Постанова

від 10.11.2014 по справі 911/4821/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2014 р. Справа№ 911/4821/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Іоннікової І.А.

Новікова М.М.

секретар: Єременко К.Л.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Броварського міського споживчого товариства

на рішення Господарського суду Київської області

від 30.01.2014р.

у справі №911/4821/13 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Броварського міського споживчого товариства

про стягнення 65 110,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Броварського міського споживчого товариства (далі - відповідач) заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення №оф-2 від 01.10.2012р. у розмірі 65 110,89 грн. (з них: 55 000,00 грн. - орендна плата, 1 110,89 грн. - комунальні платежі, 9 000,00 грн. - штраф за прострочення зобов'язань). Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача 6 000,00 грн. вартості наданих позивачу юридичних послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву від 30.01.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 65), в якій просив вважати заявлений в позові до стягнення штраф у сумі 9 000,00 грн. пенею за прострочення орендних платежів.

Відповідач явку свого представника в судове засідання місцевого господарського суду не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася Господарським судом Київської області на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.01.2014р. у справі №911/4821/13 позовні вимоги було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 56 110,89 грн. боргу, 2 551,36 грн. пені, 1 550,10 грн. витрат по сплаті судового збору та 5 405,75 грн. адвокатських витрат. В задоволенні решти позову було відмовлено.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2014р. у справі №911/4821/13 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому відповідач наголошував на тому, що він не був повідомлений про судовий розгляд, оскільки процесуальні документи направлялися на адресу: м. Бровари, вул. Возз 'єднання, 7-А, кв. 55, тоді як адресою відповідача є інша, а саме: Київська обл., с. Княжичі, вул. Київська, 111, що підтверджується відповідним витягом з ЄДРПОУ, доданим до апеляційної скарги. На думку відповідача, судом не було вчинено жодних дій для встановлення місцезнаходження відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.10.2014р.

20.10.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли: від позивача - відзив на апеляційну скаргу; від відповідача - клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 20.10.2014р.

В судове засідання 20.10.2014р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився.

Колегія суддів вирішила задовольнити клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.11.2014р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Новікова М.М.

10.11.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли: від позивача - відзив на апеляційну скаргу; від відповідача - клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 10.11.2014р.

В судовому засіданні 10.11.2014р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити, оскільки судове рішення в оскаржуваній позивачем частині прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання 10.11.2014р. не з'явився.

Представник позивача заперечував проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, зазначаючи про його необґрунтованість.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання відповідача, оскільки в порушення ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не наведено обставин, наявність яких унеможливлює вирішення спору у даній справі на підставі наявних в ній матеріалів.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 10.11.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.10.2012р. між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення №оф-2 (далі - Договір), за умовами якого (розділ 1) орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування приміщення і майно, що знаходиться в ньому. Адреса приміщення: м. Бровари, АДРЕСА_2; корисна площа - 61,4 кв. м.; поверх - перший; кількість кімнат - три. Приміщення належить орендодавцю на праві власності згідно свідоцтва про право власності. Приміщення надається орендарю під офіс з врахуванням п.п.6.1, 6.2, 6.3 (том справи - 1, аркуші справи - 18-19).

Нежиле приміщення та майно, передане для використання, повинні бути передані орендодавцем і прийняті орендарем після підписання сторонами цього Договору і акта прийому-передачі (п.2.1 Договору).

В розділі 4 Договору сторони обумовили розмір орендної плати та порядок її оплати. Згідно з п.п.4.1, 4.2, 4.4, 4.5 Договору розмір орендної плати, яку орендар щомісячно, починаючи з дати початку дії даного Договору, повинен сплачувати на користь орендодавця за користування приміщенням та майном становить 5 000,00 грн. Орендна плата за поточний місяць сплачується не пізніше десятого числа поточного місяця. У випадку прострочення сплати орендної плати чи оплати за комунальні послуги орендар за кожний день прострочення сплачує орендодавцеві штраф у розмірі 1% від суми орендної плати за місяць. Охоронна сигналізація, комунікаційні, комунальні послуги (електроенергія та водопостачання) сплачуються орендарем на основі показників лічильників та рахунків відповідних організацій на користь орендодавця протягом десяти днів після отримання рахунків.

Згідно з п.3.1 Договору строк оренди складає один рік і Договір вступає в дію з 01.10.2012р. до 30.09.2013р.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт оренди, про що сторонами було складено та підписано відповідний Акт приймання передачі (том справи - 1, аркуш справи - 20).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання перед позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість по орендній платі за період з січня по жовтень 2013 року у сумі 55 000,00 грн. та заборгованість по комунальним платежам за період з квітня по травень 2013 року у сумі 1 110,89 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 07.10.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 29), в якій вимагав погасити заборгованість, але звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач також просив суд стягнути з відповідача 9 000,00 грн. пені (згідно із заявою позивача від 30.01.2014р.).

Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, визнавши обґрунтованими та документально підтвердженими позовні вимоги в частині стягнення 56 110,89 грн. основного боргу і 2 551,36 грн. пені. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив, зазначивши про те, що позивачем було невірно здійснено розрахунок пені. Окрім того, судом було присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 5 405,75 грн. адвокатських витрат.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу у платне строкове користування приміщення площею 61,4 кв. м., розташоване на першому поверсі в будинку АДРЕСА_2 а також майно, що знаходиться в цьому приміщенні.

В матеріалах справи наявні рахунки, які виставлялись позивачем відповідачу до сплати та рахунки за комунальні послуги (том справи - 1, аркуші справи - 33-54).

Докази на підтвердження того, що у відповідача були претензії відносно виконання позивачем своїх договірних зобов'язань, в матеріалах справи відсутні.

Натомість відповідач систематично порушував свої зобов'язання перед позивачем, не вносив орендну плату та комінальні платежі у погодженому сторонами порядку і строки, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка на час розгляду справи місцевим господарським судом становила 56 110,89 грн., з них: 55 000,00 грн. - заборгованість по орендній платі за період з січня по жовтень 2013 року; 1 110,89 грн. - заборгованість по комунальним платежам за період з квітня по травень 2013 року (том справи - 1, аркуші справи - 14-15).

При цьому, борг за жовтень 2013 року становить 10 000,00 грн. і був нарахований за подвійним тарифом на підставі п.п.3.1, 8.3 Договору, згідно з якими строк оренди складає один рік і Договір вступає в дію з 01.10.2012р. до 30.09.2013р. Якщо по закінченню строку оренди або після дострокового розірвання Договору орендар продовжує займати приміщення, він сплачує орендодавцю подвійну орендну плату від встановленої, за весь період порушення строку оренди.

Оскільки ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів звільнення відповідачем об'єкту оренди після закінчення строку дії Договору, нарахування орендної плати за жовтень 2013 року за подвійним тарифом є правомірним.

Згідно з п.6.1 Договору відповідач зобов'язався використовувати приміщення за цільовим призначенням та своєчасно сплачувати орендні платежі.

Заперечуючи проти позову в своїй апеляційній скарзі, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про повну та своєчасну оплату ним орендних і комунальних платежів, тоді як відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у загальному розмірі 56 110,89 грн.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.п.4.4, 8.2 Договору у випадку прострочення сплати орендних платежів чи комунальних послуг орендар сплачує за кожний день прострочення орендодавцю штраф у розмірі 1% від суми орендної плати за місяць.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наведений в п.8.2 Договору штраф за прострочення виконання зобов'язання не відповідає визначенню, передбаченому чинним законодавством, зокрема, ст. 549 Цивільного кодексу України. Тобто, положення ст. 549 Цивільного кодексу України надають законодавче визначення неустойки (штрафу, пені) і не передбачають можливості зміни такого визначення в договорі. Умови договору не можуть змінювати змісту норми законодавства.

Отже, визначена умовами спірного Договору неустойка в розмірі відсоткового відношення за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання за своє суттю є пенею.

Окрім того, позивач звернувся до місцевого господарського суду із заявою від 30.01.2014р., в якій просив вважати передбачений в п.п.4.4, 8.2 Договору штраф саме пенею.

За розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню неустойка у вигляді пені у сумі 9 000,00 грн., нарахованої за період з 10.01.2013р. по 31.10.2013р.

Проте, перевіривши розрахунок позивача, судом було встановлено, що пеня нарахована позивачем в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення, тоді як відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, період нарахування становить 10 місяців, тоді як згідно з п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також, позивачем здійснено нарахування пені з 10.01.2013р., тоді як відповідно до п.4.2 Договору орендна плата за поточний місяць сплачується не пізніше десятого числа поточного місяця. Тобто, в даному випадку право на нарахування пені виникло не з 10.01.2013р., як зазначив позивач, а з 11.01.2013р.

За розрахунком колегії суддів, з відповідача підлягає стягненню пеня у загальній сумі 2 551,36 грн., яка розрахована окремо по кожному періоду заборгованості протягом шести місяців від дати прострочення.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки оскаржуване рішення було прийнято без участі представника відповідача, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на наступному.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач вказав у позовній заяві наступну адресу відповідача: м. Бровари, вул. Возз 'єднання, 7-А, кв. 55. Саме за цією адресою направлялися всі процесуальні документи у даній справі.

Натомість відповідач додав до апеляційної скарги витяг з ЄДРПОУ, згідно з яким відповідач знаходиться за іншою адресою, а саме: Київська обл., с. Княжичі, вул. Київська, 111.

Місцевий господарський суд в своїй ухвалі про порушення провадження у справі від 27.12.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 1) зобов'язував позивача надати довідку про включення позивача та відповідача до ЄДРПОУ. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження місцезнаходження (юридичної адреси) відповідача, окрім витягу з ЄДРПОУ, доданого до апеляційної скарги (том справи - 1, аркуш справи - 105).

Наведені обставини свідчать про те, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, оскільки відповідач не був повідомлений про судовий розгляд даної справи і фактично був позбавлений можливості захисту власних прав та інтересів.

Згідно з п.2 ч.3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача, а саме відносно порушення місцевим господарським судом норм процесуального права.

Однак при цьому відповідачем не спростовано ані наявності заборгованості за Договором по сплаті орендних та комунальних платежів у загальній сумі 56 110,89 грн., ані наявності правових підстав для нарахування пені на суму боргу, яка за розрахунком суду апеляційної інстанції становить 2 551,36 грн.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням наведених обставин справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2014р. у справі №911/4821/13 - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 56 110,89 грн. боргу та 2 551,36 грн. пені. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

У зв'язку з частковим задоволенням як позову, так і апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом до суду та за подання апеляційної скарги підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що місцевий господарський суд своїм рішенням присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 5 405,75 грн. адвокатських витрат.

Колегією суддів враховано наявні в матеріалах справи угоду від 20.09.2013р., укладену між позивачем та адвокатом ОСОБА_4, квитанцію №364045 від 05.11.2013р. на 6 000,00 грн. та акт передачі-приймання наданих юридичних послуг від 05.12.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 32, 55, 58). Однак доказів на підтвердження того, що позивачем було сплачено вказану суму (вартість наданих юридичних послуг), зокрема, платіжного доручення, квитанції, меморіального ордеру, банківської виписки, тощо ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

За відсутності доказів фактичного понесення позивачем витрат на послуги адвоката, колегія суддів не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача вартості адвокатських послуг.

Також в п.5 резолютивної (прохальної) частини апеляційної скарги відповідачем було викладено клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2014р. у справі №911/4821/13 до розгляду справи в апеляційній інстанції.

Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не наділено повноваженнями зупиняти виконання судового рішення.

Згідно зі ст. 121-1 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Броварського міського споживчого товариства задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2014р. у справі №911/4821/13 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Броварського міського споживчого товариства на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 56 110,89 грн. (п'ятдесят шість тисяч сто десять гривень 89 копійок) боргу, 2 551,36 грн. (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят одну гривню 36 копійок) пені, 1 550,10 грн. (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят гривень 10 копійок) витрат по сплаті судового збору.

5. В задоволенні решти позову відмовити.

6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Броварського міського споживчого товариства 456,75 грн. (чотириста п'ятдесят шість гривень 75 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду Київської області видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

8. Повернути Броварському міському споживчому товариству (07450, Київська область, Броварський район, с. Княжичі, вул. Київська, 111, код ЄДРПОУ 01755077) з Державного бюджету України 37,00 грн. (тридцять сім гривень 00 копійок) судового збору, надмірно сплаченого за подання апеляційної скарги на підставі квитанції №12559666 від 23.09.2014р.

9. Матеріали справи №911/4821/13 повернути до Господарського суду Київської області.

10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді І.А. Іоннікова

М.М. Новіков