідальність за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Прийняти до провадження справу № 910/12224/14 за позовом ТОВ "Мережеві рішення" до ТОВ "Сістем Інтегрейшн Сервіс" про стягнення 42 121 778, 29 грн.

2. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Мережеві рішення" задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сістем Інтегрейшн Сервіс" (01033, м. Київ, вул. Гайдара, буд. 50, код ЄДРПОУ 30603127) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мережеві рішення" (03151, м. Київ, вул. Донецька, буд. 16/2, код ЄДРПОУ 37605644) основний борг в сумі 25 349 013 (двадцять п'ять мільйонів триста сорок дев'ять тисяч тринадцять) грн. 92 коп., інфляційні втрати в розмірі 4 159 633 (чотири мільйони сто п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот тридцять три) грн. 73 коп., 3% річних в сумі 1 416 220 (один мільйон чотириста шістнадцять тисяч двісті двадцять) грн. 60 коп., пеню в сумі 1 893 647 (один мільйон вісімсот дев'яносто три тисячі шістсот сорок сім) грн. 31 коп., судовий збір в розмірі 66 546 (шістдесят шість тисяч п'ятсот сорок шість) грн. 65 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Головуючий суддя Головатюк Л.Д.

Суддя Пукшин Л.Г.

Суддя Ковтун С.А.

Дата підписання повного тексту рішення - 11.11.2014