Ухвала

від 11.11.2014 по справі 367/4428/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/4428/14-ц Головуючий у І інстанції Линник В.Я. Провадження № 22-ц/780/5917/14 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Категорія 26 11.11.2014

УХВАЛА

Іменем України

11 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики. Заявлені вимоги мотивував тим, що 27 січня 2014 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що ОСОБА_2 склала розписку, в якій вказано, що остання отримала в борг 144420 грн., що еквівалентно 17400 доларів США, та зобов'язується до 01 квітня 2014 року повернути отриману суму в повному обсязі, а у випадку неповернення грошових коштів в указаний термін зобов'язана сплатити штрафні санкції в розмірі 10 % від суми позики на протязі 15 діб. Однак відповідач свої зобов'язання не виконала, в силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України він має право на отримання 3 % річних від простроченої суми та суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Просив стягнути із відповідача на користь позивача суму боргу з урахуванням індексу інфляції у сумі 156403,47 грн., штрафні санкції у сумі 14442 грн. та 3 % річних в сумі 1246,36 грн., а всього 172091,83 грн., та покласти на відповідача судовий збір.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2014 року позов частково задоволено, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 27 січня 2014 року в розмірі 67712 грн., компенсацію у зв'язку із інфляцією в розмірі 4892,46 грн., 3 % річних в розмірі 578,80 грн. та судові витрати в розмірі 731,83 грн., в решті позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2014 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3, не погоджуючись із рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2014 року, також подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягають до відхилення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки між сторонами було укладено договір безпроцентної позики грошових коштів, відповідач своєчасно не повернула в повному обсязі отриману позику, з неї необхідно стягнути заборгованість в розмірі 67712 грн., а також компенсацію у зв'язку із інфляцією, 3 % річних згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 27 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір безпроцентної позики грошових коштів, за умовами якого позикодавець при укладенні цього договору передає у власність позичальникові, а позичальник приймає від нього у власність строком до 01 квітня 2014 року грошові кошти в розмірі 144420 грн., що еквівалентно 17400 доларів США. Таку ж саме суму грошових коштів без нарахування процентів позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві до 01 квітня 2014 року. У разі, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми (п. 4). Зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору. Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додатової угоди до цього договору. Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та завірені нотаріально (п. п. 13, 14, 15). Підписання цього договору та додатків до нього позичальником підтверджує факт одержання ним від позичальника позики (п. 17). Договір посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 26 (а. с. 26).

Згідно розписки від 27 січня 2014 року ОСОБА_2 отримала 144420 грн., що еквівалентно 17400 доларів США, зобов'язалася до 01 квітня 2014 року повернути в повному обсязі отриману суму. У випадку неповернення грошових коштів в указаний термін зобов'язалася оплатити штрафні санкції в розмірі 10 % від суми позики на протязі 15 діб до 15 квітня 2014 року. ОСОБА_5, чоловік ОСОБА_2, підтвердив факт отримання коштів його дружиною у вказаному розмірі (а. с. 7).

02 квітня 2014 року ОСОБА_1 склав розписку на ім'я ОСОБА_5, який виступає від імені дружини ОСОБА_2, про те, що ОСОБА_1 отримав в рахунок розрахунку від ОСОБА_5 68000 грн. за строками: 07 лютого 2014 року - 8000 грн., середній курс 8,71 грн. за 1 долар США; 14 лютого 2014 року - 10000 грн., середній курс 8,75 грн. за 1 долар США; 03 березня 2014 року - 20000 грн., середній курс 9,48 грн. за 1 долар США; 23 березня 2014 року - 10000 грн., середній курс 10,87 грн. за 1 долар США; 27 березня 2014 року - 20000 грн., середній курс 11,15 грн. за 1 долар США; 07 лютого 2014 року - 1 тисячу доларів США, що еквівалентно 7779 доларів США (а. с. 27).

02 квітня 2014 року ОСОБА_1 склав розписку на ім'я ОСОБА_5, який виступає від імені дружини ОСОБА_2, про те, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_5 68420 грн. в рахунок розрахунку за земельну ділянку в розмірі 3,53 сот. Сума 68420 грн. станом на 02 квітня 2014 року еквівалентна 6220 доларів США (а. с. 28).

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що факт отримання відповідачем 144420 грн. за договором безпроцентної позики остання підтвердила розпискою від 27 січня 2014 року, та із оцінкою безпідставності посилання позивача на те, що розписка та договір безпроцентної позики від 27 січня 2014 року є різними правочинами та по кожному з яких відповідач несе зобов'язання.

Враховуючи, що розписку відповідачем було надано у день укладення договору позики, розмір позикових коштів та строк їх повернення відповідає договору позики, суд дійшов вірного висновку, що розписка є лише документом, що посвідчує факт передачі коштів, і не є окремим договором.

З урахуванням цих обставин колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом безпідставно об'єднано розписку та договір безпроцентної позики грошових коштів, підписанням яких сторони підтвердили факт передачі грошей, не враховано умов розписки про зобов'язання позичальника сплатити 10 % штрафу за прострочення виконання зобов'язання, оскільки розписка сама по собі не встановлює прав та обов'язків сторін договору позики, та відхиляє їх.

Доводи апеляційної скарги про відсутність довіреності у ОСОБА_5 на здійснення розрахунків з третіми особами від імені ОСОБА_2 не спростовують обставин щодо отримання ОСОБА_1 грошових коштів на виконання договору безпроцентної позики в частині зобов'язання щодо їх повернення.

Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не заперечував проти одержання вказаних сум від ОСОБА_5, а не особисто від ОСОБА_2 Доказів про існування будь-яких зобов'язань у ОСОБА_5 перед ОСОБА_1, на виконання яких ОСОБА_5 повертав ОСОБА_1 кошти в зазначеному в розписках розмірі, надано не було.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 згідно договору безпроцентної позики під розписку 144420 грн., повернення 76708 грн. із яких підтверджується розписками від 02 квітня 2014 року, із неї на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню решта суми в розмірі 67712 грн., а в силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України - також компенсація у зв'язку із інфляцією за квітень-травень 2014 року в розмірі 4892,46 грн., 3 % річних за період з 02 квітня 2014 року по 14 липня 2014 року в розмірі 578,80 грн.

Судом вірно не враховано розписку від 02 квітня 2014 року, згідно з якою ОСОБА_5 було передано ОСОБА_1 68420 грн., оскільки виходячи з тексту цієї розписки, дані грошові кошти передані в рахунок оплати за земельну ділянку, а не на виконання договору безпроцентної позики.

Колегія суддів не може погодитися із доводами апеляційної скарги ОСОБА_2, що суд не надав належної оцінки наявниим в матеріалах справи письмових доказам, а саме договору купівлі-продажу земельної ділянки та оголошенню про продаж земельної ділянки, зазначеної в договорі купівлі-продажу, в якому зазначалась реальна вартість такої земельної ділянки, не оцінив достатність і взаємний зв'язок даних доказів у їх сукупності з іншими доказами по справі та не мотивував в спірному рішенні відмову в прийнятті цих доказів.

Дійсно, 27 січня 2014 року між ОСОБА_6, від імені якої діяв ОСОБА_1, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку пл. 0,0354 га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3210900000:01:063:0172, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Так, відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом із тим, дійсність договору безпроцентної позики від 27 січня 2014 року з підстав його удаваності відповідачем не оспорена, відтак суд в силу вимог ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства не міг самостійно встановлювати будь-які обставини з цього приводу.

Із цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом не було з'ясовано, чи мала місце фактична передача грошей у сумі 144420 грн. позивачем відповідачу згідно розписки від 27 січня 2014 року, оскільки відповідно до ст. 545 ЦК України, розписка підтверджує виконання боржником свого обов'язку, і договір безпроцентної позики, на виконання якого вона видана, з підстав безгрошовості ніким не оспорений.

Інші доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.