Постанова

від 13.11.2014 по справі 904/5068/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2014 року Справа № 904/5068/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів: Джихур О.В., Лисенко О.М.

при секретарі : Ситниковій М.Ю.

Представники сторін :

позивача - Клешня О.В., довіреність б/н від 11.06.14;

відповідача - не з`явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фермерського господарства «ВінеСА», с.Посуньки Верхньодніпровського району Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2014 року по справі № 904/5068/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР-ХІМАГРО», м.Глобине Полтавської області

до фермерського господарства «ВінеСА», с.Посуньки Верхньодніпровського району Дніпропетровської області

про стягнення 506 218,56 грн.

В судовому засіданні 11.11.2013р. була проголошена перерва до 13.11.2014р. (ст.77, 99 ГПК України).

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2014 року у справі № 904/5068/14 (суддя Новікова Р.Г.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР-ХІМАГРО», м.Глобине Полтавської області до фермерського господарства «ВінеСА», с.Посуньки Верхньодніпровського району Дніпропетровської області про стягнення 506 218,56 грн. позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 324 495 грн. суми попередньої оплати, 39 298,17 грн. пені, 7275,86 грн. судового збору, в решті позову - відмовлено (а.с.143-145).

Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано фактом невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по повній та своєчасній поставці передбаченої договором продукції, неповернення в обумовлені строки суми попередньої оплати за спірним договором; в частині відмови в позові про стягнення частини пені - безпідставним нарахуванням позивачем пені після фактичної відмови від прийняття виконання зобов`язання в натурі за договором; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст.193, 202, 232, 233 Господарського кодексу України, ст.ст.258, 525, 526, 530, 551, 598, 610, 629, 693 ЦК України.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням місцевого господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач по справі - Фермерське господарство «ВінеСА», с.Посуньки Дніпропетровської області, посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема:

- господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення не були враховані додаткові угоди, якими сторони передбачили графік повернення коштів, отриманих в якості передоплати, які, на думку скаржника, були укладені відповідно до вимог ст.ст.641, 642 ЦК України, оскільки позивач не заперечив щодо такого графіку;

- вищезазначену думку про укладення з позивачем додаткових угод, відповідач обґрунтовує аудиторським висновком № 20 від 28.08.2014р., в якому станом на 21.01.2014р. підтверджена заборгованість відповідача та зазначено, що позивач протягом шести місяців не має претензій до відповідача;

- також скаржник не погоджується з сумою нарахування пені та вважає, що до сплати підлягає 20 092,80 грн. з урахуванням дат повернення суми передоплати, які було обумовлено графіками, укладеними сторонами.

12.11.2014р. до Дніпропетровського апеляційного господарського суду також скаржником були подані додаткові пояснення по апеляційній скарзі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач по справі проти її задоволення заперечував, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи, також спростовує доводи відповідача про те, що між сторонами існували будь-які додаткові угоди, укладені відповідно до вимог ст..ст.641, 642 ЦК України, оскільки умовами договору № 17 від 04.06.2013р., зокрема, п.10.2 визначено, що будь-які додаткові угоди укладаються повноважними представниками сторін в письмовій формі, а посилання скаржника на акт звіряння розрахунків від 21.01.2014р., яким, на думку скаржника, погоджений графік повернення коштів, лише підтверджує суму заборгованості на дату подання позову до господарського суду. Також зазначає, що в скрутному фінансовому становищі опинився саме позивач, оскільки сума перерахованої та не повернутої попередньої оплати на даний час знецінилась і, навіть, стягнення неустойки не покриває збитків, спричинених позивачу; крім того, позивач зазначає, що погодився з позицією господарського суду щодо часткового задоволення позову щодо пені, не оскаржує рішення в частині 12 225,39 грн., тому посилання скаржника на зменшення розміру пені є безпідставним.

В судовому засіданні 11.11.2014р. було проголошено перерву до 13.11.2014р. (ст. 77 ГПК України) з метою перевірки розрахунку пені, витребування у позивача перевіреного докладного розрахунку пені з визначенням дат, кількості днів прострочення, подвійної облікової ставки тощо.

12.11.2014р. до Дніпропетровського апеляційного господарського суду позивачем було подано докладний розрахунок пені, чим виконано вимоги апеляційного господарського суду (а.с.193-194).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід змінити на підставі п.1 ч.1 ст.104 ГПК України з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених ст.103 ГПК України, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2013р . між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР-ХІМАГРО» м.Глобине Полтавської області («покупець» за договором, позивач по справі) та Фермерським господарством «ВінеСА» с.Посуньки Дніпропетровської області («продавець», «постачальник» за договором, відповідач по справі, скаржник) був укладений договір поставки сільськогосподарської продукції № 17, відповідно до предмету якого "постачальник" зобов`язався продати та передати у власність «покупця» у строки, передбачені цим договором, сільськогосподарську продукцію - соняшник на загальну суму 574 000,00 грн. в кількості 143,5 тони, а «покупець» зобов`язався прийняти зазначений товар і оплатити його вартість згідно порядку, встановленого договором; асортимент, номенклатура, кількість, ціна та характеристики товару повинні були визначатися сторонами у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору; якість товару повинна відповідати чинним ДСТУ, ГОСТ; продавець підтверджував, що товар, який продається належить йому на праві власності , не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не утримується третіми особами, не є предметом застави або іншим способом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами (п.п.1.1-1.4 р.1 договору (а.с.9-12)).

Підпунктом 2.1.1 п.2.1 розділу 2 договору сторони погодили, що «постачальник» зобов`язаний продати та передати у власність «покупця» весь відповідний товар, вказаний в цьому договорі (п.1.1) та додатках до нього в строк не пізніше, ніж до 15.10.2013р.

Пунктами 3.1-3.2 розділу 3 договору сторони передбачили, що вартість товару встановлюється на момент укладення даного договору та становить 4000 грн. за одну тону товару; загальна вартість товару, що поставляється складає 574 000,00 грн.

Пунктом 4.1 р.4 договору сторони узгодили порядок розрахунків, згідно якого оплата товару «покупцем» здійснюється у безготівковій формі, за ціною відповідно вказаних в видаткових накладних, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок «постачальника» наступним чином: «покупець» виконує попередню оплату у розмірі 100% від загальної вартості товару до 30.06.2013р . (п.п.4.1.1 п.4.1 р.4 договору).

Пунктом 7.2 р.7 договору сторони передбачили майнову відповідальність «постачальника» за порушення строків поставки товару у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості простроченого до поставки товару за кожен день прострочення до повного виконання своїх зобов`язань .

Також п.7.8 р.7 договору сторони визначили, що штрафні санкції за цим договором не обмежуються строком, встановленим ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та до них не застосовується спеціальний строк позовної давності, передбачений п.1 ч.2 ст.258 ЦК України; кредитор за зобов`язанням, що порушене, може звернутись до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах загального строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України .

Пунктом 9.1 сторони узгодили, що договір діє з моменту підписання та до 31.12.2013р. включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Докази визнання недійсним, розірвання, внесення будь-яких змін в встановленому законом порядку до договору № 17 від 04.06.2013р. відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником в ході розгляду справи в судах обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

На виконання умов договору 11.06.2013р . позивачем було здійснено перерахування авансовим платежем грошових коштів відповідачу за соняшник на загальну суму 574 000,00 грн. за платіжними дорученнями: №346 на суму 145000 грн., № 345 на суму 150000 грн., № 344 на суму 139 000 грн., № 343 на суму 140 000 грн., що підтверджується випискою з рахунку від 11.06.2013р. (а.с.13-15), копіями платіжних доручень (а.с.109 на обороті, а.с.111, 112, 113), не спростовується жодною стороною відповідно до вимог ст.32, 33, 36 ГПК України, що підтверджується змістом акту звірки станом на 21.01.2014р. (а.с.25-26).

Відповідач свої договірні зобов`язання по поставці соняшника не виконав, докази протилежного відсутні, тому 10.12.2013р . платіжним дорученням № 1389 повернув позивачу частину коштів у сумі 119 305 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с.16-18), платіжним дорученням (а.с.110, на звороті), актом звірки між сторонами станом на 21.01.2014р. (а.с.25-26), що не заперечується сторонами, підтверджується матеріалами справи. Тобто, невиконаними залишись зобов`язання на суму 454 695 грн.

08.05.2014р . листом № 112 позивач надіслав відповідачу претензію з вимогою про розірвання договору № 17 від 04.06.2013р. та повернення 454 695 грн. суми передплати, а також 36 864,20 грн. пені за прострочення виконання зобов`язань за договором (а.с.27-29), яку отримано відповідачем 17.05.2014р ., що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.32), не спростовано жодним доказом в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України. Відповіді на зазначену претензію скаржник не надав, докази протилежного відсутні, не надавались судам обох інстанцій відповідачем згідно зі ст.33 ГПК України.

14.08.2014р ., вже після порушення провадження у цій справі, відповідачем були повернуті позивачу 130 200 грн. за платіжним дорученням № 80 (а.с.114), що підтверджується також випискою з банківського рахунку (а.с.97), визнається обома сторонами.

Враховуючи викладені обставини, 19.08.2014р . позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з заявою про зменшення позовних вимог відповідно до ст.22 ГПК України, яку було прийнято до розгляду (а.с.93-95). При цьому позивач в заяві наполягав на стягненні з відповідача 324 495 грн. суми передоплати, 51 523 грн. 56 коп. пені.

Отже, враховуючи проведені оплати по поверненню суми передоплати, сума боргу відповідача перед позивачем склала 324 495 грн.

Докази повернення відповідачем решти суми передоплати - 324 495 грн. - по вищевказаному договору відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником в ході розгляду справи судами обох інстанцій відповідно до ст.33 ГПК України .

Докази поставки позивачу продукції за договором також відсутні, така поставка не здійснювалась, докази протилежного відсутні, відповідно до ст.33 ГПК України скаржником не надавались.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору , а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з частинами 1, 3 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Статтею 615 ЦК України регламентовано, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом; одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання; внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України регламентовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Враховуючи вищевикладене, факт неповернення частини передоплати, невиконання (прострочення виконання по 17.05.2014р.) зобов`язання по поставці відповідачем, господарським судом обґрунтовано стягнуто з відповідача 324 495 грн. суми попередньої оплати за договором № 17 від 04.06.2013р. не повернутої позивачу, а також господарським судом обґрунтовано задоволено вимоги по стягненню пені, враховуючи умови договору (п.7.8 договору) та частково відмовлено в стягненні, оскільки зазначена сума пені нарахована після 17.05.2014р., коли відповідача було повідомлено про розірвання договору та позивач вже відмовився від прийняття зобов`язання по постачанню товару відповідачем в натурі. Натомість, на думку колегії суддів, розрахунок пені, зроблений господарським судом, є помилковим, а тому вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 39 622 грн. 04 коп., виходячи із розрахунку:

з 16.10.2013р. по 09.12.2013р. (55 днів) = 574000,00 грн. х 6,5% х 2 : 100 : 365 х 55 днів = 11 244,10 грн.;

з 10.12.2013р. по 15.04.2014р. (127 днів) = 454000,00 грн. х 6,5% х 2 : 100 : 365 х127 днів = 20 567,16 грн.;

з 15.04.2014р. по 17.05.2014р. (33 дні) = 454000,00 грн. х 9,5% х 2 : 100 : 365 х 33 дні = 7810,78 грн.;

всього пені = 39 622,04 грн.

Щодо посилань скаржника на існування нібито додаткової угоди (а.с.132), якою був узгоджений новий графік повернення суми попередньої оплати, то ці доводи не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки матеріалами справи не підтверджене погодження позивача на такі умови або підписання будь-яких інших угод між сторонами, крім договору № 17 від 04.06.2013р. в силу наступного.

Як зазначає скаржник, такий графік погашення боргу (а.с.132) було укладено по електронній пошті з проставленням печаток та підписів обох сторін. Натомість, п.10.2 р.10 договору № 17 від 04.06.2013р. (а.с.11) сторони обумовили, що будь-які доповнення або зміни до цього договору є чинними, якщо вони укладені письмово і підписані повноважними представниками сторін.

Відповідно до ст.208 ЦК України правочин між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі.

Дійсно, частина 1 статті 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

Натомість, частиною 3 цієї статті чітко регламентовано, що використання при вчинені правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства , або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів .

Ні договором № 17 від 04.06.2013р., ні законом, ні будь-якими іншими нормативними актами, обов`язковими для обох сторін, не передбачено право сторін - юридичних осіб - укладати договори та додатки до них із застосуванням електронних підписів сторін, без письмової згоди сторін та зразків відповідних аналогів підписів.

Отже, враховуючи вищевикладені вимоги закону та матеріали справи, неможливо погодитись з доводами скаржника, що сторонами за договором № 17 було погоджено інший графік погашення заборгованості відповідача перед позивачем, який виник внаслідок передоплати та не поставки товару за договором № 17, графік є таким, що складений відповідачем в односторонньому порядку.

Щодо клопотання скаржника про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню (ст.ст.83, 99 ГПК України), наведеного у відзиві на позов, то колегія суддів вважає, що враховуючи тривалість невиконання обов`язку відповідача, ступінь невиконання, відсутність доказів в розумінні ст.ст.32, 36 ГПК України на підтвердження об`єктивних та поважних причин невиконання, не пов`язаних з волевиявленням відповідача, таке клопотання не підлягає задоволенню, а пеня підлягає стягненню в обсягах та на підставі наведеного вище розрахунку.

Одночасно, колегія суддів зазначає, що, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с.93-95), слід повернути позивачу на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" суму зайво сплаченого судового збору (п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 (в редакції постанови від 23.12.2012р. № 3)).

Керуючись ч. 3-5 ст.49, ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фермерського господарства «ВінеСА» с.Посуньки Верхньодніпровського району Дніпропетровської області - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.2014 року у справі № 904/5068/14 - змінити.

Стягнути з Фермерського господарства «ВінеСА» с.Посуньки Верхньодніпровського району Дніпропетровської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР-ХІМАГРО», м.Глобине Полтавської області 324 495,00 грн. суми попередньої оплати, 39 622 грн. 04 коп. пені, 7282 грн. 34 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог про стягнення пені - відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР-ХІМАГРО», м.Глобине Полтавської області з Державного бюджету України 2842 грн. 03 коп. судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 228 від 07.07.2014р.

Видачу відповідного наказу згідно зі ст.ст.116-118 ГПК України доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Справу повернути до господарського суду Дніпропетровської області.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.11.2014р.

Головуючий суддя О.М. Виноградник

Суддя О.В.Джихур

Суддя О.М.Лисенко