Ухвала

від 10.11.2014 по справі 804/2126/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" листопада 2014 р. м. Київ К/800/57307/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Ланкард» на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 у справі № 804/2126/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ланкард» доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ланкард» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042207 від 18.01.2013.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій (з урахуванням заяви про зміну касаційної скарги) просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання достовірності формування від'ємного значення (р.24) згідно податкової декларації за липень 2012 року, за результатами проведення якої складено акт № 6 від 04.01.2012;

- як вказано в акті перевірки, контролюючим органом встановлено порушення позивачем п.200.4 ст.200, п.102.5 ст.102 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено заявлену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2012 року на 291 890 грн.;

- за наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000042207 від 18.01.2013, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення сум податку на додану вартість на суму 291 890 грн.

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що позивачем протягом 1095 днів не подано заяву про відшкодування у встановленому порядку надміру сплаченого ПДВ, а тому платник податку не має підстав для зберігання суми ПДВ, фактично сплаченої покупцем товарів/послуг у попередніх та у звітному податкових періодах, з огляду на що ТОВ «Ланкард» у липні 2012 безпідставно віднесено 291 890 грн. до залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що платник податків мав скористатися правом на бюджетне відшкодування протягом 1095 днів, однак, з березня 2008 року до моменту, коли було сформоване від'ємне значення в податковій декларації з ПДВ за липень 2012 року, цим правом не скористався.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у березні 2008 року між позивачем та ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна від 06.03.2008. На виконання умов укладеного договору позивачем сплачено на рахунок ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» 2 750 000 грн., в тому числі ПДВ на суму 458 333,633 грн., що підтверджується платіжним дорученням №216 від 06.03.2008, а ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» було передано ТОВ «Ланкард» об'єкт нерухомості, що підтверджується актом прийому-передачі від 25.03.2009. Отже, сторони договору виконали свої зобов'язання за договором в повному обсязі, заборгованості або претензій одна до одної не мають, у зв'язку з чим право на податковий кредит у ТОВ «Ланкард» виникло 06.03.2008.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна сума від'ємного значення з податку на додану вартість виникла у зв'язку з тим, що позивачем у декларації з ПДВ за липень 2012 року заявлено у рядку 24 декларації з ПДВ «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» суму 291 890 грн. за звітний період листопад 2010 року.

Оскільки задекларована сума від'ємного значення з податку на додану вартість у липні 2012 року перенесена платником податку зі звітного періоду листопад 2010 року, то до спірних правовідносин щодо правомірності формування позивачем суми податкового кредиту за жовтень 2010 року та формування суми від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування за листопад 2010 року слід застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. «б» пп.7.7.2. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Отже, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного податкового періоду.

Згідно положень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Колегія суддів касаційної інстанції не може вважати обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у позивача виникло право на податковий кредит 06.03.2008, оскільки судами не встановлено обставин щодо фактичного отримання платником податку від свого контрагента податкової накладної за спірною господарською операцією. Між тим, судами також не обґрунтовано мотивів, з яких вони виходили, вважаючи неправомірним формування позивачем у жовтні 2010 року сум податкового кредиту за результатами здійснення господарської операції з контрагентом ВАТ «ДМЗ ім. Петровського».

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

За змістом п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно абз. «б» п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.102.5 ст.102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, та не заперечується відповідачем, що позивач не подавав заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відображення позивачем у рядку 24 податкової декларації з ПДВ за липень 2012 року залишку від'ємного значення після бюджетного відшкодування, яке включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, не є свідченням прийняття платником податку рішення про реалізацію свого права на отримання бюджетного відшкодування.

Таким чином, строки, встановлені п.102.5 ст.102 Податкового кодексу України застосовуються лише у випадку, коли платник податку прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування та подав відповідному контролюючому органу податкову декларацію разом із заявою про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

З огляду на усе викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що платник податків мав скористатися правом на бюджетне відшкодування протягом певного строку, однак з березня 2008 року (коли було сформоване від'ємне значення по податковій декларації з ПДВ) по липень 2012 року цим правом не скористався, колегія суддів вважає таким, що не ґрунтується на встановлених обставинах справи та не підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто, таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ланкард» задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний