Постанова

від 18.11.2014 по справі 910/19959/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2014 р. Справа№ 910/19959/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Матвійчук Д.В.

від відповідача - Томіна А.І.,Миронюк О.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 року (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомп Сервіс

ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон"

про стягнення 61596,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 року по справі №910/19959/14 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомп Сервіс ЛТД" 47375 грн. 40 коп. - заборгованості, 6847 грн. 27 коп. - пені, 1053 грн. 08 коп. - 3 % річних, 6320 грн. 36 коп. - інфляційних втрат, 2900 грн. 00 коп. - витрат по оплаті послуг адвоката та 1827 грн. 00 коп. - судового збору.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення в частині стягнення 1209,42 грн. - пені, в іншій частині рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 18.11.2014 року.

В судове засідання 18.11.2014 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили частково скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 року.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 року.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

01 жовтня 2013 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір на виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів № ЛТД-8 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору виконавець зобов'язується виконувати ремонт та технічне обслуговування наданих замовником автомобілів, а також здійснювати на замовлення замовника поставку запасних частин, а замовник зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за виконані роботи та запасні частини на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 2.1. Договору, роботи виконуються відповідно до замовлення-наряду та кошторису, які підписуються представниками сторін. В замовленні-нарядах та актах виконаних робіт зазначається перелік виконаних робіт та їх вартість, перелік та вартість використаних запасних частин та витратних матеріалів, перелік деталей та матеріалів, наданих для виконання робіт замовника. В замовленні-нарядах також зазначаються терміни виконання робіт.

Пунктом 2.9 Договору встановлено, що послуги, передбачені розділом 1 Договору, вважаються наданими з моменту підписання акту виконаних робіт.

Відповідно до п.п. 3.2.1 п. 3.2 Договору, замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснити розрахунок, згідно акту виконаних робіт та рахунку-фактури.

Згідно з пунктом 4.2 Договору сторони встановили, що замовник сплачує виконавцю вартість визначених робіт, запасних частин, паливно-мастильних матеріалів протягом 5 банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт та виписки рахунку-фактури, а виконавець зобов'язаний видати замовнику податкову накладну.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013 року. В разі відсутності письмового повідомлення однієї з сторін про закінчення строку дії договору за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору, даний договір вважається пролонгованим на наступних 12 місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач виконав роботи на загальну суму 66376,20 грн. Відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, а саме частково розрахувався з позивачем, внаслідок чого, виникла заборгованість в сумі 47375,40 грн. (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів перевіривши розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, який складено арифметично вірно, прийшла до висновку про його обґрунтованість.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Задовольняючи в повному обсязі суму пені, місцевий господарський суд зазначив, що умовами укладеного між сторонами Договору встановлена можливість стягнення пені за кожний день прострочення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно з пунктом 6 частини 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 року №01-06/908/2012 "Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарський судів", за змістом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та статті 253 Цивільного кодексу України, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Водночас, місцевий господарський суд задовольнивши позовні вимоги щодо стягнення пені в повному обсязі, помилково не застосував шестимісячне обмеження періоду її нарахування, встановлене частиною шостою статті 232 ГК України, безпідставно ототожнивши загальний підхід до нарахування пені ("за кожен день такого прострочення"; пункт 4.3 Договору; частина третя статті 549 ЦК України) з можливою договірною умовою стосовно незастосування згаданого обмеження, тоді як зазначений Договір відповідних положень не містить. Зазначене порушення призвело до неправомірного стягнення з відповідача 6847 грн. 27 коп. пені, замість належних до стягнення 5637 грн. 85 коп.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатським бюро "Дмитра Матвійчука" укладено договір про надання правової допомоги № 32 від 17.09.2014 року. Також в матеріалах справи міститься ордер на надання правової допомоги ТОВ "Автокомп Сервіс ЛТД" у Господарському суді міста Києва адвокатом ОСОБА_2

Оплата позивачем послуг адвоката в розмірі 2900, 00 грн. підтверджується платіжним дорученням № 580 від 18.09.2014 року та актом № 41 здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) від 17.09.2014 року.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що стороні, на користь якої відбулося судове рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що місцевим господарським судом не повно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, в зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 року зміні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 по справі №910/19959/14 - змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомп Сервіс ЛТД" задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон" (03115, м. Київ, вул. Святошинська, будинок 34-А; код ЄДРПОУ 33943105) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомп Сервіс ЛТД" (03680, м. Київ, просп. Академіка Палладіна, будинок 32-Б; код ЄДРПОУ 38801560) заборгованість в розмірі 47375 (сорок сім тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 40 коп., пеню в розмірі 5637 (п'ять тисяч шістсот тридцять сім) грн. 85 коп., 3 % річних в розмірі 1053 (одна тисяча п'ятдесят три) грн. 08 коп., інфляційні втрати в розмірі 6320 (шість тисяч триста двадцять) грн. 36 коп., 2900 (дві тисячі дев'ятсот) грн. 00 коп. витрат по оплаті послуг адвоката та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1791 (одна тисяча сімсот дев'яносто один) грн. 13 коп.

3.В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомп Сервіс ЛТД" відмовити.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокомп Сервіс ЛТД" (03680, м. Київ, просп. Академіка Палладіна, будинок 32-Б; код ЄДРПОУ 38801560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Бетон" (03115, м. Київ, вул. Святошинська, будинок 34-А; код ЄДРПОУ 33943105) 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи №910/19959/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.11.2014 року