Ухвала

від 12.11.2014 по справі 813/4915/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2014 року Справа № 876/8783/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Датекс С" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Позивач -ТОВ "Датекс С" звернулося в суд з позовом відповідача - ДПІ у Залізничному районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001991502 від 28 квітня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати ПДВ на 423219,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова № 0001991502 від 28 квітня 2011 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентом - ПП «Міоком» не мають реального характеру. Апелянт звертає увагу на те, що контрагент позивача фактично не займався фінансово-господарською діяльністю, а проводив транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість. Такий висновок податкового органу ґрунтується на акті ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя «Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки дотримання ПП "Міоком" вимог податкового законодавства з ПДВ» №285/15-2/37129404 від 11 лютого 2011 року, згідно із яким особи, які значаться директором та засновником вказаної організації, надали пояснення про те, що ПП "Міоком" було зареєстровано ними за винагороду, ніяких документів, пов'язаних із діяльністю вказаної організації вони не підписували. Крім того, працівниками БНВ ПДВ ВПМ ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя здійснено вихід на юридичну адресу платника податків -ПП «Міоком» та встановлена відсутність його за місцем реєстрації (підприємство за юридичною адресою не знаходиться). Наведені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що господарські операції, які відображені ТОВ «Датекс С» у первинних документах, не мають достатньої доказовості фактичного їх здійснення, діяльність позивача спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту. Апелянт також звертає увагу на те, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ у подальшому. Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0001991502 від 28 квітня 2011 року прийнято правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - Сенюк В.Р. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими, звернула увагу колегії суддів на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що надані позивачем акти приймання виконаних підрядних робіт за квітень-травень 2010 року не відповідають встановленим вимогам щодо форми та змісту такої первинної документації з обліку в будівництві. Зокрема, в таких актах немає номерів, вказівки на договори, на підставі яких їх оформлено, у них відсутні прізвища осіб. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача - Канарьова Н.В. у судовому засіданні не погодилася з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 квітня 2011 року ДПІ в Залізничному районі м.Львова проведено документальну невиїзну перевірку щодо підтвердження господарських відносин з ПП «Міоком» згідно з додатком № 5 до Декларації з ПДВ поданої за жовтень 2010 року, лютий 2011 року, якою встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим завищено суму податкового кредиту в декларації ПДВ за жовтень 2010 року на суму 338575,00 грн., що призвело до заниження ПДВ, яке підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

За результатами перевірки складено Акт № 926/15-2/36153038 від 18 квітня 2011 року (том I, а.с.7-10).

28 квітня 2011 року на підставі вказаного акту ДПІ у Залізничному районі м.Львова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001991502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 423219,00 грн., в т.ч., основний платіж - 338575,00 грн., за штрафні (фінансові) санкціями - 84644,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентом, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкого органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі помилкових висновків ДПІ у Залізничному районі м.Львова про порушення ТОВ "Датекс С" податкового законодавства. Відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень та не надав доказів на обґрунтування власних заперечень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Колегія суддів звертає увагу на те, що даний податковий спір вже розглядався в судовому порядку.

Зокрема, ухвалою Вищого адміністративного суду від 05 червня 2014 року у справі К/800/57155/13 за касаційною скаргою ТОВ «Датекс С» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року у справі №2а-5605/11/1370 за позовом ТОВ «Датекс С» до ДПІ у Залізничному районі м.Львова про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційну скаргу ТОВ «Датекс С» задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2013 року скасовано. Справу №2а-5605/11/1370 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій ТОВ «Датекс С» з ТОВ «Міоком» судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанції при розгляді справи в силу вимог ч.5 ст.227 КАС України.

П.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачає, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст. 9 цього Закону).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом жовтня 2010 року між позивачем (замовник) та ПП "Міоком" (виконавець) укладено ряд договорів на виконання електромонтажних робіт, виконання проектних робіт та договір підряду.

На підтвердження господарських операцій з вказаним контрагентом в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні від 29 жовтня 2010 року: №645 - на загальну суму -153696 грн., в т.ч. ПДВ - 25616 грн.; №646 - на загальну суму 251580 грн., в т.ч. ПДВ - 41930 грн.; №647 - на загальну суму 150546 грн., в т.ч. ПДВ -25091 грн, №648 - на загальну суму 252680 грн., в т.ч. ПДВ - 50536 грн.; №649 - на загальну суму 170890 грн., в т.ч. ПДВ - 34178 грн.; №650 - на загальну суму 90980 грн., в т.ч. ПДВ - 18196 грн.; №651 - на загальну суму 255850 грн., в т.ч. ПДВ - 51170 грн.; №652 - на загальну суму 98770 грн., в т.ч. ПДВ - 19754 грн.; №653 - на загальну суму 68250 грн., в т.ч. ПДВ - 13650 грн.; №654 -на загальну суму 167215 грн., в т.ч. ПДВ - 33443 грн.; №655 - на загальну суму 125055 грн., в т.ч. ПДВ - 25011 грн.

В підтвердження виконання вищенаведених договорів позивачем також надано довідку про вартість виконаних робіт за жовтень 2010 року, акти приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2010 року, акти виконаних робіт на розробку робочого проекту з розробки проектної документації на електромонтажні роботи.

На підтвердження використання виконаних відповідно до договорів робіт у власній господарській діяльності та наявності ділової мети при їх укладенні позивачем надано договори на виконання робіт з модернізації системи гарантованого електропостачання для філії ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем" від 29 червня 2010 року №33864 та від 27 серпня 2010 року № 34569, акти приймання-передачі виконаних робіт, додаткову угоду № 31563-34669 до договору № 31563 від 23 березня 2010 року на будівництво, експлуатацію та проектування ліній живлення для філії ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем" від 07 вересня 2010 року, локальні кошториси на електромонтажні роботи.

Розрахунки проводились виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента ПП "Міоком", що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень (т.I, а.с.104-116).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаними контрагентами свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними. Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість", є належним чином оформлені податкові накладні, тому позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Щодо покликань апелянта на протоколи допиту директора та засновника ПП "Міоком", якими підтверджується фіктивність первинних документів щодо господарських операцій з ТОВ "Датекс С", колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно зі ч.ч.1,4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Докази, отримані при проведенні перевірки, яка була проведена в межах кримінального провадження, в т.ч. і акт перевірки, протоколи допитів мають бути оцінені при розгляді кримінальної справи в суді відповідної інстанції. Таким чином, отримані в межах кримінальної справи акти перевірок та протоколи допитів свідків не можуть бути належними в розумінні ст.70 КАС України. В даному випадку доказом згідно зі ст.72 КАС України може бути виключно вирок суду, що набрав законної сили.

Разом з тим, оперуповноваженим ВПМ ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя 06 серпня 2011 року винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно службових осіб ПП "Міоком" (том II, а.с.87-88).

Щодо покликань апелянта на недоліки податкової правосуб'єктності контрагента позивача, що підтверджується, зокрема, актом ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя «Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки дотримання ПП "Міоком" вимог податкового законодавства з ПДВ» №285/15-2/37129404 від 11 лютого 2011 року та, як підстави для визначення відповідної первинної документації в якості фіктивної, то встановленню підлягає статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків у обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість. Відомості щодо юридичної особи, її посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи є відкритими і загальнодоступними (ч. 1 ст.20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"). При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Доказом відсутності контрагента позивача за юридичною адресою є запис у ЄДРПОУ, інші докази, зокрема дані податкового органу, які не належить до передбачених ст.69 КАС України доказів, ці обставини підтвердити не можуть, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, що контрагент позивача - ПП "Міоком" на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем не було анульоване, правочини з цим суб'єктом господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними.

Щодо покликань апелянта на те, що надані позивачем акти приймання виконаних робіт не відповідають встановленим вимогам щодо форми та змісту такої первинної документації з обліку в будівництві, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів досліджено питання достовірності долучених позивачем актів приймання виконаних робіт. Форма цих актів затверджена Наказом Міненергобуду України № 554 від 04.12.2009 року, а тому вони є належними підтверджуючими документами про отримання робіт, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку та формуються валові витрати в податковому обліку. Крім того, наявність у актах виконаних робіт незначних недоліків в заповненні, не позбавляють такі акти виконаних робіт правового значення як документів, що підтверджують юридичний факт приймання роботи замовником та не є підставою для висновку про необґрунтованість включення до податкового кредиту сум ПДВ. Такі недоліки можуть свідчити виключно про окремі дефекти у оформленні здійснених господарських операцій, а не про їх безтоварність чи нереальність

Тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо покликань апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на ознаки фіктивності контрагента позивача, колегія суддів вважає такі необгрунтованими, оскільки ДПІ у Залізничному районі м.Львова не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними контрагентами було одержання позивачем податкової вигоди.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення № 0001991502 від 28 квітня 2011 року прийнято неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року у справі № 813/4915/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст постанови виготовлено 17 листопада 2014 року.