Ухвала

від 10.11.2014 по справі 813/5173/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2014 р. Справа № 876/9518/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Большакової О.О.,

Пліша М.А.,

за участю секретаря судових засідань Баранкевич А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року у справі № 813/5173/14 за позовом ТОВ «Західний будівельний холдинг» до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

21.07.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Західний будівельний холдинг» (надалі - Товариство) звернулось з позовом в суд до Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ОДПІ), просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014р. №0000052200 та №0000042200.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.10.2014р. позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано прийняті Городоцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014р. за №0000052200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 429 561,25 грн. та за №0000042200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 342 460,50 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.10.2014р. в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в ході перевірки не встановлено реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «БК «АРС», ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТзОВ «Лідерком», ПП «СМУ-600», ТзОВ «Конді 50», ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД». Такі господарські операції були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди. Вказує, що будь-які документи (договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійсненні господарської операції відсутнє, відповідні не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, вважав рішення суду першої інстанції законним.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та заперечення позивача на апеляційну скаргу в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство є юридичною особою та зареєстроване у встановленому законом порядку 03.03.2007р. Є платником податку на прибуток та податку на додану вартість (надалі-ПДВ).

За результатами документальної невиїзної планової документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р.,ОДПІ складено акт за №13/2200/34988901 від 25.01.2014р., яким зафіксовано порушення підп. 14.1.11, 14.1.202, 14.1.203 п.14.1 ст.14, п.135.1, п.135.2, підп.135.4.1 п.135.4, п.135.5 ст.135, підп.138.1.1, п.138, п.138.2, п.138.4, підп.138.8.1 п.138.8 ст.138, підп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 346 774,00 грн.; підп. 14.1.185 та 14.1.191 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 ПК України внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 228 725,00 грн.

На підставі акта перевірки ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.03.2014р. за №0000052200, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 433 467,50 грн., в тому числі, за основним платежем - 346 774,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 86 693,50 грн.; за №0000042200, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 343 087,50 грн., в тому числі, за основним платежем - 228 725,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 114 362,50 грн., з чим не погодилось Товариство, оскарживши такі до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, висновки контролюючого органу про завищення задекларованого податкового кредиту в сумі 350 842,00 грн. щодо господарських операцій Товариства та його контрагентами: ТзОВ «Крафт ЛВ», ТзОВ «БК «АРС», ТзОВ «Ейс контсракшен менеджмент», ТзОВ «Лідерком», ПП «СМУ-600», ТзОВ «Конді 50», ТзОВ «Вайз Юніон ЛТД» ґрунтуються на тому, що будь-які документи (договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійсненні господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Згідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Як це передбачено п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. за № 168/704.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Факт здійснення господарських операцій Товариством та його контрагентами підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними, актами форми №КБ-2, підсумковими відомостями ресурсів, Розрахунками загальновиробничих витрат до локальних кошторисів, Довідками про вартість виконання будівельних робіт, Довідками форми №КБ-3, актами здачі-прийому виконаних робіт та іншими документами, які є належними доказами в підтвердження факту виконання таких.

Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем (замовник) та ТзОВ «Будівельна компанія «АРС» (виконавець) укладено договори підряду за №07-01/11 від 01.07.2011 року та за №СК-11/01-БК від 03.02.2011 року, предметом яких є виконання робіт з виготовлення та монтажу металевої опори за адресами Івано-Франківська область, с.Ланчин, вул.Незалежності, 86а та с.Печеніжин, вул.Незалежності, 6 (по першому договору) і виконання робіт по ремонту вантажопідіймального крана ККЕ-12,5, реєстраційний №301922, ПЧ-16за адресою м.Ужгород, вул.Артилерійська,1А (по другому договору).

Крім того, між позивачем (замовник) та ТзОВ «Будівельна компанія «АРС» (виконавець) укладено договір підряду за №СК-26/08-ББ, згідно якого виконавець зобов'язується виконати роботи по капітальному ремонту покрівлі в будинку дитячо-юнацької творчості на вул.Науковій,17 міста Львова за завданням замовника, а останній зобов'язується їх прийняти та оплатити.

В підтвердження виконання договорів Товариством надано довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних робіт, податкові накладні.

Висновки контролюючого органу, що зазначені господарські операції не носили реального характеру, оскільки проведені заходи щодо наявності здійснення фінансової господарської діяльності згаданого контрагента позивача та його постачальників не підтверджують фактичного постачання товарів та послуг ґрунтуються на акті ДПІ у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби за №1622/22.8/37264634 від 13.05.2013 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий акт як доказ у справі судом не може братися до уваги, оскільки він не спростовує реальність господарських операцій, оскільки ним зафіксовано неможливість проведення зустрічної перевірки, а проведений аналіз господарської діяльності ТзОВ «Будівельна компанія «АРС» та його контрагента не узгоджується з повноваженнями податкового органу по факту неможливості проведення зустрічної перевірки.

Окрім того, лише вирок або постанова у справі про адміністративний проступок є обов'язковими для адміністративного суду, а тому протокол допиту ОСОБА_3 не несе інформацію щодо предмета доказування (спростування реальності господарських операцій), отже висновки суду першої інстанції в цій частині оцінки доказів є правильними. Обгрунтування нереальності господарських операцій не можуть ґрунтуються на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством та ТзОВ «Крафт ЛВ» досягнуто домовленості на поставку товарно-матеріальних цінностей, на виконання яких здійснена поставка, що підтверджується видатковою накладна за №РН-0000169 від 07.04.2011р. та податковою накладна від 07.04.2011р. за №60. При цьому, контролюючий орган вважає, що дана господарська операція не носила реального характеру, оскільки у згаданого товариства відсутні складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, трудові ресурси з покликанням на акт від 30.06.2011р. за №943/23-2/37399009.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суд не може взяти до уваги зазначений акт в підтвердження обставин нереальності згаданої господарської операції, оскільки такий ґрунтується на припущення контролюючого органу, висновки якого ґрунтуються на аналізі даних АІС РПП, АРМ «Бест-Звіт» та іншої податкової інформації, яка в своїй сукупності не може беззаперечно вказувати на те, що контрагент позивача позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність, в тому числі постачати товарно-матеріальні цінності. Іншої оцінки згаданої господарської операції відповідачем зроблено не було.

Щодо відсутності товарно-транспортної накладної, то згідно з листа Міністерства доходів і зборів України від 19.09.2013р. за №11569/6/99-99-22-01-03-15/1128 така не міститься в переліку документів, які відповідно до законодавства надають право на формування податкового кредиту.

Щодо вироку Сихівського районного суду м.Львова від 07.07.2014р., яким ОСОБА_4 визнано винуватим по ст.205 та ст.358 КК України, то колегія суддів зазначає, що в ньому відсутній аналіз фінансового - господарської операції між позивачем та ТзОВ «Крафт ЛВ». Оскільки вказані обставини не були предметом дослідження судом під час розгляду кримінальності справи, то такий не є належним доказом безтоварності господарських операцій позивача, в силу приписів частини 4 статті 72 КАС України.

Слід зауважити, що вказана норма КАС України встановлює межі обов'язковості вироку для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу. Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок. Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі. Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Відповідно обставини, установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки, не можуть розглядатися як обов'язкові відповідно до ч.4 ст.72 КАС України.

Колегія суддів зауважує, що на момент господарської операції щодо поставки товару, контрагенти були платниками податків, зареєстровані в Єдиному реєстрі. Вирок не свідчить про факт не здійснення господарських операцій, а лише може підтверджувати про протиправність самого контрагента, як суб'єкта господарської діяльності стосовно його правовідносин з контролюючими органами.

Окрім того, між ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент» (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір поставки №01/08-11 від 01.08.2011р., згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а останній в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Також, між ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент» (підрядник) та позивачем (замовник) укладено договір виконання робіт за №41/11-01 від 01.07.2011 року, згідно якого підрядник зобов'язується виготовити турнікетні огородження із використанням власних матеріалів та матеріалів замовника.

На підтвердження виконання даних договорів Товариством подано акт здачі прийняття робіт (надання послуг), податкові та видаткові накладні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що посилання контролюючого органу на акт ДПІ у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби за №1699/22.8/36757122 та протокол допиту свідка ОСОБА_5 як на підтвердження нереальності господарських операцій до уваги братися не може в силу того, у згаданому акті перевірки, зазначено про неможливість проведення зустрічної перевірки, а проведений аналіз господарської діяльності ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент» та його контрагентів не узгоджується з повноваженнями податкового органу по факту неможливості проведення зустрічної перевірки; висновки безтоварності можуть бути зроблені лише на підставі аналізу первинних документів, що не дотримано; не може бути покладено в основу судового рішення і посилання на протокол допиту свідка, оскільки оцінка обставинам, про які йдеться в ньому, не надано компетентним судом.

Окрім того, між позивачем (замовник) та ТзОВ «Лідерком» (підрядник) укладено ряд договорів підряду за №08/15 від 15.08.2011 року, за №11/01 від 01.11.2011 року, за №10/03 від 03.10.2011 року, за №09/12 від 12.08.2011 року, за №08/16-01 від 16.08.2011 року, за №02/П від 02.09.2011 року, за №09/20 від 20.09.2011 року, за №10/05 від 05.10.2011 року, за №11/04-01 від 04.11.2011 року, за №11/09-01 від 09.11.2011 року, за №11/18-01 від 18.11.2011 року, за №11/25-01 від 25.11.2011 року, за №12/05-01 від 05.12.2011 року, за №12/02 від 02.12.2011 року, за №08/22-01 від 22.08.2011 року, за №09/К від 09.09.2011 року та за №10/24-01 від 24.10.2011 року.

В підтвердження виконання згаданих договорів Товариством подано довідки про вартість виконання будівельних робіт (та витрат), акти приймання виконаних будівельних робіт, розрахунки загальновиробничих витрат до локальних кошторисів, підсумкові відомості, податкові накладні.

Контролюючий орган вважає, що зазначені господарські операції не носили реального характеру, що підтверджується актом ДПІ у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби від 17.05.2013 року за №1698/22-8/35197074 та протоколом допиту ОСОБА_6

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені документи не вказують на нереальність господарських операцій, оскільки зі змісту згаданого акта вбачається лише аналіз діяльності контрагента позивача та не надається оцінка його діяльності з контрагентами покупцям, а обставини зазначені в протоколі допиту свідка можуть мати силу доказовості з врахуванням вимог ч.4 ст.72 КАС України.

Також, між позивачем (замовник) та ПП «СМУ-600» (виконавець) укладено договори підряду за №0812-11 від 30.08.2011 року та за №0701-11 від 25.07.2011 року, згідно яких виконавець зобов'язувався виконати роботи по ремонту вантажопідіймальних козлових кранів. На підтвердження виконання робіт за згаданими договорами в матеріалах справи наявна планова калькуляція, акти здачі-приймання виконаних робіт, та податкові накладні.

Як це встановлено судом першої інстанції, висновки контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій ґрунтуються на акті ДПІ у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби за №1791/22.8/21687550 від 23.05.2013 року та протоколі допиту свідка ОСОБА_7, що в силу вимог КАС України не може судом братись до уваги, оскільки документи контрагента не були об'єктом дослідження податкового органу. В свою чергу свідок ОСОБА_7, як зазначено у згаданому акті ДПІ у Печерському районі м.Києва, відмовився від надання пояснень, отже висновки контролюючого органу про нереальність згаданих господарських операцій ґрунтуються на припущеннях, з чим погоджується колегія суддів.

Судом першої інстанції також встановлено, що між позивачем (покупець) та ТзОВ «Конді 50» (продавець) укладено договір поставки за №15/09-12 від 15.09.2012 року, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності, а останній відповідно прийняти та оплатити цей товар. В підтвердження виконання цього договору позивачем надано видаткові та податкові накладні.

Висновки контролюючого органу про нереальність господарської операції обґрунтовано актом ДПІ у Печерському районі м.Києва за №1695/22-3/38149196 від 17.05.2013 року, однак актом зустрічної звірки зафіксовано неможливість її проведення, що в свою чергу вказує на не дослідження контролюючим органом згаданої господарської операції, і обґрунтування висновку про нереальність цієї господарської операції лише припущеннями про неможливість її здійснення.

Також, в матеріалах справи наявні договори підряду укладені між позивачем (замовник) та ТзОВ «Вайз юніон ЛТД» (підрядник) за №1208/02 від 02.08.2012 року, за №021102 від 02.11.2012 року, за №1210/03 від 30.10.2012 року, за №1210/08 від 08.10.2012 року, за №0110/12 від 01.10.2012 року, за №04/05 від 27.05.2012 року, за №0111-1 від 01.11.2012 року, за №0211-1 від 02.11.2012 року, за №1209/04 від 04.09.2012 року, за №СБ10/08-12 від 10.08.2012 року, за №2907/12 від 29.07.2012 року.

На підтвердження виконання згаданих договорів позивачем надано довідки про вартість виконання будівельних робіт (та витрат), акти приймання виконаних будівельних робіт, розрахунки загальновиробничих витрат до локальних кошторисів, підсумкові відомості, податкові накладні.

Як встановлено судом першої інстанції, як і в попередніх випадках контролюючий орган обґрунтовує нереальність господарських операцій актом ДПІ у Печерському районі м.Києва Державної податкової служби від 24.05.2013 року за №1796/22.10/37569727 про неможливість проведення зустрічної звірки, який на переконання колегії суддів не може бути належним доказом, оскільки не дає оцінки спільним господарським операціям згаданого контрагента та позивача.

Як це встановлено судом першої інстанції, висновки контролюючого органу про завищення валових витрат та податкового кредиту між позивачем та ПП «Симетрія» ґрунтуються на відсутності первинних бухгалтерських документів в підтвердження таких господарських операцій. Однак, в матеріалах справи Товариством подано договір №05-11/12 від 05.12.2011р., довідки про вартість виконання будівельних робіт (та витрат), акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, які складені у відповідності до вимог чинного законодавства та відповідають ознакам первинного бухгалтерського документу. За таких обставин, висновки контролюючого органу про відсутність первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, а відтак і порушення наведених норм Податкового кодексу України, спростовуються матеріалами справи з чим погоджується колегія суддів.

Слід зауважити, що на підтвердження реальності вищезгаданих господарських операцій Товариства та його контрагентів представлено докази використання отриманих товарно-матеріальних цінностей та послуг у господарській діяльності Товариства: довідку Львівської об'єднаної державної фінансової інспекції №76 від 07.03.2012 року, договір на виконання будівельних робіт, довідку про вартість виконання будівельних робіт (та витрат), акти приймання виконаних будівельних робіт, акти вартості змонтованого устаткування, що придбавається виконавцем робіт.

Даючи узагальнюючу правову оцінку наведеним доказам колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з ПДВ та волових витрат є надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам чинного законодавства. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданих господарських операції і підтверджувати обізнаність позивача про сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента.

Слід зауважити, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок господарюючого суб'єкта не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства, тим більше особою, якої така зустрічна звірка безпосередньо не стосувалася. Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки.

Колегією суддів також взято до уваги, що спірні господарські операції, в судовому порядку недійсними не визнавались, надавались та оплачувались протягом певного періоду часу, що дає підстави вважати, що такі мали реальний характер.

Слід зауважити, що висновки про порушення податкового законодавства контрагентом позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїм контрагентом чи третіми особами вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Пунктом 201.10 ПК України визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевірений період надано податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких, відповідає встановленому чинним на момент їх виписки законодавством. Зазначені обставини давали право позивачу включити ПДВ по спірних господарських операцій до складу податкового кредиту відповідного періоду та сформувати валові витрати.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі-ЦКУ), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦКУ, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Актом перевірки не підтверджено, що на момент здійснення господарської операції контрагенти Товариства не знаходились в Єдиному державному реєстрі, а також що у таких не було Свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Товар, роботи, послуги, які були предметом правочинів, не обмежені та не вилучені з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зауважити, що Товариством рішення суду в частині відмови в задоволення позову не оскаржується, а тому в силу приписів повноважень суду апеляційної інстанції не може бути предметом апеляційного перегляду.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року у справі №813/5173/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді: О.О. Большакова

М.А. Пліш

Повний текст Ухвали виготовлено 11.14.2014р.